За підтримки місії Європейського Союзу EUBAM відбувся тур для українських журналістів у чудове місце, де у дельті Дунаю зустрічаються три кордони: український, румунський та молдовський. Медійники досліджували, що змінилося на кордоні після запровадження безвізу, та цікавилися спільними напрацюваннями прикордонних і митних відомств країн-сусідок.

Спочатку ми побували у прикордонному пункті Ізмаїльського прикордонного загону. Тут, на найпівденнішому півдні України, серед водних просторів Дунаю несуть свою службу українські митники та прикордонники.

Начальник відділу митного оформлення №6 Одеської митниці ДФС Руслан Дев’ятіяров розповідає:

— Митний пункт пропуску «Морський торговельний порт «Усть-Дунайськ» був створений у 1996 році відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України. Режим роботи — цілодобовий, міжнародний, функціонує постійно. Через митний кордон України у нашому пункті пропуску проходять плавзасоби, в тому числі круїзні судна, що контролюються митниками нашого відділення. Пасажиропотік у цьому році збільшився втричі за рахунок іноземних туристів: за сезон навігації він зріс із двох тисяч пасажирів до шести тисяч. Радує те, що Україна стає привабливою для європейців.

Туристам подобаються заповідні місця Придунав’я, вони приїздять до нас, щоб подивитися на пеліканів, тритонів, черепах, скуштувати смачної української рибної юшки, помилуватися дикою природою. Переважно, це туристи із Західної Європи, люди пенсійного віку, і судна йдуть за маршрутом Австрія — Румунія — Вилкове.

Круїзні судна ми перевіряємо за спрощеним порядком: якщо воно стоїть у зоні митного контролю, оформлюється тільки документально, без особистого догляду пасажирів. Якщо нема на те підстав, ми навіть не заходимо на судно. Щоправда, нам завчасу подається список пасажирів та команди, їхні декларації, які ми вивчаємо, перевіряємо через спільну з Інтерполом базу даних. Якщо виникають якісь питання — заходимо на судно. Порушень останнім часом нема, пасажири законослухняні. Митне оформлення тепер займає півгодини, час скоротився більш ніж удвічі.

На жаль, після того, як замулився й обмілів канал, у 2007 році з експлуатації було виведено Жебріянівську бухту, й Усть-Дунайське пароплавство, яке переробляло 5 мільйонів тонн вантажів на рік і де в кращі часи працювало 1,5 тисячі осіб, майже припинило свою роботу. За минулий рік тут переробили лише 38 тисяч тонн вантажів. Практично всі вантажі, які раніше розподілялися наполовину, перебрав на себе румунський порт Констанца. Він нині працює з високою продуктивністю, що перевищує навантаження усіх портів України, разом узятих. Потрібно залучати інвестиції, проводити днопоглиблювальні роботи. Але для того щоб повернути Україні цей шанс, нині практично нічого не робиться.

«Таке враження, що замулювання відбувається не лише на Дунаї, а й у головах наших ке-рівників», — скаржаться місцеві жителі, які втратили роботу. Щоб прогодувати родини, їм доводиться поповнювати ряди браконьєрів, які «водяться» у Дунайських плавнях. Тож одне із завдань прикордонників Ізмаїль-ського загону — затримання браконьєрів та вилучення їхніх сітей, розставлених по всій довжині ріки.

Начальник відділу прикордонної служби «Вилкове» Ізмаїльського прикордонного загону майор Богдан Гоменюк наголошує:

— Боротьбі з браконьєрством ми приділяємо значну увагу, хоча це не основне завдання прикордонної служби. Працюємо в тісній взаємодії з Дунайським біосферним заповідником та підрозділами рибо-охорони. Цього року виявлено браконьєрські сіті не лише з уловом осетрових видів риб, а й з маленькими дельфінами, яких, на жаль, нам не вдалося врятувати.

У питаннях охорони кордону ми активно взаємодіємо з румунськими колегами: щомісяця бувають спільні патрулювання, обмінюємося інформацією щодо порушень прикордонного режиму, перебування на воді підозрі-лих осіб та плавзасобів. Упродовж останніх двох років значно збільшилася кількість виявлення браконьєрського знаряддя і затримання осіб, які займаються незаконним промислом. Він тут зумовлений економічною складовою, оскільки в цьому регіоні є цінні породи риб. Практично всі люди, яких затримують, проживають у межах Кілій-ського та Татарбунарського районів. Протоколи складаємо на місці порушення. Надалі матері-али направляються у суд і вже судом приймаються рішення. Покарання за незаконний вилов риби в Україні складає 340 гривень. Так, якщо мова про цінні породи риб, то на порушника заводять карну справу. Але я не про те. Для порівняння: у сусідній Румунії штрафи сягають 1500 євро, тож там охочих порушувати правила рибальства не так уже й багато.

На прикордонному катері вирушаємо по Дунаю вздовж ділянки, що патрулюється вилківськими прикордонниками. Тут, на островах, — місця відпочинку, своєрідні «дачі» тутешніх мешканців. На ділянці річки — кілька мобільних понтонів, які можуть використовуватися у випадку, коли порушується кордон. На такому понтоні — все необхідне для несення служби: електроенергія, продукти, вода. Прикордонний мобільний пост працює від квітня до грудня і з завершенням навігації закривається.

На одному з таких понтонів нас зустрічає дворічна Альма, яка разом із господарем несе тижневу вахту. Альма — німецька вівчарка, яка пройшла спеці-альне навчання і склала іспити із затримання порушників кордону, виявлення людей та наркотиків за запахом. Нарівні з прикордонниками вона несе службу й перебуває на повному продовольчому забезпеченні.

В Ізмаїльському прикордонному загоні служать як строковики, так і контрактники. Серед них чимало жінок. Щоправда, їхню кількість Богдан Гоменюк, посилаючись на військову таємницю, називати відмовився.

Оператор посту технічного спостереження «Вилкове» Алла Кадигроб здійснює контроль за південним водним кордоном України за допомогою дельта-навігатора.

— Усі судна, що потрапляють у прикордонну зону, заносяться до Єдиного реєстру, і це дозволяє бачити їх маршрут, — розповідає старшина на посту. — За необхідності та задля контролю ми виходимо з ними на зв’язок. Зараз на ділянці — чотири судна: одне з них здійснює днопоглиблювальні роботи, катер лоцманської служби «Орлик», теплохід «Євген Косяков» і теплохід «Сормовський 45», що йде з Херсона у Туреччину.

Тож можна не хвилюватися: південні водні кордони України — у надійних жіночих руках!

Дерев’яні човни у цих місцях завжди називалися «каюками» і були просто незамінними. На такому каюку, який від кожного зайвого кроку, здається, ризикує перевернутися, ми вирушаємо каналами «Української Венеції», оглядаючи звичне життя місцевого люду. Біля кожного будинку «припарковані» човни, і за їх станом, звертає нашу увагу екскурсовод, можна визначити, чи хазяйновитий господар у цьому домі.

Люди живуть з того, що ловлять рибу для себе та для базару, вирощують полуниці, а взимку косять очерет на замовлення іноземних кампаній: у Європі з нього роблять дахи для приватних будинків. Таке враження, що цивілізація оминула цей чудовий край, завдяки чому збереглася його унікальність, його традиції. Зате для дітей тут справжнє роздолля: зранку, про-кинувшись, можна скупатися в каналі, вода дуже тепла, потім половити рибу — і гайда знову купатися!

Скуштувавши смачної юшки та дунайських оселедців, приготовлених дбайливими руками господинь на базі «Пелікан», прощаємося з Вилковим і вирушаємо на пункт пропуску «Рені—Джурджулешти», де по річці Прут проходить спільний кордон України з Молдовою.

Ще у 2015 році прикордонні та митні служби обох країн подали на розгляд проекти, спрямовані на розвиток пунктів спільного контролю «Рені—Джурджулешти» та «Кучурган—Первомайськ», щодо придбання обладнання для впровадження контактних пунктів та автоматизованого обміну інформацією про осіб, які перетинають кордон. Ці проекти були схвалені для фінансування флагманською ініціативою з інтегрованого управління кордонами у рамках Східного партнерства ЄС.

Місія ЄС допомагає українським та молдовським відомствам облаштувати такі ж, як по всій Європі, пункти спільного пропуску, де прикордонні та митні служби двох країн працюють разом і громадяни при перетині кордону для проходження контролю зупиняються лише один раз. На ці цілі Європейський Союз виділить майже 4 мільйони євро, з них 1 мільйон 353 тисячі євро призначені для покращення інфраструктури ПП «Рені—Джурджулешти».

Начальник польового офісу Місії ЄС у пункті пропуску «Джурджулешти» Лучан Подару розповів, що на ці кошти заплановано відремонтувати будівлі та споруди, закупити дизель-генератор, нові меблі та оргтехніку, оновити інформаційні знаки, впорядкувати територію, замінити освітлення та облаштувати під’їзні дороги. Закуплять також обладнання для проведення поглибленого митного і прикордонного контролю, а саме терези для зважування та спеці-альні набори для пошуку контрабанди. Гроші вже переказані, найближчим часом будуть підписані документи, а восени почнуться роботи. Після реконструкції громадянам, щоб потрапити на територію Європейського Союзу з України, потрібно буде проходити не три пункти пропуску — Рені, Джурджулешти і Галац, а лише два. З наміченим планують впоратися до кінця 2018 року.

За результатами моніторингу вирішили, що під спільний пункт пропуску переобладнають пункт з українського боку, а молдовський закриють. Відомства обох країн працюватимуть на українській стороні, проводячи тут усі необхідні процедури.

Ще напередодні запровадження безвізового режиму у пункті пропуску «Рені» робочі місця прикордонників та митників були обладнані сучасною системою біометричного контролю, що дозволяє перевіряти всі типи біометричних документів. Система напряму під-ключена до супутникового зв’язку, не залежить від інтернету, приєднана до бази даних Інтерполу. Нині митні процедури в пункті пропуску «Рені» займають від 2 хвилин (для пішоходів та велосипедистів) до 2 годин (для вантажних машин).

Прикро, визнавати, але в українському пункті пропуску відсутній туалет для пасажирів, що перетинають кордон, і вони, за необхідності, змушені бігати під дерева та кущі.

Керівник митного посту Іван Голота визнав цю проблему і пояснив, що туалет відсутній через недостатнє фінансування. Однак після того, як за постановою Кабінету Міністрів 50% позапланових коштів, акумульованих митницею, дозволили спрямовувати на розвиток інфраструктури, цю проблему з туалетом пообіцяв вирішити найближчим часом.

Створення спільного пункту пропуску на кордоні дасть можливість оптимізувати його роботу і підвищити ефективність.

За даними представників прикордонних та митних служб пункту пропуску «Рені», з початком запровадження безвізового режиму порівняно з минулим роком потік людей та транспортних засобів зріс на 5—7%. Скажімо, з 11 червня по 5 липня пункт пропуску без проблем перетнули кордон 420 громадян України з безвізовими паспортами.

Наступний кордон, який ми пройшли — кордон з Європейським Союзом. У румунському пункті пропуску «Галац» нас зустрічали начальник сектора прикордонної поліції Крістіан Тепшан і начальник ПП «Галац-авто» Джордже Олару.

Щодня через автопропускний пункт проходять 700—800 громадян, але у сезон відпусток ця цифра зростає в кілька разів. Українські туристи через румунський кордон прямують далі — на морські узбережжя Греції, Болгарії, Туреччини. Це пропуск-ний пункт оснащений чотирма смугами для проїзду транспорту у кожен бік. Загальна його площа — 8,5 гектара. Тут же розташований спільний молдовсько-румунський контактний центр, де збирається оперативна інформація з обох країн.

Румунські посадовці підтвердили слова українських колег, що проблем з перетинанням кордону після введення безвізового режиму в українців на цих пунктах пропуску не виникало.

Тож, щоб остаточно зробити шлях з Одещини до Європи радісним і приємним, залишається лише закінчити ремонт дороги Одеса — Рені, яку нам довелося не лише побачити, а й відчути фізично. Відремонтованими ділянками дороги автобус просто летів, а на деяких — нас трусило та підкидало догори, як на атракціонах. Не кожен турист погодиться на таку мандрівку. Мабуть, саме тому круїзи європейців до України закінчуються у Вилковому, бо далі, до Одеси, дорога, може, колись і буде...

З надією на це — Ольга ФІЛІППОВА.

Одеса—Рені—Джурджулешти— Галац—Одеса.

Фотовраження Галини ЮДІНОЇ.