Напередодні Міжнародного дня захисту дітей у нас з'явилася чудова нагода поспілкуватися з неймовірно цікавою людиною — Володимиром Григоровичем Рутківським, відомим українським поетом і письменником. Лауреат Шевченківської премії України люб'язно погодився дати інтерв'ю для Одеської національної наукової бібліотеки.

Сьогодні складно уявити сучасну українську дитячу літературу без захоплюючих творів В.Г. Рутківського. «Потерчата», «Сині Води», «Ганнуся», легендарна пригодницька тетралогія — «Джури козака Швайки», «Джури-характерники», «Джури і підводний човен», «Джури і Кудлатик» та інші романи й повісті принесли Володимиру Григоровичу широке визнання. У 2017 році вийшов у світовий прокат український пригодницький фільм-фентезі «Сторожова застава», знятий за мотивами однойменної книги Володимира Рутківського. Невдовзі світ побачить повнометражний історично-пригодницький фільм «Джури козака Швайки».

Упродовж багатьох років Володимир Григорович Рутківський підтримує дружні й творчі зв’язки з Одеською національною науковою бібліотекою, передає до її фондів свої книжки, які мають активний попит серед широкого читацького загалу.

Зворушливі спогади Володимира Григоровича Рутківського про шкільні роки, цінні професійні поради та його власний погляд щодо місії сучасної бібліотеки читайте у нашому інтерв'ю.

- Володимире Григоровичу, скажіть, будь ласка, над чим працюєте нині?

- Працюю над спогадами. Виявляється вони у мене не такі вже й сумні, як гадалося. Ті, хто вже читав дещо з них, запевняють, що вони місцями навіть дуже реготливі.

- А коли почали писати? Що або хто вплинув на ваше рішення стати письменником? Що вважаєте привабливим у вашій професії?

- У школі часом забавлявся віршованими дражнилками, за що іноді отримував копняка. Якщо, звісно, наздоганяли. Першого «дорослого» вірша написав на спір, коли був студентом. Як не дивно, його надрукували у «Чорноморці». Що вважаю привабливим? Можливість подати фантазію як реальність. І навпаки. Радий, що мені це вдається. Відомий критик Григорій Клочек навіть назвав мене не фантазером, а творцем іншої реальності.

- Як сталося, що ви вирішили займатися дитячою літературою? Ви одразу зрозуміли, що пишете для дітей? Було бажання писати для дорослих?

- Літературою для дітей я почав займатися чи не одночасно з поезією. Тож коли мене назвали українським буржуазним націоналістом і стали розглядати мої поезії ледь не під мікроскопом, я всерйоз задумався про дитячу літературу, оскільки вважав, що там менше «чіпляються». Як би не так! Мою першу повість «Ганнуся» у видавництві «Веселка» навіть розглядати не захотіли. Довелося перекласти її російською мовою і везти до Москви, де про український буржуазний націоналізм і гадки не мали. Повість видали неймовірним накладом, у 150 тисяч примірників, після чого сумніви – лишатися чи не лишатися в дитячій літературі – відпали. А «дорослі» романи, звісно, теж писав. Два з них і зараз валяються десь на антресолях. Звісно, можна було б повернутися до них, проте чомусь не тягне занурюватися у ті часи.

- Іноді здається, що ваші тексти не зовсім дитячі. У зв’язку з цим запитання: де межа дитячої і дорослої літератури?

- Я – за літературу для сімейного читання. Щоб дорослі і діти разом читали і ділилися враженням від прочитаного. Гадаю, що це сприятиме як порозумінню в родині, так і відновить спільний інтерес до читання. Щоб діти хотіли стати такими, як батьки, а батьки поважали дитинство, бо ж всі ми родом з нього.

Під час творчої зустрічі в Національному музеї літератури України (2017 р.)

- Ваші книги дуже гарно ілюстровані. Ви берете участь у розробці дизайну та ілюстрацій?

- Мені пощастило, що я співпрацюю з видавництвами, для яких книга – не стільки товар, скільки витвір мистецтва¸ де текст і ілюстрація повинні бути на найвищому рівні. Оскільки я розуміюся лише на тексті, то в роботу художника не втручаюся. Хоча, звісно, цікаво, якими він бачить моїх героїв. І якщо він зображає щось не так, як мені хотілося б, я звинувачую швидше себе, оскільки не зміг донести до нього своє бачення.

- Володимире Григоровичу, ви лауреат численних літературних нагород, у тому числі премій імені Лесі Українки, Миколи Трублаїні, Віктора Близнеця, рейтингу «ЛітАкцент року 2009» («Джури-характерники»), літературної премії «Книга року BBC 2011» («Сині Води»), а також Національної премії України імені Тараса Шевченка (2012). Ваша казкова повість «Гості на мітлі» внесена до міжнародного Почесного списку Г.Х. Андерсена, до якого входять кращі книжки світу, адресовані дітям. А яка нагорода вам найдорожча?

- Уже сорок літ я пишаюся віршем, якого одна дівчинка присвятила мені: Хороший писатель Владимир Рутковский,/ он пишет для всех — для детей и для взрослых./ Писателей в мире таких не бывает,/ А если бывает — так только один.

В Одеській національній науковій бібліотеці під час вручення грамоти Форуму видавців у Львові, що вшановує внесок В.Г. Рутківського у розвиток української дитячої літератури (жовтень, 2017 р.)

- Пам'ятаєте вашу улюблену дитячу книжку?

-У дитинстві мені трапилася книжка казок про злих закордонних відьом. А от нашої баби яги там чомусь не було. Я навіть образився: невже вона гірша за інших? І вирішив написати серію не просто кількасторінкових казок, а великих казкових повістей про життя-буття нашої нечистої сили: баби яги, водяників з лісовиками, зміїв-гориновичів. Мені хотілося довести, що вони нічим не поступаються своїм закордонним аналогам.

- Часто можна почути, що діти зараз не читають, або читають дуже мало. Ви згодні з цим? На вашу думку, чим мотивувати сучасних дітей до читання та відвідування бібліотек?

- Для письменників – все просто: треба писати краще й винахідливіше. А от бібліотеки, на мій погляд, повинні складатися не лише з книжкових поличок. Там можуть бути хатинки на курячих ніжках, де за вікном баба яга читає книжку, або лігвисько дракона, чи куточок підводного світу. І щоб час від часу там щось рухалося, чи бодай нявчало. І щоб напівлежати на надувних кріслоліжечках, бо ж дома таких немає. Втім, щось я занадто розмріявся.

- Якими ви бачите завдання чи місію бібліотеки як інформаційного центру?

- Дай Боже, сил і коштів на те, аби справитися бодай з нинішніми обов’язками. А там… Я бачу бібліотеку не лише храмом книги, а й храмом спілкування, де бібліотека перебере на себе деякі функції театру юного глядача, а бібліотекар стане бодай трохи актором-затійником.

- Чи є щось спільне між професіями письменника і бібліотекаря?

- Звісно, є. Це книга. Один її пише, інший популяризує.

- Які поради чи побажання можете дати письменникам-початківцям?

- Читайте, порівнюйте, закохуйтеся. І свято вірте в те, що обов’язково винайдете свій «велосипед».

- Що ви побажали б бібліотеці та її працівникам?

- Те, що й вони мені: побільше читачів.

Володимир Рутківський — неперевершений майстер дитячого роману та історичних пригод, овіяних магією художнього світу. Він гармонійно поєднує традиційні українські цінності із сучасним світоглядом. Його історична проза зорієнтована на дитячо-підлітковий вік, хоч і залюбки читається дорослими. У його творах — любов до рідного слова, повага до дитячого світу, віра у всеперемагаючу силу любові та добра, симпатичні персонажі, яскраві епізоди та багато-багато іншого.

І ви, шановні читачі, переконаєтеся в цьому, прочитавши його дивовижні книжки.

Бажаємо вам, шановний Володимире Григоровичу, міцного здоров'я, творчої наснаги, натхненної праці і, звісно, побільше читачів.

Світлана Герасимова, провідний бібліограф відділу зв’язків з громадськістю і реклами ОННБ