Вісімнадцятого квітня в Одесі відкрито меморіальну дошку на честь видатного архітектора Юрія Дмитренка. Її встановлено на стіні будинку, в якому Юрій Мелетійович провів останні десять років свого плідного творчого життя.

Вшанувати творця понад 40 архітектурних творів, що прикрашають собою вулиці Одеси, того холодного дня зібралися люди, яким насправді не байдужа спадщина Дмитренка: давно посивілі архітектори, юнаки – студенти розташованого тут Одеського базового медичного училища, їхні викладачі, журналісти, зацікавлені жителі міста. Загалом кільканадцять чоловік. І знаєте, від того, що місцева влада участі в заході не взяла, він не став гіршим. Ані схожі один на одного охоронці, що байдужо жують гумку, всі з однаковими парасольками, ані поліціянти з виразом одвічної журби на обличчях не псували заходу, який від цього став теплим, камерним, сказати б, сімейним.

– Символічно, що Дмитренко, який любив Одесу, доклав масу зусиль, аби зробити її неповторною з виду, останні роки свого життя провів під дахом будинку, що належав Григорієві Маразлі – людині, яка так само щиро вболівала за місто, – сказав, відкриваючи зустріч, заступник головного редактора «Одеських вістей» Віталій Сочалов.

Як писала нещодавно письменниця-краєзнавець Ольга Богданович, окремою темою творчості Юрія Дмитренка було храмове зодчество («ОВ» № 24 (4950) від 4 квітня 2017 року). Настоятель храму Вознесіння Господня отець Ілля, якому було надано перше слово, впевнений, що у світі нічого випадкового немає. Символічно, що на запрошенні на сьогоднішній захід зображено саме Свято-Вознесенську – Міщанську церкву роботи Юрія Мелетійовича, сказав він. Церква була зруйнована за радянських часів, але зараз тривають підготовчі роботи з її відновлення.

– Цей храм неодмінно буде відроджений, – упевнений священик. – Я вірю, що ми ввійдемо у відновлений храм і разом із тими, хто любить своє місто, знову згадаємо ім’я Дмитренка, який не покладаючи рук працював, щоб прикрасити Одесу чудовими будинками.

Голова Одеської організації Національної спілки архітекторів України Василь Мироненко перелічив низку творів Юрія Мелетійовича, якими досі милуються одесити й гості міста. Згадавши будівлю бібліотеки імені І.Я. Франка у Книжковому провулку, також збудовану за проектом Дмитренка, він наголосив, що роботи митця не лише перегукуються з національним українським архітектурним стилем, а й є достойними взірцями його.

– Сьогодні не рядовий день, – сказав, підсумовуючи зустріч, голова Одеської організації товариства охорони пам’яток історії та культури, доктор історичних наук Олександр Пригарін. – Ми зібралися саме в Міжнародний день охорони пам’яток і пам’ятних місць. Якщо, так би мовити, вийняти з Одеси те, до чого доклав працю Юрій Дмитренко, то від тієї Одеси, яку ми знаємо і любимо, залишиться небагато. Вважаю, що наступний рік має бути оголошений роком Дмитренка. Для цього не треба шукати меценатів і скаржитися на брак теперішніх Маразлі. Просто всім, хто любить місто, треба об’єднатися і продовжити ту благородну справу, яку розпочала Ольга Богданович, чиєю енергією та наполегливістю був встановлений цей простий знак на честь видатного митця і справжнього одесита Юрія Мелетійовича Дмитренка.

Хоча я в чомусь згодна з Олександром Анато­лійовичом, і два скромні букети тюльпанів, покладені студентами до пам’ятної дошки, виглядають набагато зворушливіше та щиріше, ніж бундючні вінки та квіткові корзини офіційних заходів, усе ж хотілося б від місцевої влади не лише чути про любов до Одеси. Шанс у можновладців іще є, і «рік Дмитренка» допоміг би довести, що їхня любов – не пусті слова.

Для довідки Меморіальну дошку встановлено коштом приватних осіб: письменниці О.В. Богданович, д.і.н. О.А. Пригаріна, к.ф.н. Г.Т. Паламарчука, к.і.н. А.І. Ганчева, головного редактора і заступника редактора «Одеських вістей» В.З. Саркісяна і В.Є. Сочалова. Встановив дошку художник Олександр Гаркавченко. Організаційну підтримку надала Н.М. Мотирева, голова правління обласної організації УТОПІК.