З наступного тижня відновляться пленарні засідання Верховної Ради України. В зал під куполом повернуться після свят веселі і задоволені слуги народу. Незважаючи на холоди, зазеленіє законодавча гілка української влади, дозріють на ній нові реформи, і на наші голови посиплються їх плоди.

СЛАБКА ДЕРЖАВА І СИЛЬНА КОРУПЦІЯ

Але поки процес не пішов, поки залишається кілька днів до старту конкретної законотворчості, подумаємо вкотре про явища загальні. Такі, як тотальна корупція і будівництво ефективної вертикалі влади в Україні. На перший погляд, сильна виконавча влада, і тільки вона, може через свої інститути обмежити масштаби корупції, законним шляхом, у взаємодії з владою судовою, ізолювати і покарати чиновних злодіїв і хабарників. Високопоставлених і дрібних.

Механізми для цього у держави є. Їх навіть більше ніж достатньо. В Україні діє Національне антикорупційне бюро зі Спеці-альною антикорупційною прокуратурою, Національне агентство з питань запобігання корупції, парламентський комітет з цих же питань. Проблемами, пов’язаними з корупцією, займаються Генеральна прокуратура і рядові прокуратури у всій країні, а також підрозділи Міністерства внутрішніх справ. Суди всіх видів і всіх інстанцій приймають до провадження справи про хабарі і про крадіжки посадових осіб. Створення спеціального Антикорупційного суду навряд чи щось додасть до цієї неефективно діючої машини. Машини, яка сама вражена вірусом корупції.

Правоохоронна система при цьому корумпована зверху донизу і насамперед. Частина фахівців у галузі державного будівництва, до речі, підозрює, що без системної корупції, без «змащування» у вигляді хабарів і «відкатів» владна вертикаль в Україні функціонувати не може взагалі. Інша частина вважає, що зможе, якщо слабку вертикаль зробити сильною, заснувати орган на зразок ЧК, а главу держави та уряд наділити надзвичайними повноваженнями. Такі ініціативи, слава Богу, ще законодавчо не оформлені, але перманентна війна і перманентна соціально-економічна криза в Україні — благодатний ґрунт для зростання впливу прихильників сильної влади, популярності вуличних борців з «баригами» і розвінчувачів основ демократії.

Слабка держава, звичайно, сприяє корупції і беззаконню. Слабка держава не може успішно протистояти економічному і політичному тиску олігархів. Слабка держава, як і будь-яка демократія, в період війни повільно приймає рішення і багато в чому дає агресору фору. Але слабка держава, допускаючи політичну конкуренцію хоча б на рівні олігархічних кланів, забезпечує змінюваність влади. Тобто перешкоджає створенню авторитарного або, ще гірше, тоталітарного режиму.

І необхідно, врешті-решт, вибрати з двох варіантів один. Зберігаючи багато недоліків, вперто і наполегливо під тиском сус-пільства впроваджувати вдалі і не дуже вдалі реформи в рамках недосконалої демократії. Або одним махом розв’язати проблеми — під тиском вулиці або на дострокових виборах привести до влади безвідповідальних горлопанів. Вони навряд чи здолають олігархів, зате напевно на-дінуть намордник на критиків й обмежать до мінімуму права та свободи простих громадян.

НОВИЙ ВИТОК ЗАГОСТРЕННЯ?

Тепер про війну. На початку року вкотре загострилася обстановка в зоні антитерористичної операції. Загостренням зараз називається прицільна стрільба агресорів з гармат і систем залпового вогню по позиціях українських Збройних Сил. Бо неприцільно, тобто навмання, терористи стріляють, незважаючи на перемир’я, практично щодня.

Перед новим роком з Росії в «ДНР-ЛНР» надійшла велика партія боєприпасів, три самохідні артилерійські установки «Нона» та інша військова техніка. Що наочно спростовує чутки про швидкий вихід російських військових із захоплених територій. Нема відомостей і про те, що російський Генштаб збирається повернути на Донбас своїх офіцерів із Спільного центру з контролю і координації питань припинення вогню та стабілізації лінії розмежування сторін (СЦКК), які за наказом Генштабу РФ у листопаді минулого року залишили Україну.

Домовленості про повернення цих офіцерів начебто досягли на рівні «нормандської четвірки», але з невідомих причин справа застопорилася. 10 січня в зоні АТО вбито трьох українських військових, ще кілька отримали поранення різного ступеню тяжкості. Намічена на 18 січня друга хвиля обміну злочинців, затриманих на підконтрольній території Україні, на заручників, захоплених терористами, здається, теж відкладається.

Все це змушує думати про початок нової зимової кампанії. При цьому не обов’язково йдеться про фронтальний наступ агресора. Швидше — про феєрверк, з допомогою якого Путіну можна було показати успіх у маленькій переможній війні. Перед виборами 18 березня заявити, що цілі Росії в Україні досягнуті, і повісити з такої нагоди ордени опричникам, як це недавно було зроблено в Сирії.

На жаль, це не єдиний варіант розвитку подій. Кілька російських політологів одночасно (серед них і колишній одесит Гліб Павловський) зауважили, що останнім часом президент Росії дедалі менше рішень приймає особисто. А в російському Генштабі, у ФСБ і в кремлівській адміністрації вистачає людей, готових підвищити ставки на українському напрямку саме перед виборами президента. В надії зміцнити своє становище, застовпити місце біля трону на новий президентський термін.

Петро Порошенко скоріше інтуїтивно, ніж розумом, усвідомлює, що конструкція «ні миру, ні війни» на основі Мінських угод, вибудувана з такими труднощами, може найближчим часом впасти і поховати під собою конструктора. Недарма, не чекаючи кінця зимових канікул, глава держави викликав на Банкову членів української делегації в Тристоронній контактній групі з урегулювання ситуації на Донбасі (включаючи представників у робочих підгрупах) і провів з ними тривалу бесіду.

Інформаційні агентства повідомили, що Президент України підсумував діяльність ТКГ у минулому році та окреслив пріоритети в роботі на рік нинішній. Ніяких подробиць. Але й без подробиць зрозуміло, що ніхто, навіть глава української держави, не впевнений, що в Мінську вдасться зберегти статус-кво і взагалі про щось домовитися з Кремлем.