16 січня 2017 року Україна звернулася в Міжнародний суд Організації Об’єднаних Націй у Гаазі з позовом проти Російської Федерації щодо порушення двох міжнародних конвенцій — «Про боротьбу з фінансуванням тероризму» 1999 року і «Про ліквідацію всіх форм расової дискримінації» 1965 року.

Чого ми прагнули

Оскільки порушення конвенцій російською стороною тривають, а ситуація погіршується, до розгляду справи по суті Україна попросила запровадити тимчасові обмежувальні заходи.

У рамках дотримання першої конвенції зобов’язати Росію:

— припинити фінансову підтримку незаконних збройних формувань, причетних до актів тероризму на Донбасі;

— припинити постачання цим формуванням озброєння через російсько-український кордон;

— докласти зусиль для виведення російського озброєння і встановити на російсько-українському кордоні належний контроль.

У рамках дотримання другої конвенції Україна вимагає від російської влади припинити дискримінацію корінного народу Криму, скасувати заборону на діяльність Меджлісу кримськотатарського народу та інших громадських організацій, надати населенню півострова доступ до освіти українською мовою та мовами національних меншин.

У березні 2017 року в Гаазі пройшли слухання з участю позивача і відповідача, а 19 квітня голова Міжнародного суду ООН Ронні Абрахам оголосив рішення щодо тимчасових заходів. Когось це рішення втішило, когось — розчарувало, хтось взявся рахувати забиті і пропущені юридичні м'ячі.

В судовому процесі «Україна проти Росії» щодо двох конвенцій ще до ухвалення рішень можна було відзначити низку важливих обставин. Взявши позов України до розгляду, Міжнародний суд ООН визначився з юрисдикцією, признавши свої повноваження достатніми для подібних розглядів. Хоча на початковому етапі російська сторона повноваження суду в такій справі оскаржувала.

Не менш важливим є факт повноправної участі Росії у судовому розгляді. Це вказує, по-перше, на довіру до суду, а, по-друге, на визнання себе стороною в судовому процесі. Забігаючи наперед, скажу, що наслідки такого визнання стали для російських політиків неприємною несподіванкою.

Вони там таки є!

Міжнародний суд ООН у своєму рішенні від 19 квітня зобов’язав СТОРОНИ в повному обсязі виконувати Мінські угоди. Підсумок — зруйнована фундаментальна концепція Кремля, який з 2014 року не визнає Росію стороною в Мінському процесі. На кращий подарунок українській дипломатії годі було й очікувати.

Інших подарунків в Гаазі українська сторона, на жаль, не отримала. Вимога України про запровадження тимчасових обмежувальних заходів у рамках міжнародної конвенції «Про боротьбу з фінансуванням тероризму» суд відхилив через недостатню доказову базу. Це найвірогідніше з формулювань, яке в цьому випадку міг вибрати суд.

«Платіжок» з номерами рахунків переказів з московських банків в донецькі, природно, не існує. Угод Генштабу Росії з терористами щодо лізингу російських озброєнь судді в Гаазі теж не очікували побачити. А якщо доведено, що малайзійський цивільний лайнер за вказівкою терористів збили російські військові, стріляючи з привезеного з Росії «Бука», то де умисел? Де довідка, що вони цілилися саме у МН17, а не в Місяць?

Продемонструйте «платіжки», надайте угоди та довідки. Десь за п’ять років поговоримо. А те, що російська артилерія стріляла в 2014-у через кордон, а російські «добровольці» на танках досі руйнують будівлі в Україні, і гинуть мирні громадяни, — то це ж війна. Не тероризм. Військові злочини — не предмет позову. З військовими злочинами звертайтеся до іншого суду. Він у тій же Гаазі. Поруч.

Звернулися б, думають українські юристи та їхні західні колеги. Але війни нема. Кордони не закриті, дипломатичні відносини з Росією не розірвані, торговельні відносини обмежені, але підтримуються. Літаки з України в Росію не літають, але потяги ходять. Мільйони українців працюють у ворожій країні, а Путін і Порошенко час від часу спілкуються телефоном.

Україна грузинський досвід засвоїла

У Феміди голова йде обертом від гібридної війни і гібридного світу. Пов’язка з очей падає і терези у руці тремтять. Тож ухвалу про тимчасові заходи у рамках міжнародної конвенції «Про ліквідацію всіх форм расової. дискримінації», винесену Міжнародним судом ООН 19 квітня, можна вважати проявом справжнього гуманізму та актом мужності. Але мужності обережної. Про окупацію української території або про анексію Криму в рішенні — ні слова.

Майже всі вимоги України суд, втім, задовольнив. Щоправда, у міжнародних організацій, включаючи ООН, нема механізмів, здатних змусити Росію виконати рішення суду. У Криму, для годиться, можуть відкрити кілька класів з навчанням школярів кримськотатарською чи українською мовами, і вчепити кількадесят вивісок цими мовами.

Окупаційна влада, врешті-решт, може дозволити і діяльність Меджлісу кримськотатарського народу. Не того Меджлісу, який існує тепер, а іншого, переповненого колабораціоністами та агентами ФСБ (їх вербування ведеться зараз, як то кажуть, повним ходом). Але це ймовірність. А точний прогноз: репресії проти кримських татар та українських активістів після рішення, ухваленого Міжнародним судом ООН, не припиняться, а посиляться.

Прогноз ґрунтується та тому, що Путіну та його оточенню наплювати на рішення міжнародних судів і навіть на економічні санкції, які, у разі невиконання таких рішень, можуть накласти на РФ західні держави. Російських юристів і найнятих ними заокеанських фахівців у 2017 році Кремль послав до Гааги, сподіваючись принизити Україну в суді так, як у 2010 та 2011 роках у тому ж суді Росія принизила Грузію. Не допустивши навіть розгляду справи.

Але Україна грузинський досвід засвоїла. Підготувалася краще і домоглася успіху. Причому з гарантією у довгостроковій перспективі. Надалі у рамках розгляду справи по суті наші юристи надаватимуть Міжнародному суду ООН нові й нові докази порушення Росією обох конвенцій. Ці докази стануть офіційними документами. їх можна буде використовувати в Раді Безпеки Генеральної Асамблеї ООН.

А далі... Далі прогнози не мають сенсу. Та є впевненість у тому, що правда на нашому боці. В судах, на війні і в світі.