Які асоціації у вас викликають слова «чума ХХІ століття»? Передусім ми подумаємо про поширення ВІЛ-інфекції та онкологічні захворювання. Однак такий діагноз, як цукровий діабет, у цьому контексті згадується доволі рідко, хоча сьогодні у світі від наслідків цієї хвороби гине більше людей, ніж від малярії та туберкульозу. Україна в цьому плані теж не відстає від усіх цивілізованих (та не дуже) держав. Однак якщо той самий туберкульоз у нас намагаються хоч якось виявляти, то для боротьби з фатальнішим діабетом із боку нашої влади кроків робиться мало. Саме про це говорилося під час семінару «Діабет – час діяти разом», який відбувся в Києві на початку грудня.

Рахунок іде на мільйони

На діабет сьогодні страждають півтора мільйона наших співвітчизників – і це тільки офіційні показники. Якщо врахувати світовий досвід, згідно з яким понад половину хворих не знають про свій діагноз, то ця цифра може виявитися вдвічі більшою. Сьогодні Україна належить до держав із найвищими темпами поширення цукрового діабету. Якщо ситуація не зміниться, то незабаром, як передбачають найпесимістичніші прогнози, у нас буде вже шість мільйонів таких хворих.

– Щорічно від ускладнень цукрового діабету у світі гинуть близько чоти­рьох мільйонів осіб, – наводить сумну статистику генеральний директор Модерного діабетичного цент­ру Ігор Ткаченко. – При цьому майже двісті міль­йонів людей навіть не мають уявлення про реальний стан свого здоров’я. Це страшні цифри, яких могло б і не бути. Адже не так страшний діабет, як ті наслідки, які несе відсутність вчасного лікування. Це захворювання сьогодні забирає життів більше, ніж СНІД, ставши новою чумою ХХІ сторіччя. І на сьогодні поки що немає передвісників до її спадання.

Цукровий діабет характеризується порушенням роботи практично всіх органів та систем людини. Внаслідок цього захворювання пацієнти частіше страждають на ниркову недостатність, серцево-судинні патології, а невелика рана у них на тілі може призвести до гангрени. Це далеко не повний перелік проблем, яких може завдати занедбаний діабет. Але найсумніше те, що нерідко хвороба діагностується вже після прояву ускладнень.

Профілактика діабету банальна: правильно харчуватися, контролювати масу тіла, мати регулярні фізичні навантаження. Власне, тому на жителів сільської місцевості у світі припадає лише третина випадків захворювання на діабет. Однак і в цієї оптимістичної статистики є свій темний бік.

Справді, селяни на діабет у загальних цифрах страждають менше, ніж городяни. Проте серед цієї категорії населення спостерігається найбільше ускладнень хвороби. Адже в багатьох державах, зокрема і в Україні, «мала поширеність» діабету в сільській місцевості пов’язана з банальною відсутністю діагностики. Людям, які живуть у віддалених районах, значно складніше отримати кваліфіковану медичну допомогу та пройти профілактичне обстеження. Часто діабет у сільських жителів знаходять тоді, коли такого пацієнта привозять до районної лікарні з інфарктом або інсультом. І в більшості випадків саме невиявлене захворювання стає причиною подальших серйозних проблем зі здоров’ям.

Безпрограмне лікування

Сьогодні Україна одна з небагатьох більш-менш розвинутих держав, що не має жодних проектів для боротьби з діабетом. Існує тільки одна програма, яка надає пацієнтам безкоштовний інсулін. Однак вона не здатна цілком вдовольнити потреби інсулінозалежних хворих. У різних регіонах програма має різне фінансування, якого в більшості випадків не вистачає на пацієнтів. Десь купують дешевші ліки, десь дорожчі, а обґрунтувати доцільність витрат тих чи інших сум не завжди можливо. Наприклад, для Одеської області цього року закупили ліків для діабетиків майже на 120 мільйонів гривень. Загальна вартість 49 препаратів виявилася приблизно на 10% більшою, ніж в оптово-відпускному реєстрі цін Міністерства охорони здоров’я. Функціонування цієї програми викликає багато питань, проте вона, навіть за ідеальної роботи, не вирішує питання профілактики та ранньої діагностики.

– Ми, як лікарі, часто не маємо часу пояснити пацієнтам, чим загрожує діабет і як уникнути його наслідків, – говорить завідувачка кафедри ендокринології Національного медичного університету ім. О. Богомольця Юлія Комісаренко. – Тим паче що при діагностиці та лікуванні цього хронічного захворювання діє так зване правило половини. Припустімо, з 2,5 мільйона українців, які мають діабет, лише половина знає про свій діагноз. З них лікуються 50% хворих. І знову ж, із них тільки половина отримує якісне лікування. У підсумку маємо лише 6% людей, у яких наявність хвороби в анамнезі не впливає на якість життя.

На жаль, поки що немає передумов, що ситуація з цукровим діабетом в Україні зміниться на краще. Можна багато говорити про самодисципліну населення у плані здоров’я, про важливість профілактичних оглядів. Однак чи буде пересічна людина без медичної освіти, великої кількості вільного часу та грошей цікавитися наявністю хвороби, про яку десь чула краєм вуха? Не варто очікувати самоусвідомлення в тих питаннях, про які більшості громадян нічого не відомо.

Проблема діабету з кожним роком стає масштабнішою, і поки що не має конкретних ідей, як її вирішити. Однак якщо не говорити про неї, то позитивних змін ніколи й не буде.