Нині, в період впровадження багатьох державних реформ, професійно-технічна освіта переживає не кращі часи. І в першу чергу це стосується фінансової складової, яка відіграє важливу роль практично у всіх галузях та сферах життя. Колектив Захарівського професійного ліцею, очолюваний Ігорем Мартинюком, стійко виносить виклики сьогодення. Тож всі труднощі щодо нормального функціонування навчального закладу, які можна подолати самостійно, вирішують поступово. Проте оновлення існуючого обладнання за професіями кравців та електриків, покращення автотракторного парку для підготовки трактористів-машиністів сільськогосподарського виробництва вже не один рік залишається лише мрією.

– Для того, щоб готувати справді висококваліфікованих робітників, які після закінчення ліцею будуть здатні конкурувати на ринку праці, закладам профтехосвіти потрібна новітня техніка, – сказав І.Мартинюк. – Адже сьогодні більшість фермерів має сучасні трактори, комбайни, причіпне обладнання, з яким наші випускники не працювали. Вони просто не мають досвіду роботи на таких агрегатах. До послуг учнів ліцею – лише стара техніка кінця 80-х років, яку ми постійно латаємо і витрачаємо чимало коштів на її ремонт та підтримання у більш-менш нормальному стані.

Ще одна проблема – надто низька оплата праці майстрів виробничого навчання. Звідси – плинність кадрів і неможливість залучати до роботи висококласних спеціалістів, які могли б давати дітям справді міцні знання і передавати свій досвід. Це питання директори професійно-технічних закладів порушують під час різних нарад на всіх рівнях. Але поки що проблема не вирішується.

На думку директора Заха­рівського професійного ліцею, майстри виробничого навчання – основна стратегічна одиниця, яка надзвичайно важлива у підготовці робітників. Але в оплаті праці їх чомусь розділили з педагогічними працівниками: якщо заробіток викладачів більш стабільний і залежить від кількості годин, відведених для лекцій, то майстри не відчувають цієї стабільності, бо до них застосовується інша методика нарахування зарплати. «Зрештою, ми навчаємо не науковців, а робітників. І для того, щоб майстри з повною віддачею готували спеціалістів робітничих професій, вони повинні мати достойну оплату праці. Повірте, у майстрів виробничого навчання досить широке коло обов’язків. З-поміж іншого, їм треба займатися ремонтом техніки, працевлаштуванням, практикою та виробничим навчанням учнів. Тож не завжди їм вдається все встигати за робочий час, – зауважив І.Мартинюк». Але не так все й погано у профтехосвіті, як здається на перший погляд. Серед позитивних моментів – виділення коштів з обласного бюджету на вирішення цілої низки проблем, що гостро стояли останніми десятиліттями. Це оформлення належним чином земельних ділянок, відведених для господарської діяльності ліцею, а також тих, де розташовані будівлі навчального закладу. І хоч процес триває дуже важко (бо за останні 25 років усе переплелося), але поступово проблеми вирішуються.

Також виділено фінансування для оформлення технічної документації на будівлі, для заходів щодо покращення пожежної безпеки. Позитивні зрушення відбуваються і в гуртожитку, де проживають діти-сироти та учні з малозабезпечених сімей – за кошти обласного бюджету закуповуються нові меблі, постільна білина, сантехніка тощо. Тож з нового навчального року діти проживатимуть у більш комфортних умовах. Якби ще вдалося зробити капітальний внутрішній та зовнішній ремонт майже столітнього приміщення гуртожитку – то збулася б ще одна мрія директора ліцею, учнів та їх батьків. Що стосується прогнозів на ймовірну роботу в умовах фінансування з місцевого бюджету, то І.Мартинюк вважає, що навчальні заклади профтехосвіти повинні мати головну підтримку з державної скарбниці. А за рахунок місцевих коштів можна лише в чомусь покращувати умови для навчання учнів. В училищах та ліцеях здобувають освіту діти з різних районів нашої області. Фінансові можливості місцевих бюджетів також різні. Тож не слід позбавляти дітей права здобути робітничу професію десь недалеко від дому.