Цими днями прес-служба облдержадміністрації розіслала по редакціях запрошення на захід, приурочений до Міжнародного дня інвалідів, який мав відбутися в одній із шкіл художньо-естетичного профілю міста. Різонула назва заходу: «Інвалід — це звучить гордо!». Це ж кому в голову могло прийти отак озаглавити захід? І як можна було тиражувати таке повідомлення?

Інвалідність безпосередньо пов’язана з болем, стражданнями, досить часто не тільки фізичними, а й моральними. Інвалід, шановні, звучить гірко… У розвинутих суспільствах намагаються навіть самого слова «інвалід» не вживати, замінивши його більш толерантним «люди з особливими потребами». Бо людина — справді звучить гордо, і всі ми, незалежно від стану здоров’я, від повносправності, є рівними у суспільстві.

Але ж ні, у нашому суспільстві є «рівні» і «рівніші». Що вкотре довели у тій же облдержадміністрації під час вручення ключів від автомобілів «Славута» 12 інвалідам Великої Вітчизняної війни.

Зрозуміло, що кожному з них (заслужених людей, скалічених війною, вимучених хворобами) далеко за 80. Цього «дарунка» від держави чекали вони по 12 і більше років. Традиційно святкова церемонія вручення ключів від машин проходить на площі перед адміністративною будівлею. Та того дня на вулиці мело, тож організатори запросили людей зайти до приміщення. Але не до зали, яких там предостатньо, а лише до холу, вважайте, прийняли в сінях. Там і вручили ключі. Ще й змусили шанованих наших ветеранів з півгодини тупцювати у тих сінях.

Можливо, перші особи області спізнилися на вручення ключів, бо пили чай у затишному кабінеті і думали, думали… про людей…