Мабуть, кожний громадянин України покладав на Революцію Гідності якісь власні сподівання, несхожі на сподівання інших. Але для всіх без виключення Євромайдан пов’язаний із такою категорією, як верховенство права. Бо без верховенства права, без суворого дотримання презумпції невинуватості, без рівності громадян перед законом поняття гідності не має сенсу.

Двадцять п’ятого березня 2015 року прямо на засіданні Уряду відбулося гучне затримання тодішнього голови ДСНС Сергія Бочковського. На нього одягнули кайданки буквально у прямому ефірі під камери тележурналістів. Показово. Експансійна промова міністра МВС Арсена Авакова після цього дійства не залишала сумнівів щодо наявності у правоохоронців “залізних” доказів вини Бочковського та Стоєцького у корупційних злочинах: відмиванню коштів через офшори, крадіжках пального, призначеного для зони АТО, незаконному заволодінню земельною ділянкою тощо. І дійсно, 25 листопада того ж року досудове розслідування було закінчено і обвинувальний акт переданий до суду. Скоро два роки минеться з того часу, але і досі той акт у вирок не перетворився. Чому?

Може тому, що докази, що їх демонстрував міністр МВС на всю країну, справжніми доказами назвати важко. Зокрема, картки сумнозвісного кіпрського банку, буцімто емітовані на Бочковського та Стоєцького, виявилися неактивованими і жодної копійки на ці рахунки ніколи не поступало? А може тому, що ці “речові докази” Арсен Аваков примудрився показати журналістам за півгодини до того, як за протоколом був розпочатий обшук, під час якого вони були “знайдені та вилучені”? Втім, Генеральна прокуратура відмовилася від включення цього епізоду до обвинувального акту.

Свідки вчинення Бочковським кримінальних правопорушень на допити не ходять, від участі у судових засіданнях ухиляються, але суддя Київського окружного адміністративного суду Руслан Арсірій, як та Феміда із зав’язаними очима — без жодного внутрішнього протесту, байдуже переносить та переносить судові засідання, попри вимогу закону розглядати справи у розумні терміни. Зараз почали уникати судових засідань і прокурори. Чи то по змові із суддєю, чи то просто не хочуть ганьбитися із підтримкою шитих білими нитками “доказів слідства”, адже навіть проти самих свідків обвинувачення, Ореста Фока та Олексія Кобильникова, відкрито кримінальне провадження за ст. 384 Кримінального кодексу України (“Завідомо неправдиве показання”)? Останню ганебну спробу Арсірія перенести розгляд справи аж на лютий 2018 року присік, нарешті, Вищий адміністративний суд, що скасував всі попередні рішення судів нижчих інстанцій. Справа має бути розглянута Київським окружним адмінсудом у жовтні цього року. Та чи відбудеться це засідання?

Але ж питання не лише у Бочковському, який, здається, нарешті спростує звинувачення на свою адресу і буде виправданий. Серед всіх перипетій справи якось загубилося те, що міністр МВС свідомо увів у оману і керівництво держави, і громадян, і намагався у таку ж оману увести суд, що обирав запобіжний захід до Бочковського у 2015 році “доказами” МВС, що виявилися суцільною “липою”. Такою ж “липою”, як і докази у низці інших справ, зокрема і у такій гучній, як розслідування масових заворушень в Одесі 2 травня 2014 року. Так от, питання у декларованій рівності перед законом всіх громадян — чи то підозрюваних у корупції, чи то всесильних міністрів МВС та їхніх однопартійців. І на це питання повинні відповісти Генеральна прокуратура, САП та НАБУ. Інакше, для чого вони взагалі Україні?