ИА «Контекст Причерноморье»
логин:
пароль:
 
Последнее видео
Презентация 25-го выпуска историко-краеведческого альманаха “Юго-Запад. Одессика»
Инфографика
Курсы валют. Доллар США. Покупка:
 
Погода




Костенко Ганна, та, «що позбавляе сну» ...
16:45 / 06.07.2018

Коли знайомишся з цією дівчиною модельної зовнішності, але з дуже сором'язливим поглядом і лагідною посмішкою, уявляєш, що пише вона виключно на любовно-квітково-пасторальні теми. Але це тільки до тих пір, поки не прочитаєш її книги. Їх поки небагато, та й письменниця молода. Але те, що вже Ганна Костенко написала і випустила — яскраво показало, що так ще ніхто не писав ні про війну, ні про спогади одеського дитинства, ні про людські відносини і, власне, самому баченні життя. Ні в письменницькому, ні в життєвому шляху їй не буде легко, — адже Ганна йде своєю дуже непростию дорогою і, нехай це не прозвучить банально, не шукає второваних стежок. Тим сильніше викликає повагу самобутній талант і вміння спостерігати життя з боку, з гідністю і глибоким аналізом. Небажання «співати в хорі» і, взагалі, підспівувати. Такий шлях дуже важкий, тож нехай для Ганни Костенко на ньому частіше спалахують «сузір'я успіху».

Корр.: Що на Ваш погляд означає письменницька зрілість? Коли вона приходить? Допомагає чи заважає автору?

Зрілість, як на мене, – сформований світогляд, втрата ілюзій та усвідомлення себе у цьому світі. Стосовно письменницької зрілості, важко сказати. Коли мене приймали до Національної спілки письменників України, люди, котрі були проти того, висловлювали думку, що у мене, у 18-річної дівчини немає письменницького досвіду, тої самої зрілості про яку йдеться, тому я не маю права писати книги. Мені постійно повторювали одне й те саме: письменниками, точніше прозаїками, стають вже після сорока, коли і світ побачив, і про людей щось зрозумів. В цьому є певний сенс. Але з іншого боку, чому мова йдеться лише про фізичний досвід, чому ніхто не говорить про досвід духовний? У свої вісімнадцять років я писала про те, чого не знала сама, наприклад складні стосунки у родині (оповідання «Крокодил»), але це не означає, що я не мала права про це говорити. Аргумент, який звучав проти мене: ти мусиш пережити те, про що пишеш аби краще описати свої відчуття. Мій контраргумент: Пабло Пікассо намалював відому картину «Любителька абсенту», хоча абсенту ніколи не пив, і картина при цьому вийшла геніальною. Жюль Верн здійснював свої «подорожі» у власному кабінеті, і не витрачав 80-ть днів аби здійснити подорож навколо світу…

Продовжувати можна безкінечно. Мені здається, що поняття зрілості, як і все в нашому житті, відносне. Часто під зрілістю ми розуміємо життєвий досвід чи набуті знання. Але тим не менше, для мене зрілість – усвідомлення й прийняття того, що на одне питання існує безліч відповідей, на одну ситуацію є безліч поглядів, до істини прямують безліч доріг і жодна з них не є неправильною чи правильною, вони просто є, і ти мусиш обрати свою. Ось така зрілість допомагає письменнику.

Корр.: Роман «Цурки-гілка», на сьогоднішній день, напевно, саме зрілий Ваш твір? Як задумувалася книга, чому Ви вирішили згадати дитинство, як інше життя, яке завжди поруч?

Я вважаю, що «Цурки-Гілки» не зовсім про дитячі спогади, скоріше про передчуття кінця цілої епохи. Спогад (мій, чи тата) тут скоріше виступає певною маскою, адже завжди легше говорити про серйозні речі з посмішкою, згадувати минуле, маючи на увазі сьогодення. Від початку я замислила певний експеримент: створити текст-джаз, текст-імпровізацію. Як і в джазі, у тексті існує диригент, що задає тему й кожна квартира створює власне соло-імпровізацію щодо життя, смерті, пам’яті… У тексті немає ані головного героя, ані антагоніста. Я намагалися створити не персонажі, а відобразити живих людей з усіма їхніми зморшками та мріями. Чи вдалося мені це– вирішувати читачу.

Корр.: Хто, на Ваш погляд, сьогодні герой часу? Чи є він, взагалі? Чи потрібен сучасному поколінню?

Я гадаю, що герой нашого часу – людина, котра належить до покоління Z, людина яка народилася вже у цифровому світі, не усвідомлює себе без соцмереж, гаджетів, інтернету, має особливий тип мислення, іншу швидкість сприйняття інформації, і тим не менше, – доволі складні стосунки з навколишнім світом та самим собою. Ці «герої» замкнені у собі, віртуальний світ для них більш привабливий, ніж той, що оточує.

Корр.: Як Ви вважаєте, агресія, як одне із зол суспільства, коли-небудь або куди-небудь піде, зникне?

Агресія, роздратованість, нетерплячість – звичайні, я би навіть сказала, природні людські якості, емоції, від яких нам нікуди не подітися. Без відчуття агресії ми б, наприклад, ніколи не змогли захистити себе від ворога. Питання не в тому, як знищити агресію і зробити світ краще (вона нікуди не зникне, будемо об’єктивні), а в тому, – як наповнити людей любов’ю, самоповагою, толерантністю, сприйняттям чогось інакшого, любов’ю до ближнього. Я глибоко переконана, що людина з наповненою чашею любові у серці просто не може бути агресивною, нетерплячою, злосливою. Темрява – відсутність світла. Агресія – відсутність любові. Утім, останнім часом пригадую відомий біблійний вислів: хто з мечем прийде, від меча загине. Ось такий причинно-наслідковий зв'язок.

Корр.: Що, на Вашу думку, необхідно змінити в освіті школярів, студентів, щоб вони полюбили сам процес читання, пізнання нового не заради оцінок, а заради власної культури?

Це прозвучить радикально, але змінити треба все чи майже все, і чим швидше, тим краще. Для мене то особлива болюча тема, тому що я побувала і студентом і викладачем. Сказати, що нам потрібні освітні реформи – не сказати нічого. Я взагалі вважаю: не варто вигадувати велосипед, використовуйте досвід країн, які вже зробили перші кроки у переформуванні шкільної освіти. Передусім я маю на увазі досвід Фінляндії. Запровадити такі школи, якими славиться ця країна, насправді не так вже й важко. Але це ж треба робити! Спершу нам потрібно переосмислити такі поняття, як «освіта», «вчитель», «учень», «результат». Ми досі живемо радянськими критеріями, «добре», «погано», «вчитель завжди правий» або «якщо ти не любиш математику – ти погана людина». У нас вчителі досі дозволяють собі кричати на дітей, порівнюють їх одне з одним, досі заточені на досягненні позитивного результату. Ходіння до школи, ніби ходіння по муках, знищує будь-яке бажання в дитини вчитися, пізнавати життя. Навчання насамперед мусить приносити задоволення, школа мусить розкривати таланти в дитині, давати їй можливість творчого польоту, і найголовніше – не боятися власних помилок, не боятися звертатися за порадою, висловлювати свою думку, навіть якщо вона різниться від інших. З університетами та сама ситуація: нібито у нас і болонська система, от тільки проросла вона на ґрунті совка. Щоби вчити по-новому дітей, треба мислити по-новому. Аби молодь залишалася викладати у школі, університетах – варто створити для цього нормальні умови. «Вчитель» має стати професією престижною, поважною, високооплачуваною. І реформи! Реформи радикальні, глобальні, але результативні.

Корр.: Чи можливо сьогодні впровадити хоча б в шкільну освіту Світову художню культуру, як один з обов'язкових предметів?

Я гадаю, що можливо і навіть потрібно. Але знову-таки, вертаючись до попереднього питання, головне – як саме це робити. Ми всі говоримо такі слова як «повага», «свобода», «право вибору», але що це таке не усвідомлюємо, наша ментальність не приймає того, що вчитель/викладач не має бути ментором, він має бути другом, порадником, що свобода це не вседозволеність та відсутність дисципліни, а передусім відсутність страху, що повага мусить бути не тільки до вчителів, але й до студентів, школярів тощо.

Корр.: А що є головним з предметів Вашої творчості? Психологія відносин? Події? Історична правда? Художній вимисел?

Всього потроху. Але якщо без жартів, то напевно вічний пошук Бога в цьому заплямованому світі, намагання у липкій тиші почути мелодію душі, пошук себе справжнього…вічні питання чи можливе щастя, духовний розвиток у соціальному світі, й як не втрачати віри, коли під ногами руйнуються світи.

Корр.: Сучасна література повинна розважати? Змушувати думати? Спрямовувати?

Я дуже не люблю слова «повинна». Сучасна література просто має бути: різною за жанрами, стилем, читацькою аудиторією, за своїми інтенціями, смислами, функціями. Література, мов океан, в якому живуть риби, хижаки, черепахи, тварини, медузи та водорості. Всі вони взаємопов’язані, й якщо хтось зникає з цього ланцюгу – руйнується ціла екосистема. В різноманітті – життя. Наша література, на жаль, відчула на собі знищення цілої «екосистеми», плеяди письменників, яких ми називаємо «розстріляним відродженням». Наслідки – відчуваємо і сьогодні. Але океан на то й океан – він відродить себе.

Корр.: Завершуючи роман, повість, Ви прагнете відразу взятися за наступний? Або важко розлучаєтеся з попереднім твором?

Після першого роману «Те, що позбавляє сну» я дуже довго не могла прийти до тями, він не відпускав мене, жив як хвороба, що пустила корені у мої глибинні чорноземи, випиваючи сили. Зі мною почали траплятися ситуації, що відбувалися з героями, я пережила доволі сильну кризу. Але щойно роман вийшов друком – «хвороба»зникла, роман почав жити власним життям. З «Цурками-Гілками» все інакше: цей текст, як справжня джазова мелодія, потребувала свободи, йому не хотілося залишатися в клітці мого кабінету.

Все-таки, мені потрібно звільнитися від попереднього тексту аби почати щось нове.

Корр.: Найближчі плани...

Жити, відчувати, спостерігати, посміхатися і писати.

Розмову вела Ольга Шубіна.

Довідка:

Ганна Костенко народилася 7. 01.1988 р. в м. Одесі.

Закінчила філологічний факультет ОНУ ім. І.І. Мечникова. Кандидат філологічних наук.Член Національної спілки письменників України (2006).

Лауреат:

• літературної премії підсумків року «Глиняний кіт-2017» (роман «Цурки-Гілки. Джазові імпровізації»);

• літературної премії підсумків року «Глиняний кіт-2015»(роман «Те, що позбавляє сну»);

• літературної премії «Благовіст» 2016 року в номінації «Проза» за книгу «Те, що позбавляє сну»;

• конкурсу «Смолоскип» у 2010 році (III премія, секція «Проза»);

• лауреат міжнародної молодіжної літературної україно-німецької премії ім. О. Гончара у 2007 (за цикл оповідань «Медуза у хмарах»);

• літературного конкурсу «Витоки» Національного університету «Острозька Академія» у номінації проза (2011).

• Міжнародного літературного конкурсу «Гранослов – 2005».

Дипломант

ХІІІ конкурсу «Одесса на книжных страницах» (Книжковий ярмарок «Зелена Хвиля – 2016»)

Автор: романів «Цурки-Гілки. Джазові імпровізації» (2017) та «Те, що позбавляє сну» (2015), перекладу українською мовою НацумеСосекі «Десять ночей снів» (2017), циклу оповідань «Медуза у хмарах» (2007); циклу оповідань «Все ще буде, все…».

Лауреат:

• літературної премії підсумків року «Глиняний кіт-2017» (роман «Цурки-Гілки. Джазові імпровізації»);

• літературної премії підсумків року «Глиняний кіт-2015»(роман «Те, що позбавляє сну»);

• літературної премії «Благовіст» 2016 року в номінації «Проза» за книгу «Те, що позбавляє сну»;

• конкурсу «Смолоскип» у 2010 році (III премія, секція «Проза»);

• лауреат міжнародної молодіжної літературної україно-німецької премії ім. О. Гончара у 2007 (за цикл оповідань «Медуза у хмарах»);

• літературного конкурсу «Витоки» Національного університету «Острозька Академія» у номінації проза (2011).

• Міжнародного літературного конкурсу «Гранослов – 2005».

Дипломант

ХІІІ конкурсу «Одесса на книжных страницах» (Книжковий ярмарок «Зелена Хвиля – 2016»)

Автор: романів «Цурки-Гілки. Джазові імпровізації» (2017) та «Те, що позбавляє сну» (2015), перекладу українською мовою НацумеСосекі «Десять ночей снів» (2017), циклу оповідань «Медуза у хмарах» (2007); циклу оповідань «Все ще буде, все…».

Поиск:
расширенный

Артём Филипенко
«Благодаря самообложению жители становятся сопричастными к решению вопросов местного значения» — Олеся Голинская
Вопросы децентрализации, расширения финансовой базы территориальных громад сегодня находится в фокусе общественного внимания. Одним из важных направлений этого процесса можно считать развитие самообложения населения. Каковы перспективы развития самообложения и формирования соответствующей законодательной базы, есть ли аналогичный опыт в других странах? <br>На вопросы ИА «Контекст-Причерноморье» отвечает Олеся Голинская, эксперт проекта «Подготовка и продвижение нормативно-правовой базы по вопросам самообложения населения», доцент кафедры экономической и финансовой политики Одесского регионального института государственного управления НАГУ при Президенте Украины, кандидат наук по государственному управлению.

В Русском театре – премьера
29 сентября на сцене Одесского академического драматического театра состоится премьера спектакля «Лекарство от депрессии» по пьесе киевского драматурга Владимира Володарского. Это уже вторая премьера в открывшемся сезоне. Звёздный актёрский состав и жанр пьесы «комедия-мистификация» уже определяют успех новой постановки.
25 лет культурной миссии
В этом году исполняется четверть века как в Одессе начал свою работу французский культурный центр «Альянс Франсез».
«Через искусство, через культуру мы можем осознать национальные интересы», — Сергей Гриневецкий
IV фестиваль искусств «Бархатный сезон в Одесской опере — 2018» обещает быть особенным. Согласно задумке устроителей каждый день форума даст возможность окунуться в неповторимую атмосферу высокого искусства, а талант приглашенных солистов мирового оперного и балетного искусства и артистов Одесского национального академического театра оперы и балета обещают сделать каждый вечер фестивальной программы незабываемым!
«Очереди» Ирины Озаринской
Серия акварельных работ «Очереди» одесского автора, художницы Ирины Озаринской Ozi представлена во Всемирном Клубе Одесситов.
ЭЛЛА ЛЕУС ПРЕДСТАВИЛА НОВУЮ КНИГУ «ПОВЕРНИ МАНУ НЕБЕСАМ»
Почитателям современной украинской прозы, а главное, самое главное, таланта одесского писателя, учредителя и главного редактора литературного альманаха «Палисадник», лауреата Литературной премии им. Пантелеймона Кулиша и Литературной Премии им. Н.В. Гоголя «Триуф» Эллы Леус вновь повезло. К трилогии «Сферы», повестям «Собачий тупик», «Рыбное меню», «С Юга на юг» и многих других прибавилась новое произведение — «Поверни ману небесам», которая сразу была переведена на украинский язык и опубликована литературным агентством «Друге дихання». Как рассказывает сама автор, это «перепевка» одного из рассказов из «Книги малой прозы», в которой центральное место занимает повесть об одесских патрициях и плебеях «Собачий тупик». Эти рассказы по духу одесские. Однако, как автор, Элла Леус считает себя абсолютно свободной от так называемого одесского мифа и утверждает, что никогда не включала его элементы в свои тексты. Что касается «манны небесной», то она, как и водится, упала с небес.

 
Loading...



© 2005—2018 Информационное агентство «Контекст-Причерноморье» New
Свидетельство Госкомитета информационной политики, телевидения и радиовещания Украины №119 от 7.12.2004 г.
Использование любых материалов сайта возможно только со ссылкой на информационное агентство «Контекст-Причерноморье»
© 2005—2018 S&A design team / 0.064