Наступного року Україна головуватиме у Стратегії ЄС для Дунайського регіону (ЄСДР). Це, безумовно, не лише важливий крок у реалізації євроінтеграційних намірів держави, але й значна відповідальність. Адже ЄСДР поширюється на 14 країн, серед яких є як члени ЄС, так і країни Дунайського басейну, що мають намір стати частиною об'єднаної Європи.
Реалізація ЄСДР почалася ще у 2011 році, втім, до останнього моменту Україна не приділяла Дунайському питанню належної уваги. Тому очікуване головування дає унікальний шанс не лише включитися в певні загальноєвропейські процеси, але й впровадити нові принципи регіонального розвитку. Адже українська частина Дунаю — це чотири області: Закарпатська, Івано-Франківська, Чернівецька та Одеська. Регіони багато в чому проблемні через етнічну строкатість, нестачу робочих місць та інші соціальні проблеми, а найголовніше — через своє прикордонне розташування. Там, де є кордон, є не лише впливи сусідніх держав, але й передумови для контрабанди, нелегальної міграції та організованої злочинності. І прикордонні регіони України тут не виняток.
Це вповні відчуває на собі Закарпатська область, яка межує аж з чотирма державами — Польщею, Словаччиною, Угорщиною та Румунією і на території якої проживає діаспора сусідніх країн.
Взаємодія у подоланні викликів у сфері безпеки та боротьба з організованою злочинністю визначена у якості 11-го пріоритетних напрямів ЄСДР. Останнього за списком, але не за значенням.

Особливістю Дунайської стратегії є також те, що в її реалізації бере активну участь неурядовий сектор. Саме за участі громадських організацій за останні роки в чотирьох дунайських областях було реалізовано низку проектів, спрямованих на покращення взаємодії державних структур та громад по обидві боки кордону. А формальне завершення процесу об'єднання громад відкриває нові можливості для транскордонного співробітництва.

В оновленому Плані дій Дунайської стратегії, що був ухвалений минулого року, серед іншого, передбачаються такі заходи як подальший розвиток систем управління кордонами, сприяння співпраці та обміну найкращими практиками щодо управління контрольною документацією, краще управління міграцією в Дунайському регіоні.

В цей контексті цілком логічним є спільний українсько-словацький проект «Безпечний та інклюзивний кордон між Словаччиною та Україною», що стартував з початку нинішнього року в Закарпатті.

Підготовка до нього розпочалася ще кілька років тому. У вересні 2018 року в Братиславі за ініціативи ГО «Центр стратегічного партнерства» та сприяння Генерального консульства Словаччини в Ужгороді відбулися консультації з керівництвом Прикордонної Поліції Словаччини та Департаменту стратегічного планування МЗС Словаччини, під час яких було ухвалене попереднє рішення про розробку проекту.

Наразі партнерами в проекті є Міністерство внутрішніх справ Словацької Республіки, Чопський прикордонний загін Західного регіонального управління Держприкордонслужби України, і представники неурядового сектору — ГО «Центр стратегічного партнерства», Дослідницький центр Словацької Асоціації зовнішньої політики, та норвеська дослідницька компанія «Åpenhet AS».

30 березня вже відбулася міжнародна онлайн-конференція «Безпечний та інклюзивний кордон між Словаччиною та Україною», організована на базі Словацької асоціації зовнішньої політики за підтримки Norvay Grants. В роботі конференції взяли участь посол України в Словаччині Юрій Мушка, тимчасовий повірений у справах Словацької Республіки в Україні Матуш Корба, представники прикордонних та митних служб Словаччини, України та Норвегії, навчальних та дослідницьких установ Словаччини та України.

Обговорювалися проблеми розвитку транскордонної співпраці між Україною та Словаччиною в контексті розвитку прикордонних регіонів, напрями забезпечення «прозорості» кордону при одночасному збереженні його безпечності для обох країн, перспективи інституціалізації партнерських відносин на основі реалізації Угоди про асоціацію України та ЄС, двосторонніх угод та програм.

Проектом передбачається широкий комплекс заходів, зокрема, тематичні професійні навчальні семінари для представників прикордонних і митних служб Словаччини та України (їх має відбутись 12), мовні курси (словацьку мову для української сторони, українську — для словацької), взаємне стажування прикордонників обох країн, круглі столи із представниками прикордонних громад та регіональних влад, інформаційні зустрічі з молоддю, покращення взаємодії між медіа обох країн.

Проте, при всій вагомості практичних заходів, не менш важливим сьогодні є необхідність переосмислення ролі кордону як потужного, а у деяких випадках – і визначального чинника формування та діяльності громад.

Необхідно знайти відповідь на питання, які впливають і будуть впливати на життя громад у прикордонних регіонах.

По-перше, прикордонні території це водночас є периферійними, географічно віддаленими від центрів політичного та економічного життя на рівні держави, а часом і на рівні регіону. Вкрай важливо вирвати прикордоння з «периферійної пастки», сприяти становленню самодостатніх громад, орієнтованих на співпрацю з прикордонними громадами інших країн. Це, стосується, безумовно, західного та південно-західного кордонів, де Україна межує з Європейським Союзом. Місцевий рівень, так само, як і регіональний, може стати чинником європейської інтеграції та відіграти роль поряд із державним у просуванні європейських наративів та практик.

По-друге, одним з важливих проблем останніх років є зростання екологічних ризиків транскордонного характеру: забруднення води та повітря, неефективне водокористування, неефективне поводження з побутовими та промисловими відходами тощо. Потребує об'єднання зусиль прикордонних регіонів і необхідність запобігання стихійним лихам. І нарешті не варто забувати про кліматичні зміни, які не знають кордонів і впливають на всі без винятку сфери життєдіяльності людини. Боротися з ними поодинці не можуть не лише окремі громади, але й окремі держави.

По-третє, гострим є питання інтегрованості вітчизняної транспортної мережі до європейської, що неможливо зробити без якісної прикордонної інфраструктури. Це стосується також і стану доріг в прикордонних населених пунктах, за які тепер відповідатимуть громади.

По-четверте, пандемія COVID-19 і протиепідемічні обмеження змусила освіту перейти в онлайн-режим. Але цей крок у свою чергу відкрив ще одну проблему — різний рівень доступності до якісного Інтернету в різних населених пунктах, в першу чергу, сільських. Все це призводить до зростання соціальної нерівності у отриманні освіти між селом та містом, між периферією та центром.

По-п'яте, ефективні кордон та взаємодія прикордонних громад можуть бути підгрунтям для розвитку туризму. Звісно, що сьогодні, за умов закритих кордонів та обмежень туристичне майбутнє прикордонних регіонів виглядає дещо примарним. Але будемо оптимістами. Рано чи пізно людство повернеться до звичайного способу життя. Як показував досвід допандемічних років, популярністю користувалися саме тури в кількох сусідніх країнах. Крім вже звичного відвідання провідних туристичних центрів все більшою популярністю користувалися як інші види туризму — подієвий, гастрономічний, тури вихідного дня, а також і самостійні подорожі. І тут багато що залежить від місцевих ініціатив а пропозицій.

І, нарешті не варто забувати про гнучкість ринку праці. Трудова міграція, при всій неоднозначності цього явища, залишиться одним із засобів вирішення соціальних проблем для певної частки населення, у тому числі, і для прикордонних регіонів. Тому питання режиму кордону, це, крім іншого, і питання мобільності населення. Тим більш, що в умовах пандемії COVID-19 державні кордони стали водночас і санітарними кордонами.

Отже, як ми бачимо, тем для осмислення більш ніж достатньо. В рамках вже згаданого українсько-словацького проекту передбачається також проведення дослідження «Вплив словацько-українського кордону на соціально-економічний розвиток прикордонних регіонів та громад». Є надія, що на частину питань суспільство отримає відповідь. Важливо також і те. що ці напрацювання матимуть значення не лише для Закарпаття, але й для інших областей Дунайського басейну. І не лише для них.

В радянські часи у широкому вжитку була фраза «Кордон на замку». Часи змінилися і західний кордон України з лінії розмежування та поділу має перетворитися на лінію комунікації та співпраці.

Артем Филипенко, голова ГО «Чорноморський центр дослідження безпекового середовища»