Напевно, нема жодної людини в країні, яка не чула б про севастопольських курсантів Академії Військово-Морських сил ім. П.С. Нахімова, котрі у березні 2014 року перед окупантами, коли ті піднімали на флагштоці вишу російський прапор, виконали Гімн України. Їх глушили за допомогою оркестру, однак хлопці доспівали національний славень до кінця, після чого покинули плац. І, як з’ясувалося, це був не пафосний порив. Нещодавно вони отримали офіцерські погони, поповнили екіпаж бойового корабля, довівши свою готовність далі захищати морські рубежі держави.

Лейтенант Володимир ГОРБЕНКО навчався на механіка. Спостерігаючи, як біля Севастополя ходять кораблі, юнак уявляв, що дуже скоро і він стане морським офіцером. Як виявилося, ще будучи курсантом, він мав більше права називатися офіцером, ніж деякі наставники, бо під час кримських подій не зрадив, не продався.

— Тоді я вперше співав гімн і відчував, що по тілу пробігають мурашки. Мені здається, саме в ті хвилини ми до кінця усвідомили, що у нас є держава. Все відбувалося дуже швидко, надзвичайно важко і боляче, але я щасливий, що мої ще зовсім юні друзі виявилися справж-німи чоловіками. Зізнаюся, важко було покидати такий уже рідний Севастополь, але я знаю, що туди повернуся.

Після закінчення інституту ВМС НУ «ОМА» лейтенант став начальником вимірювальної лабораторії судна розмагнічування «Балта».

— Це судно призначене для проведення спеціальних заходів з метою зменшення власних магнітних полів бойових кораблів та суден, які є на озброєнні військового флоту. Відомо, кожен корабель має властивість намагнічуватися, а це може призвести до того, що датчики, пристрої, інша техніка вийдуть із ладу. Зокрема, намагнічена зброя не зможе влучно стріляти. Наше судно вирішує ці проблеми, а саме за допомогою різних спеціальних приладів розмагнічує інші кораблі, — ділиться особливістю роботи Володимир. — Після закінчення вишу зіткнувся з новими завданнями, тому що за моєю спеціальністю місця не було, а я дуже хотів служити на кораблі. Зараз намагаюся якомога краще вивчити свою матеріальну частину, багато читаю, вчуся, розбираюся з пристроями та документацією.

За кілька місяців служби на «Балті» лейтенант виходив у море, стояв черговим низів та вахтовим офіцером.

— Що став військовим моряком — не жалкую. До речі, саме вибір професії познайомив з майбутньою дружиною. Як вона полюбляє розповідати, спочатку її погляд зачарувала морська форма і тільки потім — я. Докладатиму максимум зусиль, аби стати надійною опорою своїй сім’ї та країні, — зазначив Володимир Горбенко.

У родині лейтенанта Кирила МОСКАЛЕНКА моряків, а тим паче — військових, не було. Але хлопець змалечку захоплювався романами Жуля Верна, які перечитував по кілька разів. По-юнацьки заздрячи героям книжкових пригод, він і сам мріяв стати «морським вовком». Тож, коли вступив до Академії Військово-Морських сил ім. П.С. Нахімова, його щастю просто не було меж. Серед наставників були офіцери, схожі на справ-жніх моряків, офіцерів з великої букви, на яких хотілося рівнятися, брати з них приклад. Хотів стати таким, як вони. Та скоро хлопчина зрозумів, що ідеали виявилися цяцянками, коли слово потрібно було підтвердити справою. Коли ті, хто навчав, що присягу двічі не дають і той, хто зрадить Батьківщину, не має права називатися офіцером, самі ж зрадили.

— Здавалося, впав цілий світ, але, водночас, я відчув, що, виконуючи Гімн України, ми з хлопцями подорослішали на роки в одну мить. Уявляю, ким у ті хвилини почувалися ті, хто називав себе офіцером, якщо це поняття для них хоч щось означало.

А потім була Одеса, де Кирило закінчив Військово-Морський інститут НУ «ОМА» за спеціальністю «судноводіння». При розподілі потрапив на судно розмагнічування «Балта» командиром штурманської бойової частини. На березі довго сидіти не довелося. Тільки-но офіцер прибув на корабель, той вийшов у море на ходові випробування після ремонту, під час яких перевіряли роботу двигунів. Кирило виконував обов’язки штурмана.

— Звичайно, було непросто, бо бракувало досвіду роботи на кораблі, але завдання виконав, — каже він. — В інституті ВМС я отримав добру теоретичну базу знань, та, як виявилося, можна бути відмінником в інституті, але це ще не означає, що ти зможеш так само добре проявити себе безпосередньо у морі. В червні заплановані ще два виходи судна розмагнічування у море, тож я з нетерпінням чекаю цього, щоб набути ще більшого досвіду управління кораблем.

Курсант Дамір АУЛІН за своєю спеціальністю у рейтингу був першим. Відтак дуже бажав потрапити на корабельну посаду.

— Мій шлях до омріяних погонів почався ще у дитинстві. Пам’ятаю, як відвідував Севастополь із сім’єю, як мене зачаровувало синє море. Але найбільше приваблювали кораблі та морська форма. Тому для себе я твердо вирішив, що присвячу своє життя війсь-ковій службі, — розповідає Дамір.

Юнак родом із Кропивницького, після дев’ятого класу, не зраджуючи своїй мрії, вступив до Військово-Морського ліцею, успішно його закінчив і продовжив здобувати освіту в Академії ВМС ім. П.С. Нахімова у Севастополі.

— Я добре розумів, що відбувається на півострові. Коли побачив, як мої, здавалося, друзі, з легковажністю продавали честь мундира за дешеві обіцянки, моє бажання захищати Україну стало ще сильнішим. Ми переїхали до Одеси, де продовжили освоювати професію військового моряка.

Після випуску я потрапив служити на судно розмагнічування «Балта» командиром артилерійської бойової частини, — говорить молодий лейтенант.

Наразі хлопець виконує обов’язки помічника командира корабля. Більша частина особового складу «Балти» — люди, старші від Даміра за віком, та, за його словами, це не створює жодних проблем у спілкуванні. Всі ставляться з повагою та розумінням.

— Сьогодні бракує особового складу на кораблях. Але легко на флоті ніколи не було, і хтось опускає руки, а хтось, не зупиняючись, рухається вперед. Сподіваюся, що ми частіше виходитимемо в море. З нетерпінням чекаю похід «Балти», аби наплавати необхідну кількість діб для допуску до складання курсового завдання К-2 (дій корабля у морі за призначенням). А ще мрію повернутися вже в український Крим та подивитися в очі своїм колишнім друзям і запитати: «Як воно, жити з тавром зрадника Батьківщини?».