Відповідно до указу президента Віктора Ющенка, підписаного в 2007 році, третя неділя травня, що цьогоріч припала на 15-е число, пошановується в Україні як День пам’яті жертв політичних репресій. І хоча, напевно, на всій території колишнього СРСР, не кажучи вже про Україну, навряд чи знайдеться сім’я, яку так чи інакше не торкнулися б політичні репресії, цей день пам’яті про знищених тоталітарно-комуністичним режимом дедалі більше уособлюється з днем застереження для живих.

Репресії почалися одразу ж із установленням влади більшовиків і досягли свого піку під час Великого терору 1937 — 1938 років, коли в СРСР щодня розстрілювали не менше тисячі людей. Не припинялися вони і після смерті тирана Сталіна, бо то була система, що будувалася на гнобленні людського духу, на крові. Й дотепер не встановлено точну кількість жертв політичних репресій у СРСР. На думку низки дослідників, загальне число роз­стріляних і загиблих у таборах, ув’язненних, висланих, депортованих з політичних мотивів сягає не менше

12 мільйонів. Такого розмаху терор проти громадян своєї ж країни не має аналогів у світі. Але й після розкриття усіх отих жахіть, сьогодні по Україні офіційно розвіваються червоні прапори, портрети Сталіна очолюють колони святкових маршів, лунають заклики до встановлення пам’ятників тиранові і ностальгія за сильною рукою...

У скорботну дату, 15 травня, на меморіальному комплексі, що на Другому християнському цвинтарі Одеси, відбувся нечисленний мітинг-реквієм пам’яті жертв полі­тичних репресій. Представники громадських організацій, посадовці, школярі до пам’ятного знака біля воріт поклали квіти, а на могилу жертв репресій — вінки. Молебень за покійними відслужив протоієрей Одеської єпархії УПЦ МП отець Павло (Поліщук).