Одеса, задумана як одне з найкрасивіших міст Європи, давно не тішить око своїм нарядом. Старі, напівзруйновані будівлі, курява влітку і бруд по щиколотки взимку... Навіть макіяж у вигляді оновлених фасадів дорогих бутиків та тротуарної плитки, яку постійно перекладають, не рятує ситуацію.

Утім, м’яко кажучи, байдуже ставлення до обличчя міста, на жаль, характерне не тільки для наших днів. Наважуся стверджувати, що воно у нас традиційне. Як не прикро, але в родоначальників Одеси не виявилося гідних продовжувачів. Закладене і збудоване в перші десятиліття методично руйнувалося наступними недбайливими «батьками міста».

Олександр де Рібас у своїй книзі «Стара Одеса», присвяченій сторіччю міста, описував це так: «На місці, де зараз занедбаний, поритий каменоломнями і майже позбавлений рослинності Дюківський «сад», красувалася колись розкішна, квітуча дача герцога де Рішельє. Дача була оточена вся кам’яною огорожею, біля входу стояли дві колони. Також можна було побачити багато вигадливих будівель: павільйони у вигляді ротонди, споруди у вигляді грецького храму, кілька альтанок і на вершині дачі — будиночок самого Рішельє».

За словами сучасників дюка, «це був квітучий куточок Версаля». Таким він проіснував близько двадцяти років, а потім повністю запустів. Газети того часу писали: «Вмирають пам’ятники, гинуть образи минулого, а муніципали, замість того, щоб зберегти їх, дають їм гинути дощенту». Читаєш, і здається, ніби й не було цих двохсот років.

Та ж доля спіткала й інший красивий парк — Міський сад, подарований одеситам у 1806 році Феліксом де Рібасом, братом Йосипа де Рібаса. Ось як описував цей парк Олександр де Рібас: «Запущені алеї між старими запорошеними кущами бузку, химерно звивистими стовбурами акацій... Води було мало, поливати було нічим, і з колишньої багатющої рослинності саду в «казенному» саду збереглися лише витривалий бузок та акація, що утворили тут майже непрохідну гущавину. В цих нетрях збиралися на ніч бездомні люди, і все це — в серці міста».

Так ставилися до парків керівники міста більше ста років тому. Виходить, нинішнє міське начальство просто продовжує традиції бездарного господарювання минулих століть.

На території Одеси розташовані лісопарк, дендропарк, ботанічний сад, є інші парки і сквери. Однак за рівнем озеленення ми на останньому місці серед великих міст України. А муніципальна влада продовжує знищувати зелену зону. З улюбленого місця прогулянок та відпочинку одеситів «реконструйована» Аркадія перетворилася на черговий торговельний центр. Подібний план перебудови місцеві керівники пропонують і вже згаданому вище Дюківському парку, зі зведенням торговельного центру та бутиків. Парк «Юність», війна за який тримає вже багато років, міськрада намагається позбавити статусу й забудувати звичними вже багатоповерхівками. Тому й не дивний резонанс, спричинений планом зонування міської території. Одесити вимагають, щоб такі питання обговорювалися відкрито, прозоро, із залученням громад-ськості.

У книзі Еклезіаста сказано: «Час розкидати каміння, і час збирати каміння». Досі ми розкидали камені, й у цьому досягли неабиякого успіху. Саме час збирати те, що залишилося. І дбайливо будувати знову.