В останній день червня біля села Орлівка Ренійського району урочисто відкрили екологічний парк «Картал».

Орлівка — велике село, розташоване на крайньому півдні області, за 300 кілометрів від Одеси і три кілометри від кордону з Румунією. Тут живе близько 3000 людей, які розмовляють здебільшого румунською і вважають себе етнічними молдованами. До 1947 року село називалося Картал, що з тюркської перекладається як «орел».

Довкола Орлівки — чудові степові та заплавні (водно-болотні) краєвиди, зокрема озеро Картал, а вдалині видніються пасма високих пагорбів — то вже правий, румунський, берег Дунаю.

На околицях села є кілька унікальних пам’яток археології, як-от «Кам’яна гора» — багатошарове поселення VII—IV ст. н.е. Багата минувшина цього краю нерозривно пов’язана з переправою через Дунай. Саме тут проходить найкоротший і найзручніший шлях, що зв’язує обидва береги історичних регіонів — Буджака і Добруджі. У різні історичні епохи тут під час військових походів неодноразово переправлялися армії різних країн і народів. Перський цар Дарій I Гістасп звідси вторгся в Північне Причорномор’я під час походу на скіфів у кінці VI ст. до н.е. Приблизно через 200 років тут же переправився через Дунай Олександр Македонський, зруйнувавши неподалік від сучасної Орлівки городище гетів. Важливий пам’ятник римської епохи — залишки Нижнього Траянового валу, оборонної споруди, що мала запобігати атакам «варварів» на римські володіння.

Михайло Нестеренко (громадська організація «Центр регіональних досліджень») розповідає: «Це не звичний парк з галасливими атракціонами. В рамках програми адаптації до зміни клімату на території водно-болотного угіддя міжнародного значення «Озеро Картал» створено екологічний парк як модель збереження і комплексного використання природних ресурсів заплав, що поєднує туризм, випасання, рибальство, енергетичні плантації з відновленням та збереженням місцевого ландшафтного і природного біорізноманіття. Тут ви зможете насолодитися тишею, помилуватися унікальною природою Подунав’я. Для допитливого туриста є мережа екологічних стежок та вежа для спостережень. Ви побачите заплаву Дунаю, затоплений ліс, очеретяні хащі. Зустрінете череду карпатських буйволів, птахів з Червоної книги: жовтих чапель, коровайок, малих бакланів, зграї пеліканів. Пройдете маршрут пішки або проїдете верхи на коні чи на велосипеді. Скуштуєте смачні страви бесарабської кухні. Після спорудження поромної переправи через Дунай, яке перенесене на наступний рік, сюди приїжджатиме значно більше людей».

Над мальовничим болотом прокладений вузький місток завдовжки кількасот метрів. Його на волонтерських засадах збудували мешканці села, які схвально сприйняли ідею створення екологічного парку. Йдемо ним. Зарості рогозу й очерету обабіч змінюють верби, які ростуть з води (ось він — затоплений ліс), а далі проходимо над озерцем, вкритим жовтим лататтям. Вибираємося на пасовище буйволів. Цих чорних велетнів — шістнадцять, з них двоє малят. Опікується ними Сергій Чарнян. Він на коні, спритний вершник, справжній молдовський ковбой.

Мішель Якобі — еколог з Німеччини, приїхав в Україну майже десять років тому, щоб урятувати від зникнення цих рідкісних тварин. Розводив буйволів на Закарпатті, а восени минулого року привіз деяких своїх вихованців до Орлівки. Тут вони чудово прижилися.

Мішель знає про цих тварин усе: «Карпатський буйвіл має «спортивну» статуру, він дуже розумний. Живе біля людей, а характер має як... домашній собака. Любить свого господаря і все пам’ятає. Хоч виглядає грізно, але має лагідну вдачу. Його можна осідлати та їхати на ньому верхи. Взимку в деяких підкарпатських та балканських селах буйволами стягали деревину з лісу, навесні орали поле, а влітку заготовляли сіно. У Європі буйволи збереглися у Греції, Македонії, Сербії, Болгарії та Румунії. В Україні сьогодні їх налічують не більше сотні. А до приходу комуністів на Закарпатті таке поголів’я могло бути в одному селі. Було звично, що поважний ґазда серед іншої худоби тримає щонайменше 5—6 буйволів».

Буйвіл понад усе любить купатися, відтак «працює» як природний меліоратор — зменшує водяну рослинність та розчищує замулені ділянки. Ці тварини мають покращити стан місцевої екосистеми, яка вже почала зазнавати впливів зміни клімату. Вони чудово адаптувалися до тутешніх умов. Місцеве населення тепер задіяне у роботі з привезеними буйволами — п’ятеро доглядають за ними. У майбутньому в селі планують виробляти моцарелу з буйволячого молока.

В Орлівці створили умови для підвищення зайнятості населення на основі ефективного та ощадливого ставлення до місцевих природних ресурсів й економічного розвитку громади завдяки впровадженню нових видів господарської діяльності: екологічного туризму, рекреації, утримання буйволів, заготівлі верби та очерету.

Сільський голова Орлівки Михайло Куванжи зазначає: «Цього року ми вперше опалювали будинок культури пелетами з відходів соломи та соняшника. До того кілька років там взагалі не опалювалося, бо ми просто не мали на це грошей. Наступного року плануємо опалювати щепою з гілок верби».

У Подунав’ї вирощування верби для дров було старою традицією, яка з часом занепала. Активісти порадили повернутися до використання верби, але переробляючи її на спеціальні пелети. Окрім того, плантації дерев абсорбуватимуть у водно-болотних угіддях надмірну вологу.

Тудор Ботин, професор, живописець і скульптор, член Спілки художників Республі-ки Молдова, часто приїздить до батьківської хати — в милу серцю Орлівку. Він — автор унікального вирізьбленого з дуба придорожнього хреста при в’їзді в село. Ось що розповів пан Тудор:

«Промислових підприємств тут нема і колгоспи давно розпалися. Багато людей повиїжджало. Дехто вертався із заробітків і намагався вкласти зароблене у щось корисне, але це не завжди вдавалося. В Україні є села, які живуть за тими ж українськими законами, і в них усе виходить. Як-от молдовські села у Чернівецькій області: там люди також по всьому світові розбіглися, а потім повернулися додому і в кожній хаті щось цікаве творять-виробляють — хіба ні? Живуть красиво! Або в нас, в Молдові, є Старий Орхей. Там у кожному домі, як зайдеш, тебе стрінуть, приймуть і пригостять, як найкращого гостя. Вірю, що і в нашому селі сьогодні закладено початок туристичної індустрії. Маю певність, що нам це вдасться.

Приїжджаю сюди, щоб побачитися з родиною, з друзями. Повертаюся вночі — і приємно, адже вулиці освітлені. В кожному домі у крані є вода, ще недавно цього в нас не було. А що це означає? Що прийшов справжній господар і працює. Я привіз кілька ескізів будинків для гостей та ескізи альтанок. Незабаром відкриють пором через Дунай, який з’єднає Україну з Балканами. Щоб людям, які проїжджатимуть транзитом, захотілося у нас зупинитися. Не завжди на це треба великих грошей, але кожен, хто привіз кошти із заробітків у Греції чи Італії, нехай частину вкладає у свій дім і робить його гарним. А кожен, хто проїжджатиме попри нас, нехай побачить, що тут у нас чудова природа, багата історія, гастрономічна культура, хай почує наші пісні й музику, адже фольклор — це найбільше багатство кожного народу. І щоб Бог згори на нас дивився і радів, щоби гармати змовкли, а скрипка грала».

Екопарк «Картал» створено у 2017 році Орлівською сільською радою у кооперації з ГО «Центр регіональних досліджень» у рамках міні-проекту «Комплексне використання ресурсів заплав як приклад нового ефективного господарювання в умовах кліматичних змін» за підтримки Національного екологічного центру України. Ідея парку полягає в популяризації збереження і відновлення водно-болотних угідь міжнародного значення «Озеро Картал» та комплексному використанні його ресурсів для сталого розвитку громади с. Орлівка.

Всесвітній фонд природи забезпечує експертну підтримку й координує реалізацію проекту в Молдові, Україні та Білорусі. Український координатор — Національний екологічний центр України. Проект реалізується за фінансування Європейського Союзу, Австрійського агентства з розвитку та Австрійського Червоного Хреста.

Ренійський район.