З Одесою пов’язані імена видатних митців. Тут жили, творили та отримували натхнення Іван Айвазовський, Кіріак Костанді, Василь Кандинський… Жили, творили — категорії минулого. Про те, що колись саме тут сформувалася південноросійська живописна школа, нині годі згадувати.

З якими іменами завтра асоціюватиметься сьогоднішня Одеса? Чи існує нині одеська живописна школа?

Про художників у нашій державі згадують раз на рік — 9 жовтня, в День художника України. Так, як запо­відав класик — незлим, тихим словом. А в цивілізованих країнах митців шанують не менше за політиків, бо там розуміють: культура — політика, роблена пензликами і фарбами. Справді, що інше, як не мистецтво та культура, засвідчує розвиненість, самобутність нації?

Про це в Україні думати нікому, — виходить зі слів відомого одеського скульптора Михайла Реви. На його думку, в нашій державі художній ринок навіть не сформований. «В Одесі замість арт-ринку — арт-біржа, де художників винаймають під конкретні проекти, — ділиться митець. — Ситуація змінилася б на краще, якби в нас розвивалося меценатство, як, скажімо, у США. Там меценати, на чиї кошти було зведено музей чи арт-галерею, платять менші податки. В Америці престижно і вигідно бути меценатом, тому там така кількість арт-майданчиків, першоумови існування арт-ринку».

Нестача виставкових площ у місті — чи не головна перепона на шляху розвитку мистецтва в Одесі, одеської живописної школи зокрема, резюмує скульптор. І згадує, як йому неодноразово доводилося купувати необ­хідне для виставки світлове обладнання, бо галерея, де планувалася його експозиція, такого не мала…

«Художнику нічого насправді не потрібно, окрім спокою, самітності та внутрішньої гармонії, — продовжує Михайло Рева. — А суспільству потрібно «бачити», «відчувати», «розуміти» світ. І в цьому йому допомагають митці, бо саме вони — бачать, відчувають та розуміють світ»…

Коли ж це дійде до державних мужів, спроможних змінити ситуацію на краще? Чи таку ж розмову матимемо за рік, у День художника України?