Побутує думка, що стратегія – це завжди щось суто «про майбутнє». Переважна більшість стратегічних програм в Україні будується на підставі лише уявлень про те, як «має бути», проте практично не сприяють подоланню прірви між небажаною дійсністю та бажаним майбуттям. А, оскільки, на переконання державних управлінців, стратегія як документ – це ще й обов’язково про те, як розподілити бюджетні гроші, численні стратегічні програми із задоволенням ухвалюються владою, проте зовсім не сприймаються суспільством як ознака наявності у країні визначеного майбутнього.

Насправді, стратегія – про те, як трансформувати сьогодення. Тому усвідомити особливості моделі, що вже склалася в країні, наявні ресурсні та інституційні можливості – необхідний перший шлях для будь-якої стратегії, з якого і треба починати вибудовувати візію бажаного майбутнього. Уряд Дениса Шмигаля, розробляючи Національну економічну стратегію-2030, розпочав з презентації у листопаді минулого року проведеного ним аудиту національної економіки який, за задумом виконавчої влади, мав визначити нереалізований потенціал країни за конкретними напрямами та дозволити відтак встановити економічні вектори, які зможуть забезпечити відновлення та майбутнє зростання економіки України. Наразі під егідою прем’єра тривають обговорення за напрямами цієї стратегії.

Своє бачення стратегічних орієнтирів для України запропонували фахівці Національного інституту стратегічних досліджень при Президентові України (НІСД), оприлюднивши розроблену інститутом стратегію «УКРАЇНА – 2030. СТРАТЕГІЯ ЗМІНИ МАЙБУТНЬОГО». Фахівці НІСД констатують, що наразі в Україні замість очікуваної моделі соціально орієнтованої конкурентоспроможної ринкової економіки склався дезінтегрований внутрішньо суперечливий конгломерат фрагментованих ринків, які не забезпечують повноцінної інклюзивності економічного розвитку, перерозподіляючи значну частку його результатів на користь вузького кола економічних «гравців». З цього слідує низка важливих для розуміння подальшого стратегування висновків.

Марнуються імпульси розвитку. Структурно деформована, диспропорційна економіка не реагує на звичні стимулятори економічного розвитку – зростання споживчого та інвестиційного попиту, позитивну кон’юнктуру зовнішніх ринків, скорочення податків, значні обсяги бюджетних видатків. Потенціал зростання «витікає» з країни через негативне сальдо торговельного балансу, високе боргове навантаження, відплив капіталу та людських ресурсів. Позбавлена власних стабільних рушіїв розвитку, українська економіка критично залежить від коливань на зовнішніх ринках, періодично занурюючись у глибокі системні кризи, кожна з яких поглиблює її відставання від найближчих європейських сусідів.

Втрачено бачення майбутнього. Відсутня довіра до перспектив позитивних змін у значної частини населення, люди не бачать можливостей реалізації свого трудового та креативного потенціалу для досягнення бажаної якості життя. Так само бізнесне зацікавлений у легальній стратегічно орієнтованій діяльності на національних теренах, оскільки не бачить у владі дієздатного лідера, який спрямовує розвиток суспільства. Звідси – значна частка осіб, орієнтованих на еміграцію з країни,втеча капіталу, тінізація економіки. Відсутня довіра до майбутнього країни призводить до фактичної втрати перспектив.

Переважають стратегії виживання. Неналагодженість взаємодії економічних «гравців» спрямовує кожного з них на реалізацію власних моделей поведінки, в яких переважає ситуативна мотивація виживання чи швидкого виграшу замість стратегічних орієнтацій на розвиток. У цих умовах держава практично позбавлена спроможності послідовно реалізовувати стратегію реформ. Стратегії реіндустріалізації, інноваційного розвитку, цифрових трансформацій, визначення секторальних пріоритетів тощо, яких вже вироблено та оприлюднено чимало, не мають перспектив реалізації без відновлення спільного бачення майбутнього країни.

Посткоронакризова депресія може виявитися затяжною. Безпосередні втрати України від «коронакризи» (поки що) менші, ніж прогнозувалося спочатку. Проте до подолання пандемії ще далеко, а подальший вихід із посткризової депресії потребуватиме застосування стимуляторів економічного відновлення, які широко використовуються розвиненими країнами світу для пожвавлення враженої коронакризою економіки. Через описані вище причини такі інструменти майже не можуть успішно застосовуватися в Україні в рамках діючої моделі економіки. Відтак для України посткризова депресія може виявитися глибшою та більш затяжною, ніж для європейських сусідів та багатьох інших країн світу.

Протягом наступного десятиліття у світі відбудеться завершення формування нової глобальної економіки, у якій постануть нові центри економічного, політичного та технологічного впливу. У цьому новому світі реальну суверенність зберігатимуть лише нації, спроможні свідомо консолідувати свої сили для реалізації та примноження власного потенціалу. Тому, констатують науковці НІСД, підготувати економіку та суспільство до майбутніх змін та досягти стійкості в умовах глобальної турбулентності для України – ключове стратегічне завдання .

Вирватися з пастки «зручної моделі». Щоб досягти бажаного майбутнього, треба насамперед вирватися з «пастки» нинішньої моделі економіки, у якій значна частина стейкхолдерів вже збудувала для себе відносно комфортні стратегії виживання, не лише не пов’язані з стратегічними перспективами України, а й такі, що мають взаємну конфліктність, бо зорієнтовані на перерозподіл багатства замість його примноження.

Місія стратегії, яку пропонує Інститут,– досягти позитивної зміни у баченні громадянами свого майбутнього та майбутнього країни, відновити довіру та стратегічну орієнтованість бізнесу, сприяти формуванню економічної моделі, яка забезпечить реалізацію людського, підприємницького та природно-ресурсного потенціалу, надасть кожному українцеві впевненості у гідному та забезпеченому майбутньому.

Відновити дієвість політики держави. Найкраща стратегія залишатиметься на папері, якщо держава буде не спроможна її реалізувати. Тому «Стратегія зміни майбутнього» орієнтована на послідовне впровадження «правил гри» та відродження завдяки цьому взаємної довіри, яка має сформувати новий соціальний капітал нації, що стане основою економічної, соціальної та політичної стабільності країни. Зокрема ці «правила гри» передбачають «озброєння» політики держави сучасним дієвим інструментарієм.

Досягнення у суспільстві консенсусу щодо стратегії пропонується завдяки наданню стратегічному розвитку властивостей: динамічності (прискорених темпів економічного зростання, зменшення диспаритету у рівні життя з населенням країн ЄС, формування достатнього ресурсу для виконання основних функцій та зобов’язань держави та трансформації економіки та суспільства відповідно до глобальних трендів), інклюзивності (участі усіх членів спільноти у створенні та отриманні результату й відчуття відповідальності за цей результат, поступу в напрямі деолігархізації та детінізації економіки), ендогенності (сприяння максимальній реалізації національного економічного потенціалу в умовах погіршення ситуації в світовій економіці через глобальну депресію), локалізації (формування на регіональному та місцевому рівнях «дружнього до розвитку» економіко-правового середовища, яке сприяє капіталізації та розкриттю регіональних потенціалів на основі взаємодії регіонів та громад у цілісному загальнонаціональному економічному просторі).

Досягти системності у втіленні стратегії. Для практичної реалізації мети фахівці НІСД сформулювали п’ять стратегічних цілей.

Ціль 1. Структурна модернізація з метою формування конкурентоспроможної економіки.

Ціль 2. Зміцнення добробуту через розширення можливостей для продуктивної зайнятості в умовах динамічних змін на ринку праці.

Ціль 3. Зміцнення позицій національної економіки у глобальному конкурентному середовищі, досягнення стійкості до зовнішніх викликів.

Ціль 4. Забезпечення стійкості фінансової системи, створення умов для залучення фінансових ресурсів для підтримки економічного зростання.

Ціль 5.Розбудова справедливої системи соціального захисту та доступних соціальних послуг, формування безпечного середовища життєдіяльності.

Детальніше про зміст зазначених цілей – у наступних публікаціях.

Я. Жаліло (використано матеріали Стратегії НІСД «УКРАЇНА – 2030. СТРАТЕГІЯ ЗМІНИ МАЙБУТНЬОГО»

https://niss.gov.ua/doslidzhennya/ekonomika/ukraina-2030-strategiya-zmini-maybutnogo)