Наприкінці липня — на початку серпня в українській політиці зазвичай настає мертвий сезон. Заможні законодавці розлітаються по сейшельських, канарських та мальдів-ських виборчих округах. Ті, хто бідніший, освоюють вітчизняні курорти. Виконавцям важче. Державу ні на хвилину не можна залишити без керівної і спрямовуючої сили.

РЕМОНТ. ЯК БАГАТО В ЦЬОМУ СЛОВІ...

Спрямовувати при цьому треба так, щоб народ не забував про досягнення керівництва. У середу, 19 липня, прем’єр-міністр Володимир Гройсман провів розширене засідання Кабінету міністрів саме з цією метою. Звіт про діяльність уряду за перше півріччя 2017-го Володимир Борисович презентував під заголовком «Капітальний ремонт країни». Не більше і не менше.

Статистика — кумедна штука. Для інтерпретацій вона дає не менше приводів, ніж історія чи літературознавство. Скажімо, економічне зростання на 2,5% у першому кварталі 2017 року можна вважати досягненням, якщо забути про точку відліку, економічну яму, в якій Україна застрягла за результатами минулого року. До речі, тепер це зростання сповільнилося і за перше півріччя складе, очевидно, не більше 1,5%.

Щодо збільшення середньої заробітної плати, то вона, за даними прем’єра, у номінальному обчисленні за звітний період зросла на 13%. На стільки ж у середньому (з незалежних джерел) з початку року в країні виросли ціни. Якщо зважити не мізерне збільшення пенсій (з травня), треба визнати, що реального зростання доходів населення нема. Спостерігається навіть певний спад.

Перевиконання бюджету на 29 мільярдів гривень — особлива тема. Вона пов’язана з багатьма обставинами, починаючи із занижених показників у законі про бюджет-2017 і закінчуючи збільшенням експорту на 25%, про що прем’єр згадав у своїй доповіді. В будь-якому разі, на підставі додаткових 29 мільярдів не можливо робити висновок про те, що економі-ка оздоровлюється або відбувається її реальна детінізація.

Про заходи, яких уряд вживає або збирається вживати в майбутньому, у доповіді прем’єра приділено в кілька разів більше місця, ніж досягнення за пів-річчя. Що ж, почекаємо, поки «капітальний ремонт» дасть у майбутньому якісь результати. І почуємо подробиці. Або не почуємо. Гройсман досі не виступив у Верховній Раді зі звітом про роботу Кабміну за рік.

ПРЕЗИДЕНТ В ТЕЛЕВІЗОРІ

Президенту, який ні на день не покидає телеекран, у мертвий сезон легше нагадати про себе, ніж прем’єру. Але водночас і складніше. На оптимістичні заяви Петра Порошенка про те, що Україна в найближчому майбутньому поверне окуповані Донбас і Крим, давно перестали звертати увагу.

Підвищений інтерес, однак, досі викликає тема «Захід нам допоможе». Глава держави не втомлюється нагадувати народові про значення своїх візитів до Вашингтона і Парижа. І про те, як під час телефонних переговорів йому вдалося привернути увагу канцлера ФРН до україн-ської проблеми. Інформаційним хітом липня став для Порошенка саміт Україна — ЄС, коли на очах телеглядачів усього світу йому вдалося обмінятися з головою європейської Ради Дональдом Туском красивими папками — Угодою про асоціацію Україна — Європейський Союз.

Втім, саміт почався добре, а закінчився конфузом. За його результатами не вдалося узгодити підсумкового комюніке, де згадувалося б про прагнення України до інтеграції з Євросоюзом. Петру Порошенку терміново потрібна була компенсація у вигляді гарантованого дипломатичного успіху. Із кількох варіантів він вибрав державний візит до Грузії. І промахнувся.

У тбіліському аеропорту за-мість президента Грузії Георгія Маргвелашвілі його зустрічав міністр освіти Олександр Джеджелава. В результаті переговорів з президентом і прем’єр-міністром Грузії Петрові Порошенку не вдалося підписати нічого, крім декларації про взаємну підтримку територіальної цілісності. Зустріч на грузинському бізнес-форумі також пройшла безрезультатно.

Картинка, де Президент України виступав на тлі колючого дроту, що відмежовує від Грузії окуповану Південну Осетію, в телевізорі виглядала, звичайно, ефектно. Але заради коротко-строкового успіху на телеекрані главі нашої держави навряд чи варто було витрачати свій дорогоцінний час.

НЕ ПРОСТО УТОПІЯ

Справжня спека ще не настала, але вона вже почала діяти на терористів, які орудують на окупованій частині Донбасу. У мерт-вий сезон їм, як нікому, важливо залишатися в центрі уваги. До безперервних обстрілів на лінії зіткнення вже звикли. До загибелі людей звикнути не можна, але з цим змирилися, як з неминучим злом. «Мінськ», якщо хто забув, не має альтернативи.

Виявляється, має. В хворій уяві ватажка донецьких бандитів Олександра Захарченка ця альтернатива визріла в проект нової держави, яка на політичній карті має замінити Україну. Назва вигаданої країни, «Малоросія», витягнуте з позаминулого століття. Вона невіддільна від «Єдиної неподільної Росії», імперії і самодержавства, яке впало сто років тому.

У Кремлі імперська ідея переживає друге народження. А збирання «исконно русских земель» стало ідеєю фікс національного лідера та його оточення. Тож «Малоросія» виникла в голові Захарченка не випадково. Скасувати Україну йому, швидше за все, порадив куратор «русского мира», помічник президента Путіна Владислав Сурков.

Сурков встиг сказати, що заяву Захарченка про «Малоросію» вважає в цілому корисною. Бо той буцімто бореться не за відділення від України, а за її цілісність. Нереальність проекту нової країни Суркова аж ніяк не бентежить. Війну з Україною він розглядає як війну ідеологій. У цій війні, на думку помічника президента Росії, малоросійська утопія здатна змагатися з євроутопією Києва.

Якби йшлося про комп’ютерну гру чи художню літературу, то до ідей Суркова-Захарченка поставилися б як до примітивної фантастики. Але у час війни справжньої — справа інша. Ідея скасувати Україну, по суті, означає боротися з нашою країною до повного її знищення. До цього Кремль зараз не готовий. Не готова і більшість терористів, включаючи владу «Луганської народної республіки».

Проект «Малоросія» в Росії зараз висміють і відкинуть. Але не знищать, а заховають під сукно. Туди, де двадцять років ховали проект «Повернення Криму».