Саме 18 травня 1944 року розпочалася операція з депортації кримських татар з рідної землі. Цій трагедії кримськотатарського народу передувала операція радянських військ з вигнання нацистських окупантів з території Кримського півострова. Вона почалася 8 квітня 1944-го і завершилася в ніч на 13 травня.

Ще до завершення боїв, наголошує Український інститут національної пам’яті, 22 квітня в доповідній записці на ім’я Лаврентія Берії кримські татари були звинувачені в масовому дезертирстві з лав Червоної армії. 10 травня Берія в листі Сталіну повторив попередній закид, додавши до нього «зрадницькі дії кримських татар проти радянського народу» та «небажаність подальшого проживання кримських татар на прикордонній околиці Радянського Союзу». У цьому листі й була сформульована пропозиція виселити все кримськотатарське населення до Узбекистану.

Буквально наступного дня, 11 травня 1944-го з’явилася цілком таємна постанова Державного комітету оборони № 5859сс «Про кримських татар». У ній наводилися попередні претензії до кримськотатарського населення — начебто масове зрадництво та масовий колабораціонізм, — які стали обґрунтуванням депортації. Насправді жодних доказів «масового дезертирства» кримських татар не існує, абсолютна ж більшість колабораціоністів загинула у боях чи була засуджена в індивідуальному порядку.

Депортація кримськотатарського населення розпочалася о 3-й годині ранку 18 травня 1944 року і завершилася, в основному, 20 травня. До операції було залучено 32 тисячі співробітників НКВД. Депортованим давалося на збори від кількох хвилин до півгодини, дозволялося брати з собою особисті речі, посуд, побутовий інвентар та провізію в розрахунку до 500 кг на родину. В реальності ж вдавалося зібрати в середньому 20—30 кг речей та продуктів, абсолютна більшість майна залишалася і була конфіскована державою. Зафіксовано численні випадки мародерства. Впродовж двох днів кримських татар звозили машинами до залізничних станцій Бахчисарая, Джанкоя та Сімферополя, звідки ешелонами відправляли на схід.

Під час головної хвилі депортації (18—20 травня) виселено 180014 осіб, для перевезення яких було використано 67 ешелонів. Крім того, 6 тисяч мобі-лізованих військкоматами протягом квітня-травня кримськотатарських юнаків окремо відправлено на наряди Головного управління формування резервів до Гур’єва (Атирау, Казахстан), Куйбишева та Рибінська, а ще 5 тисяч кримських татар заслано на роботи до таборів тресту «Московуголь». Разом вигнано з Криму за перші два дні 191044 особи. Окремо 5989 чоловік, звинувачених у співпраці з німцями, та іншого «антирадянського елементу» заарештовано під час депортації. Вони потрапили до ГУЛАГу і надалі не враховувалися в загальних зведеннях про вигнанців.

Під час червневих депортацій болгарів, вірменів, греків та «іноземних підданих» було додатково виселено 3141 кримського татарина, яким пощастило врятуватися в травні. Таким чином, загальна кількість вигнаного з Криму корінного народу склала: 183 тисячі осіб — на загальне спецпоселення, 6 тисяч — у табори управління резервів, 6 тисяч — до ГУЛАГу, 5 тисяч спецконтингенту для Московського вугільного тресту, а разом — 200 тисяч осіб. Серед дорослих спецпоселенців було також 2882 росіян, українців, циган, караїмів та представників інших національностей, яких було виселено через приналежність до змішаних шлюбів.

Відразу після перемоги над нацизмом розпочалася тотальна демобілізація кримських татар з лав Радянської армії. Протягом 1945—1946 років у трудові табори Сибіру та Уралу було направлено 8995 військовослужбовців, яким лише через кілька років дозволили возз’єднатися з родинами на засланні. Така сама доля спіткала і відзначених воїнів — навіть двічі Герою Радянського Союзу Амет-Хану Султану не дозволили повернутися до Криму.

Постановою радянського уряду від 8 січня 1945 року відзначалося, що спецпоселенці користуються усіма правами громадян СРСР, але при цьому вони не мали права самовільно залишати райони спецпоселення, визначені для них, голови родин повинні були щомісяця реєструватися у міліції, а всі зміни у сім’ях повинні були доповідатися міліції у триденний термін.

Депортація мала катастрофічні наслідки для кримських татар у місцях заслання. Впродовж року до завершення війни від голоду, хвороб та виснаження загинуло понад 30 тисяч кримських татар. Не меншої шкоди зазнало господарство Криму, позбавлене досвідчених працівників.

Після депортації радянський режим вдався до нівелювання історичної пам’яті про кримську державність та кримських татар. 25 червня 1946 року Крим був позбавлений статусу автономії та перетворений на звичайну область РРФСР, а протягом наступних двох років понад 80% оригінальної кримської топоніміки було замінено на стандартні радянські назви...

Право повернутися на рідну землю кримськотатарський народ отримав з набуттям Україною незалежності. На державному рівні було ухвалено низку рішень, які законодавчо закріпили це право, а саму депортацію визнано геноцидом кримськотатарського народу. 18 травня в Україні вшановують пам’ять жертв цього злочину, а також відзначають його як День боротьби за права кримськотатарського народу.

У 2014-у, з появою в Криму «зелених чоловічків», кримських татар «освободітелі», як і в 1944-у, знову почали переслідувати: обшуки, допити, арешти, заборона Меджлісу, вбивства... Корінний народ кримської землі знову заважає тим, хто її знову загарбав.

«Цього року вже вчетверте в Криму роковини депортації відбуватимуться в умовах тимчасової російської окупації. Цього року, як і попередні три роки, в окупованому Криму заборонено будь-які публічні заходи з ушанування жертв депортації кримськотатарського народу, крім тих одного-двох, які проводитимуться під тотальним контролем окупантів», — сказав з трибуни Верховної Ради у середу один з лідерів кримських татар, народний депутат України Рефат Чубаров.

Сьогодні, 18 травня, в Україні відбудуться жалобні заходи з ушанування пам’яті жертв депортації: молитвою і передзвоном — у храмах Україн-ської православної церкви, о 12.00 — хвилина мовчання по всій країні і в тих державах, де живуть кримські татари, о 18.00 — розпочнеться мітинг-реквієм на Майдані у Києві. В Одесі жалобна церемонія пройде на Соборній площі, біля пам’ятника Воронцову (збір о 18.00, початок — о 18.30).