1990 року в Одесі уперше на офіційному рівні вшановувалися ювілеї двох борців за національну справу – 125-річчя з дня народження письменника, державного діяча часів УНР Івана Липи та 90-річчя його сина Юрія – політика, публіциста, поета, лікаря УПА.

В урочистих заходах участь взяли доньки Юрія Липи. Особливо активною була молодша донька Марта.

Марта Гуменецька (Липа) неодноразово приїздила до Одеси після того пам’ятного вечора, замала тут друзів, виступала перед просвітянами, на зібраннях Руху, в Одеській науковій бібліотеці. Мені особисто добре запам’яталася розповідь Марти Юріївни на хімфаку університету імені

І. Мечникова. Звіт про цю зустріч був на­дру­кований у «Одеських вістях». А на науковій конференції, присвяченій 10-й річниці Незалежності, Марта Юріївна виголосила досить цікаву доповідь про творчі взаємини двох поетів-емігрантів – Юрія Липи та Євгена Маланюка.

Марта Юріївна, відвідуючи з одеськими друзями Ближні Млини, перегортала перед ними сторінки буття родини Лип у цьому куточку міста. Її розповіді доповнювали місцеві краєзнавці. Зокрема, Олег Семенович Олійників. Він тоді жив поблизу.

Виявляється, важлива роль у вихованні Івана Липи як громадянина належала прабабусі Анні. Походила вона з роду Житецьких. Хтось, не пам’ятаю вже, розповів про Павла Житецького, філолога та фольклориста. Про його сина Гната Павловича знали більше. Згадали його книжки про Кобзаря: «Шевченко і харківська молодь», «Описова експедиція Аральського моря і Шевченко».

Частими гостями родини Лип на Ближніх Млинах під виглядом пацієнтів були Євген Чикаленко, Михайло Комаров та інші патріотично налаштовані відомі люди.

Для бабусі Анни, за розповідями Марти, усі вони були як рідні діти, бо вона вболівала за сина, його справу, за яку він уже сидів за ґратами (мається на увазі «Братство тарасівців»), а потім – і за онука Юрія, підтримувала їх як могла.

Будинок, де мешкала родина, зберігся до нашого часу. Були сподівання, що вулицю Советскую перейменують. Та чомусь міська влада завагалася. На одних будинках лишилися старі таблички «улица Советская», на деяких – «вулиця Івана та Юрія Лип», на решті будинків – «улица Пишенина».

Про дружину дідуся Івана онука Марта знала зовсім мало. Відомо було, що бабуся Марія була сестрою священика, не байдужого до національних справ. Вона теж мала медичну освіту. Це підтверджує лист відомого українського діяча Євгена Харлампійовича Чикаленка до однодумця, який хотів виїхати з полтавської глибинки кудись ближче до цивілізації.

«Любий Іване Львовичу! Учора я був у Києві, щоб побачитися з Антоновичем. Там я зустрівся з М.Ф. Лівицьким, котрий перебирається в сентябрі з Окон у Боярку, що під Києвом. Він підшукував на своє місце врача і звернувся до мене, аби я йому поміг. Звичайно, я йому показав на Вас, бо кращого замістителя Лівицького не знаю. Ви знаєте, що там є больниця, квартира, казенне жалування 1200 та від Ананьївського земства рублів 300, та жінка Ваша зайняла б місце фельдшериці на 400 рублів… Коли Вас зацікавить Окно, то поїдьте погостювати з жінкою до Лівицького, там роздивитеся ближче…» (Лист від 19.06.1901 р.) Та Іван Львович знайшов роботу земського лікаря у Великому Дальнику, а згодом переїхав до Одеси.

1904 року молоде подружжя, залишивши улюбленого сина на бабусю Анну, відвідало Львів. Їх запросило Наукове товариство імені Тараса Шевченка. Тут на курсах українознавства вони познайомилися з багатьма діячами і Наддніпрянщини, і Галичини. Незабутнє враження справило на подружжя Лип спілкування з Михайлом Грушевським та Іваном Франком.

Подружнє щастя Марії Булдовської та Івана Липи виявилося недовговічним. Марія загинула за загадкових обставин. Син-школярик залишився сиротою.

З мачухою Юркові поталанило. Марія Григорівна, за освітою педагог, зробила усе, щоб у хлопчика було незахмарене дитинство. Він зростав добрим, чуйним до чужого горя, розумним, працьовитим. За часів Незалежності у архівах знайдено листа Марії Григорівни Липи до подруги М. Грінченко. У листі йдеться про пасинка.

«Юрко мені одразу сподобався. З обличчя він вилита мати, нервовий, блідий. Очі ясні і гарні. На зріст височенький, досить стрункий. Тепер я до нього більше звикла. Бачу, що він безперечно хлопець здібний, вдачі доброї. Треба з ним поводитись тактовно й ласкаво, бо дуже вразливий. Любить читати. Вчиться по-українськи. Робить значний успіх».

Ласка мачухи відгукнулася любов’ю в серці дитини. Донька Юрія Івановича стверджувала, що в одеській родині завжди панував культ жінки-матері. Так повелося ще з часів бабусі Анни. У поезіях уже дорослого Юрія Липи жінка-матір часто порівнюється з небесним світилом, що дає життя на Землі: «всміхається разом із сонцем, ще сонце – то Мати».

У двадцятих-тридцятих роках листи з Одеси часто перетинають кордон. З цих листів, які зібрала й оприлюднила Марта Юріївна, ми одержуємо досить чітке уявлення про другу матір поета, публіциста, патріота.

У листі від 5 листопада 1923 року Марія Григорівна повідомляла:

«Любий мій синашу! Не знала, що маю режисерські здібності. Улаштувала три вистави й кілька ранків вокальних «єдінолічно» і дуже непогано. Одну п’єсу, дуже цікаву, де бере участь понад 30 осіб, ставили навіть у клубі Лєніна».

А в звертанні до сина-студента медичного факультету Познанського університету вона заохочує:

«Любий мій синашу! Ти мене дуже потішив своїм листочком. Потішив тим, що ти працюєш, як я бачу, багато, розмаїто, не гаєш даремно золотого часу. А та тиха та добра думка, головним чином, закладена у твоїй душі, моя дитино, з нею тобі буде скрізь добре.

З людьми треба вміти жити. Рідко трапляється, коли людина до всіх доброзичлива, не викликає подібного почування у других. Тато теж цілком задоволений тобою. Значить, заслужив того. Ну а ми звідси можемо тільки посилати свої найщиріші побажання тобі щастя».

Родині Лип так більше і не вдалося зібратися за одним столом.

Коли Марії Григорівни не стало, Юрій відгукнувся на цю сумну подію поетичними строфами, де є такі рядки:

…серед людей

Були Ви, надіє

Сердець.

Галицький двотижневик надрукував некролог: «10 січня 1935 року в Одесі зійшла з цього світу видатна діячка серед нашого одеського громадянства – Марія Липа на 55-му році життя.

Знана в Одесі була її жива громадська та педагогічна праця (україністики), а також дуже рухлива й значлива для всіх людей вдача».

Юрій Іванович Липа усе життя зберігав добру пам'ять про другу матір Марію Григорівну. Своїм батькам присвячував плоди натхнення, зокрема книжку «Світильник неугасимий».