ЯК ПРОХОДИВ У ПАРЛАМЕНТІ ІСТОРИЧНИЙ ДЕНЬ ПРИЙНЯТТЯ ЗАКОНУ ПРО ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД

За створення Вищого антикорупційного суду проголосувала конституційна більшість парламенту. 317 «за» закон — рідко трапляється таке результативне голосування.

Зранку в кулуарах Верховної Ради просто пахло цією загалом вимученою перемогою. Чекали приїзду президента, депутати говорили про те, що рішення про «зелене світло» для закону плюс-мінус прийнято. Взагалі, якщо це антикорупційне свято не можна було скасувати, то було правильно його очолити. Чутки, які це підтверджували, якщо підсумувати, виглядали так: нібито з п’ятої ранку утрясають нюанси з Держдепом і МВФ. Нібито найзатятішим противникам закону про Антикорупційний суд стратегічні друзі погрозили заморожуванням їхніх заокеанських рахунків (може бути неправдою, підтвердити не можу).

Але про те, що дискусія про суд була на самому вістрі боротьби еліт, говорить ще одна деталь: за кілька днів до цього прем’єр-міністр Гройсман вийшов єдиним фронтом зі спікером Андрієм Парубієм і пообіцяв відставку в разі неприйняття закону. Втім, це просто лірика порівняно з батлами у соцмережах: противники суду кричали, що він стане початком «утилізації еліт». Прихильники крили владу, яка «гірша за Януковича».

Зранку президент зустрівся зі своєю фракцією, закликавши їх голосувати.

Засідання парламенту почалося і незабаром була оголошена перерва — профільний комітет дооформлював узгоджену правку, а спікер зустрічався з лідерами фракцій.

Якщо пам’ятаєте, головною інтригою і перешкодою на шляху до прийняття закону було питання: чи отримають міжнародні експерти, які розглядають кандидатури суддів ВАКСУ, безумовне право вето на окремих кандидатів? Чи буде винайдений якийсь механізм досягнення консенсусу (компро-місу) між експертами та Вищою кваліфікаційною комісією суддів?

«Народнофронтівець» Леонід Ємець, втім, не мучив журналістів невідомістю, ще зранку оприлюднивши подробиці компромісу щодо суду: нібито вето міжнародних експертів може бути подолане, якщо три члени з групи міжнародних експертів і дві третини Вищої кваліфікаційної комісії суддів дадуть свою згоду на того чи іншого кандидата.

Що це означає? З одного боку, Рада міжнародних експертів перестає бути абсолютним філь-тром для кандидатів, якщо визнає когось з них недоброчесним, з іншого боку — для кандидатів у судді залишається серйозний шлагбаум: не можемо ж ми вважати думку трьох міжнародних експертів суто церемоніальною? Адже, на хвилиночку, їх делегують і МВФ, і Світовий банк, і ОБСЄ! Ну якщо ми покладаємо-ся на авторитет міжнародних організацій, то чому знецінювати думку одразу трьох з них?..

Чекаючи результату, прислухаюся до того, що кажуть нардепи. Загалом дискурс за останні тижні змінився незначно. Одні виступають за те, що Америка не має права впливати на прийняття рішень. Інші кажуть, що Рада міжнародних експертів просто врятує нашу антикорупційну ситуацію. Треті заздалегідь обурювалися компромісом, вважаючи, що подолання вето трьома голосами знецінює закон і не змінює статусу кво.

Трохи втомившись від «зради», цікавлюся у «радикала» Ігоря Мосійчука:

— Так, у питаннях Ради міжнародних експертів на нас тисне Захід. А хіба елементи зовніш-нього управління не допомагають поліпшити ситуацію? Хіба фінансовий батіг не допомагає вплинути на корумповану свідомість?

Ігор Володимирович почав пояснювати, що, дозволяючи зовнішнє управління, ми даємо можливість діяти в інтересах чужої країни, що МВФ завжди буде нам диктувати.

— А якщо — всупереч усьому — запрацює? — допитуюся.

— Давайте повернемося до цієї розмови через рік. Покличу камери і тележурналістів у свідки й скажу, що не запрацює…

Слухаючи тих, хто виступає проти «зовнішнього управління», подумала: адже це люди з найбільш невиразним поясненням своєї електронної декларації!

Біля дверей сесійної зали, звідки виходять члени фракції БПП, чути життєствердніші прогнози.

Там стоїть БПП-шник Вадим Денисенко, який на запитання журналістів: «Чи не стане рада експертів англійською королевою (царює, але не править)» — відповідає зустрічним запитанням: «Половина ради, троє з шести, здатні ветувати рішення. Ну які підстави вважати їхні функції суто церемоніальними?»

Але й Віктор Чумак, у свою чергу, лає ключову поправку і каже, що вона не працюватиме.

— Вікторе Васильовичу, ну чому ви так думаєте? — запитую я. — Троє. Половина ради експертів — хіба це мало? Хіба це слабкий опір?

— Я не вірю цій владі. Я не виключаю, що у процесі переговорів уже навіть уточнювалися імена експертів. Тут — питання довіри і недовіри. Я не вірю.

Втім, весь антикорупційний пул при прийнятті закону вів себе згідно зі звичайною схемою. Спочатку говорив, що президент його знецінив, потім — проголосувати за нього, а потім — оголосити, що це їхня заслуга, що вони дотиснули цей закон.

Останнього я не заперечую — вони були серйозною рушійною силою у лобіюванні закону. Але сьогодні вони проявляли себе як стандартний нудний український політикум: якщо не вони автори закону, то закон поганий. І взагалі, мовляв, треба було раніше приймати, ще два роки тому.

Ця українська політична звич-ка — міряти ініціативу (у тому чис-лі законодавчу) не самою ініціативою, а її альтернативами — вже стала банальністю. Але чого не зробиш заради рейтингу.

Одні заради рейтингу лають закон, інші його хвалять...

Зрілим видався коментар віце-спікера Оксани Сироїд: «Мені не подобаються правки, і мені не до душі така процедура, за годину до голосування проект закону зала ще не бачила. Але я не можу з ходу прогнозувати, що він поганий. Закон може запрацювати, а може не запрацювати. Може виявитися на зло, а може — на добро. Він поки що не почав працювати і ще навіть не прийнятий».

У такому ж ключі виступав і позафракційний Сергій Тарута: «Законопроект не дуже подобається. Але краще мати його важіль, ніж не мати. Я буду голосувати».

Цікавою була позиція «Бать-ківщини». Під час обговорення Сергій Власенко заявляв, що законопроект «не забезпечує формування чесного, незалежного, професійного, антикорупційного суду. Він забезпечує можливість створення судової інституції, яка буде створена людьми Порошенка і буде тотально залежати від Порошенка, і буде, швидше за все, виконувати вказівки Порошенка». Юлія Володимирівна трохи пізніше повторила цю ж тезу, що «законопроект, який вони узгодили, залишає антикорупційний суд приватною власністю Президента України, і тому забудьте про боротьбу з корупцією. Те, що там зараз зроблено, нічого спільного не має з незалежним антикорупційним судом». І, забігаючи наперед, скажу: яким же було здивування, коли фракція Юлії Володимирівни проголосувала «за» (14 із 20).

Втім, Президент ще за годину до голосування випромінював упевненість, переконуючи залу, що вони приймають закон не для міжнародних організацій, а для України. І, простеживши за цифрою на табло, на якому висвітилося 315 (потім двоє депутатів донесли заяви, що вони теж голосували), взяв слово. Він привітав усіх з перемогою, яка — і перемога України, і його перемога як Президента України, і перемога українського парламенту на чолі з головою Верховної Ради Андрієм Парубієм, і перемога українського уряду на чолі з прем’єр-міністром Гройсманом, і перемога кожного народного депутата із 315, які проголосували за президентський законопроект і на сьогодні відкрили зелене світло для створення Вищого антикорупційного суду України.

Він оголосив, що Антикоруп-ційний суд «з таким рівнем незалежності, з таким рівнем захисту, з таким, я сподіваюсь, рівнем ефективності, ми маємо зробити якомога швидше». Майже пообіцяв завершити процедуру створення антикорупційного суду у 2018 році. Закликав уряд відкрити для цього фінансування. Звернувся до міжнародних організацій, щоб вони швидше запропонували Вищій кваліфікаційній комісії суддів відповідних кандидатів до Міжнародної ради експертів. І попросив кандидатів, які представляють народ України, із суддівського корпусу, з адвокатського корпусу і з числа вчених — брати участь у конкурсі.

Народ вийшов у кулуари. Представники «БПП» давали радісні коментарі. Тут же сам-один стояв нардеп Розенблат.

— Ви раді прийняттю закону? — запитала я.

— Ні, — відповів він і відвернувся.

«Укрінформ».