Навколо медичної реформи, втілити яку прагне український уряд, а Верховна Рада ухвалила нещодавно відповідний законопроект у першому читанні, зараз точиться багато палких дискусій і в експертних колах, і, передусім, в політичному середовищі. Озвучені думки, часто полярні, породжують домисли, міфи, які насторожують, а то й лякають людей.

На захист своєї позиції у Кабміні проаналізували десять найпопулярніших міфів та на їх спростування підготували своє тлумачення змін, які відбудуться з українською системою охорони здоров’я, якщо парламент ухвалить урядові законопроекти.

МІФ 1. МЕДИЦИНА СТАНЕ ПЛАТНОЮ І ДУЖЕ ДОРОГОЮ

Безкоштовної медицини в нашій країні не існує. 90% ліків купуються за особисті кошти громадян. За даними досліджень, кожен другий пацієнт відмовляється від лікування або відкладає його через брак грошей. Тому казати, що медицина стане платною і дуже дорогою — неправильно. Вона вже платна і дуже дорога.

Реформа вводить нові чіткі правила в медичній системи, однакові для будь-якого громадянина. Для кожної медичної послуги буде чітко відомо — чи оплачена вона державою, чи ні, чи оплачена повністю, а чи частково.

З’явиться чіткий список послуг, які будуть повністю, на 100%, профінансовані державою. Так, завжди безоплатною для пацієнта буде первинна допомога — послуги сімейних лікарів, терапевтів, педіатрів.

Безоплатною буде також екстрена допомога — якщо ви потрапите до лікарні внаслідок різкого погіршення стану здоров’я (серцевий напад, інсульт, гострий апендицит тощо), після ДТП чи побутової травми.

Безоплатною з боку пацієнта буде і паліативна допомога, яку надають смертельно хворим (перш за все — адекватне знеболювання).

Завжди буде на 100% оплачене ведення вагітності, пологи та лікування дітей. Цього вимагають міжнародні конвенції про права дитини та про захист материнства, ратифіковані Україною.

Лікування у частині послуг вторинного (спеціалізованого) та третинного (високоспеціалізованого) рівня також будуть оплачуватися державою, але за окремі з них можлива невелика співоплата пацієнта. Вона буде набагато меншою, ніж те, що ми платимо зараз. Будуть зрозумілі чіткі механізми, яким чином її можна покрити для тих людей, для яких навіть невеликі кошти є проблемою. Такими механізмами є окремі програми, наприклад, медичні субсидії, програми з лікування окремих захворювань. Для дороговартісного лікування, як і сьогодні, існуватимуть цільові програми, нікуди не дінуться і програми з лікування онкології, гепатитів, СНІДу тощо.

МІФ 2. МЕДРЕФОРМА ПРИЗВЕДЕ ДО ЗАКРИТТЯ ЛІКАРЕНЬ І ЗВІЛЬНЕННЯ МЕДИКІВ

У законопроектах про медреформу нема жодного слова про закриття лікувальних закладів чи скорочення медперсоналу. На першому етапі Національна служба здоров’я укладе договори з усіма лікарнями, щоб ніхто не залишився без медичної допомоги.

Але з часом конкуренція і принцип «гроші йдуть за пацієнтом» призведуть до впорядкування мережі медзакладів: малопотужні, погано оснащені і, головне, мало завантажені лікарні, в яких просто небезпечно лікуватися, будуть перепрофільовані під реальні потреби населення, наприклад, на реабілітаційні, діагностичні центри, хоспіси, що отримуватимуть кошти за конкретні послуги. Найкращі лікарні будуть додатково технічно та кадрово підсилені, щоб кожен, хто до них звертається, мав можливість отримати якісну медичну допомогу.

Що стосується можливого звільнення лікарів, то без роботи можуть залишитися лише ті, до кого не захочуть іти люди. Хороший лікар завжди матиме потік пацієнтів і достойні гроші за свою роботу. Реформа сприятиме тому, що лікарі конкуруватимуть за пацієнта.

Варто підкреслити, що впорядкуванням мережі лікувальних закладів опікуватиметься місцева влада. Саме громади мають вирішити, які з них потрібно підсилити, а які перепрофілювати, держава виставляє тільки технічні вимоги, щодо доїзду до лікарні та її мінімального навантаження (кількість пологів, оперативних втручань).

Завдяки децентралізації місцеві бюджети мають достатньо коштів для того, щоб покращити мережу медзакладів, створити належні умови для роботи лікарів, відремонтувати дороги до лікарень, оплачувати додаткові медичні послуги для мешканців громади. Держава зі свого боку виділяє цільову інвестиційну субвенцію на підсилення опорних закладів та перепрофілювання слабких і малозавантажених.

МІФ 3. СЕЛА ЗАЛИШАТЬСЯ БЕЗ ЛІКАРІВ

У селах людей найбільше турбує доля фельдшерів та ФАПів. ФАПи нікуди не зникнуть. Фельд-шери не замінятимуть роботу лікаря, але стануть його сателітами, помічниками для того, щоб доступ до медичної допомоги був у найвіддаленіших селах.

У 2018 році середня виплата на первинній ланці складе близько 370 грн на одного пацієнта, в 2019-у — 450 грн. На 2000 пацієнтів це створить річний дохід у 740000 грн у 2018-у та 900000 грн — у 2019 році. У цей бюджет входить оренда, робота лікаря, фельдшера та медсестри, прості витратні матеріали та часткове покриття на аналізи. Ліки в цей бюджет не входять.

Досі на селі ніколи не було таких коштів у медицині, і ми раді, що реформа дозволяє нарешті розгорнути пряме фінансування.

У місцевого самоврядування будуть свої можливості для підвищення якості життя лікаря. Наприклад, якщо громада побудує якісну амбулаторію та житло для лікаря, яке здасть в оренду за 1 грн, буде значно легше знайти і запросити фахівця на роботу.

Розмір фінансування, яке виділятиметься з держбюджету на медичне обслуговування одного пацієнта, однаковий на всій території країни. Проте життя в сільській місцевості дешевше, ніж у місті, а отже за умови обслуговування однакової кількості пацієнтів сільський лікар матиме краще матеріальне становище, ніж міський. Окрім того, на відміну від лікаря в місті, сільський фактично не матиме конкурентів. Обиратимуть його всією громадою і декларацію з лікарем укладатимуть усі мешканці села, а лікар отримуватиме гроші за їх медичне обслуговування. Втім, це не означає, що в селах зможуть працювати непрофесійні лікарі й у мешканців не буде альтернативи — громада може відмовитись від поганого медика і запросити іншого.

МІФ 4. ДОВЕДЕТЬСЯ ПЛАТИТИ ДВІЧІ: ОФІЦІЙНО У КАСУ І ХАБАР — ЛІКАРЕВІ

Оскільки буде визначено тариф на послугу і про його розміри знатиме кожен, то підстави давати хабарі зникнуть. Держава напряму оплатить усі необхідні видатки для надання конкретної послуги.

Щороку держава офіційно інформуватиме громадян про кількість і вартість послуг, які вона покриватиме на 100%, а які — частково. Всі співоплати будуть офіційними, прозорими і відкритими. Відмова лікаря надати допомогу чи ліки, що входять до гарантованого пакету медичних послуг, або будь-які вимоги з боку медперсоналу сплатити додаткові неофіційні кошти — злочин, за який передбачена відповідальність, у тому числі кримінальна.

У разі неправомірних дій лікаря пацієнт завжди зможе поскаржитися в Національну службу здоров’я, яка здійснюватиме контроль за дотриманням лікарями і медичними закладами умов контрактів на обслуговування населення. НСЗУ має право розірвати контракт з лікарем чи медзакладом на обслуговування пацієнтів у разі порушення умов контракту.

МІФ 5. ДО ЛІКАРЯ-СПЕЦІАЛІСТА МОЖНА БУДЕ ПОТРАПИТИ ТІЛЬКИ ЧЕРЕЗ СІМЕЙНОГО ЛІКАРЯ

Не відповідає дійсності. Кожна людина в разі необхідності зможе звернутися до будь-якого лікаря-спеціаліста без скерування сімейного лікаря й отримати допомогу. Але в цьому випадку пацієнтові доведеться сплатити повну вартість послуг лікаря і лікування. Якщо ж ви звертаєтеся до нього за скеруванням сімейного лікаря, вартість вашого лікування та необхідних медичних засобів повністю або з невеликою співоплатою відшкодує держава.

МІФ 6. РЕФОРМА СУПЕРЕЧИТЬ КОНСТИТУЦІЇ

Завдяки медреформі держава нарешті почне виконувати статтю 49 Конституції України. Це питання врегульоване завдяки розмежуванню понять «медична допомога» та «медична послуга». Адже компонент медичної допомоги в тарифі послуги буде завжди оплачений державою, як того і вимагає Конституція.

Це підтвердило Міністерство юстиції України, яке зазначає: проект закону «Про державні фінансові гарантії надання медичних послуг та лікарських засобів» розроблений у відповідності до ст. 49 Конституції України у системному зв’язку зі ст. 95 Конституції України. У ст. 49 Конституція України встановлює, що держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування.

У державних і комунальних закладах охорони здоров’я медична допомога надається безоплатно. Безоплатність, згідно з рішенням Конституційного Суду України від 29 травня 2002 р. №10-рп/2002, означає, що особа не повинна відшкодовувати вартість медичної допомоги ні у вигляді будь-яких платежів, ні у будь-якій іншій формі, незалежно від часу надання медичної допомоги. Не забороняє вказане положення можливості надання громадянам медичних послуг, які виходять за межі медичної допомоги, за окрему плату.

Згідно із законопроектом про державні фінансові гарантії, медична допомога завжди і в повному обсязі надається громадянам за рахунок коштів державного бюджету. На первинному рівні та в разі настання екстреної ситуації держава оплачуватиме 100% всього необхідного лікування та, що важливо, медикаментів згідно з деталізованим описом. Це покриватиме близько 80% усіх звернень за медичною допомогою.

На вторинному і третинному рівнях держава гарантує 100% оплату медичної допомоги та часткову оплату інших медичних послуг і лікарських засобів, що входять до складу лікування.

Законопроект не передбачає стягнення з громадян жодної плати за необхідну їм медичну допомогу. Медичні послуги, що виходять за рамки медичної допомоги, на вторинному та третинному рівнях можуть співоплачуватися державою та самим громадянином (наприклад, за рахунок добровільного медичного страхування). Скажімо, медична допомога під час пологів завжди покривається державою. Водночас, співоплата може стягуватися за покращену одномісну палату або за виклик персонального лікаря. Отже, співоплата не буде бар’єром для отримання допомоги.

Відповідно до законопроекту пацієнти зможуть отримувати необхідне їм лікування за рахунок бюджетних коштів у постачальників медичних послуг по всій Україні, незалежно від місця реєстрації, за принципом «гроші йдуть за пацієнтом» (на відміну від існуючої системи, де особа може отримати безкоштовну медичну допомогу тільки у тих закладах, до яких вона «прикріплена»). Це сприятиме підвищенню доступності медичного обслуговування для населення.

МІФ 7. НА РЕФОРМУ НЕ ВИСТАЧИТЬ ГРОШЕЙ

Звичайно, реформи не бувають безкоштовними. Знадобляться інвестиції на перебудову, переобладнання та перепрофілювання лікарень. Потрібні окремі інвестиції в перенавчання лікарів.

Власники лікарень та інших медзакладів — міста, райони, ОТГ — вже зараз зацікавлені в розвитку своєї медичної інфраструктури. Тому уряд вирішив виділити на переобладнання та перепрофілювання закладів окрему інвестиційну субвенцію.

Крім того, МОЗ розрахувало прогнозні обсяги витрат на охорону здоров’я відповідно до календарного плану реформи, яка передбачає покрокові зміни впродовж 2018—2020 років. За прогнозними даними, за цей період очікується стале зростання валового внутрішнього продукту України в середньому на 3,19% на рік.

Запровадження офіційної співоплати за медичні послуги пропонується розпочати поступово, з поетапним збільшенням частки таких надходжень відповідно до розширення послуг вторинної (спеціалізованої) та третинної (високо-спеціалізованої) медичної допомоги, що надаватимуться за новим принципом. За розрахунками, частка витрат завдяки офіційній співоплаті не перевищуватиме 13,3% від загального обсягу витрат галузі у 2020-у.

Щодо оплати самого лікування. Зараз у нашої системи надто високий рівень неефективності, тож запуск грошей за послугу для реального пацієнта дозволить за ті ж гроші забезпечити значно вищий і якісніший результат.

МІФ 8. РЕФОРМА ПОГЛИБИТЬ КАДРОВИЙ ГОЛОД, ЛІКАРІВ БРАКУВАТИМЕ ЩЕ БІЛЬШЕ

Реформа, навпаки, створює фінансову мотивацію для молоді йти в професію лікаря. За статистикою, в Україні налічується 31 лікар на 10 тисяч населення, що співставне з показниками європейських країни. Водночас, справді є певний дисбаланс у спеціалізації. Так, маємо надлишок стоматологів, акушерів-гінекологів та дефіцит сімейних лікарів тощо. Медична реформа врегулює цю проблему, адже оплата за послугу та суттєве підвищення зарплати на первинній ланці дозволить прибрати цей дисбаланс на ринку праці.

МІФ 9. НАЦІОНАЛЬНА СЛУЖБА ЗДОРОВ’Я — ЦЕ ФІНАНСОВИЙ «МОНСТР», ЯКИЙ РОЗПОРЯДЖАТИМЕТЬСЯ 80 МЛРД ГРН

НСЗУ не володіє цими коштами. Гроші акумулюються в державному бюджеті та зберігаються на казначейських рахунках. Національна служба здоров’я є оператором, який контрактує закупівлю медичних послуг та підписує договори з медичними закладами і лікарями-ФОП.

З усіх можливих варіантів модель Національної служби здоров’я має найменші корупційні ризики, оскільки вона, як центральний орган виконавчої влади, буде підконтрольна таким контролюючим органам, як Рахункова палата, КРУ, а також антикорупційним — НАБУ та НАЗК.

МІФ 10. НАЦІОНАЛЬНА СЛУЖБА ЗДОРОВ’Я НЕ МОЖЕ НАДАВАТИ ПОСЛУГИ Й ОДНОЧАСНО КОНТРОЛЮВАТИ ЇХ ЯКІСТЬ

Це не так. Контроль якості послуг може бути різним — на рівні якості медичної допомоги та на рівні дотримання умов договору. Якщо йдеться про лікарську помилку, то в цьому разі контроль залишається за органом, який надає ліцензію, — за МОЗом.

Якщо йдеться про якість обслуговування, то це компетенція НСЗУ. Наприклад, замість 4-місної палати, як це прописано в договорі, пацієнта поклали в 6-місну, або сказали, що нема ліків, хоча вони повинні бути, оскільки за них сплачені бюджетні кошти і вони входять до стандарту лікування. Тобто НСЗУ укладає договір і перевіряє його виконання, так само як страхова компанія перевіряє виконання умов страхового договору.