Сьогодні Чорноморськ, або як було прийнято його називати за радянських часів – «славне місто портовиків, корабелів та будівельників», відзначає свій черговий День народження. У веремії численних заходів, які зазвичай проводяться з нагоди подібних святкувань, за доброю традицією, що склалася саме в цьому місті, перші найтепліші слова вітань звучатимуть на адресу тутешніх ветеранів – першобудівців. Тих, що понад шість десятиліть тому прибули сюди, до затишної Сухолиманської гавані, аби розпочати на її берегах комплексне спорудження одного з найбільших у тодішньо­му СРСР морського торговельного порту, супутніх йому судноремонтно-суднобудівного заводу і заводу залізобетонних конструкцій, а також населеного пункту на місці колишніх Бугових хуторів (у буденній мові – Бугового, офіційно перейменованого згодом в Іллічівку). Звідси й перша назва Чорноморська, донедавна відомого як Іллічівськ.

Я й по сьогодні згадую розмову сорокарічної давнини з незабутнім бригадиром докерів-механізаторів, Героєм Соціалістичної Праці, депутатом Верховної Ради СРСР Анатолієм Андрійовичем Ба­рановським. Ми, прогулюючись вулицями чепурного надвечірнього міста, що промінчиками повитягувалися від морського узбережжя у степ, говорили про сутність укрупнених комплексних бригад (по-сучасному – невеликих стивідорних компаній) і переваги, які гарантували подібні утворення у плані інтенсифікації повантажно-розвантажувальних операцій.

– Знаєте, Вікторе, – несподівано перевів розмову в дещо інше русло Анатолій Андрійович. – Свого часу ми прийшли сюди не заради політичного брязкоту типу «Партія сказала: «Треба!», не заради того, щоб видавати на-гора всілякі рекорди. І, зазначте, ми були хлопцями не з якоїсь там глибинки. Навпаки – молодими людьми із самодостатніх, перспективних сіл довколишніх Овідіопольського, Біляївського, Білгород-Дніст­ровського районів: Сан­жій­ки, Грибівки, Дальника, Рок­соланів, Ка­роліно-Бугазу. Багато хто з нас щойно тоді повернувся з армійських лав у погонах сержантів і старшин, будучи спеціалістом першого класу (механік-водій важких гусеничних машин, кранівник, радіооператор тощо). У дівчат, що потяглися слідом за нами на береги Сухого лиману, були хороші атестати про середню освіту. Перед нами відчинялися двері вузів і середніх спеціальних навчальних закладів. Ми ж вступили в інший університет – університет глибшого самопізнання і самоствердження. У нашій портовій багатотиражці її працівник, поет Василь Сагайдак надрукував уривок із власної поеми «Порт», де дуже образно й точно назвав усе, що явилося в лічені роки отут, за три десятки кілометрів від Одеси, «символом нашої юності». Ось по що ми прийшли сюди. По символ своїх мрій. Ми допевна створили його…

Сьогодні Чорноморськ – одне з найкрасивіших сучасних невеликих міст України з розвиненою інфраструктурою, зручним транспортним зв’язком із обласним центром та іншими регіонами держави. Його населення – близько 73 тисяч чоловік. Тут налічується дванадцять загальноосвітніх шкіл, у яких навчаються майже вісім тисяч дітей. Працюють 260 промислових підприємств і їхніх структурних підрозділів. За видами економічної діяльності найбільшу частку складають транспортно-логістичні послуги. В цехах різноманітних фірм виробляють консервовані рибопродукти, нерафіновану олію, смажену каву. З інших видів продукції – чоловічий і жіночий одяг в асортименті, альтернативні види палива (брикети і гранули з деревинних відходів), лампи та освітлювальне обладнання, контейнери. За підсумками минулого року, як свідчать дані регіонального управління статистики, частка реалізованої промислової продукції міста склала понад п’ять відсотків від загального обсягу по області. У грошовому вираженні це майже 2,4 мільярда гривень. Середньомісячна заробітна плата штатного працівника складає 7250 гривень, що наполовину вище, ніж у середньому по Одещині. Обсяги прямих закордонних інвестицій в економіку Чорноморська торік дорівнювали 270 мільйонам доларів США. Серед лідерів прямого внесення іноземних капіталів – Кіпр, Швейцарія, Велика Британія.