Процес декомунізації, розпочатий із розпадом СРСР, активізувався «ленінопадом» за Революції Гідності. З ухваленими Верховною Радою у квітні цього року законами з’явилась надія, що Україна нарешті безповоротно порве із болючим тоталітарним минулим. Та минуло вже півроку, а більшість «зрадянщених» міст навіть і не намагаються шукати собі демократичніші відповідники назв, зазанчає ZIK.

Ще сьогодні на карті України можна відшукати 908 згадок про радянське минуле — стільки населених пунктів мають назви, пов’язані із комуністичним тоталітарним режимом. До слова, це 3% від загальної їх кількості.

За даними Українського інституту національної пам’яті, лідирує у рейтингу радянських сентиментів Донецька область, у якій 100 міст і сіл досі мають «совкові» назви. Трохи краща ситуація на Харківщині — там таких населених пунктів 98. Наступні у рейтингу: Дніпропетровська область, де 89 «червоних» назв, Крим — 65, Одещина та Луганщина — 56 і 50. Поки що єдина область, де вже немає радянщини, — Івано-Франківщина.

Противників перейменувань населених пунктів чимало. Серед них найбільше старшого покоління, але досвід балтійських країн свідчить, що така реакція типова.

«Перш за все, у них труднощі із запам’ятовуванням нових назв. Але така ситуація є характерною. Проте зараз у країнах Балтії більшість населення приймає ці зміни», — зазначає фінський журналіст і письменник Юкка Ріслаккі. Відтак, і для України декомунізаційні закони — шанс на державному рівні позбутися комуністичного спадку і наблизитися до Європи.