Я колись несправедливо образила колегу, недобре відреагувавши на те, що той найняв жінку з медичною освітою для догляду за тяжко хворою дружиною. Дорікнула, що є син, невістка, дорослі онуки, зрештою, він сам при здоров’ї, то чому всі разом гідно не догледіли найріднішу людину, яка жила для них, а спихнули святий свій обов’язок на сторонню особу?

Нехай вибачить, бо не знала, що кажу. Зрозуміла його лише тоді, коли практично чотири місяці доглядала за паралізованою мамою. Ні, не в тягар було її обходити. Довелося покинути роботу, коло звичних родинних обов’язків, кардинально поміняти плани, зрештою, втратити заробіток, на який жила, щоб бути біля неї.

І хоча сусіди та знайомі хвалили: яка молодчина, за кожним би так рідні люди доглядали — не всі знали, скільки болю та відчаю довелося звідати, щохвилини переживаючи, що ні турбота, ні найдорожчі ліки вже не допоможуть.

У наших традиціях до останнього дня доглядати своїх немічних і хворих. Осудять люди, якщо дитину-інваліда мати оформить в інтернат (батько, як правило, здимлює в таких випадках), де, по правді, їй буде комфортніше, адже цілодобово перебуватиме під наглядом медиків і соціальних працівників. Заганьблять сусіди, якщо хтось старих родичів влаштує у будинок інвалідів чи ветеранів (уже не називають їх, як колись, будинками престарілих). Якщо й відвідують їх там, все одно, скажуть, що то погані, невдячні діти, бо так безбожно вчинили.

Менше проблем, якщо в одній оселі мешкає кілька поколінь. У такому домі і малий, і старий завжди під наглядом-опікою численної рідні. Але ж ми, як правило, порозбігалися по окремих квартирах…

Болить душа, коли бачу, як щодня немолода бідно вбрана жінка із сусіднього будинку виводить на прогулянку хворого на синдром Дауна сина, якому, напевно, що й за сорок. Вона, кажуть, оперна співачка, яка могла мати блискучу кар’єру. Але своє єдине й неповторне життя добровільно поклала до ніг хворої дитини, яка без неї, прийде такий час, довго не протягне в соціальному закладі. Навряд чи візьме недужого в своє коло рідня, якщо вона є.

Ще в містах, де ми практично не знаємо одне одного, простіше найняти працівника для догляду, оформити рідну чи близьку людину до якогось медико-соціального закладу, де їй буде легше і ліпше, а от в селі за таке можуть зацькувати.

То невже треба відмовитися від власного життя, загнати себе в бідність та обмеження, аби самотужки доглядати рідну людину, якій потрібна стороння допомога? Особливий тягар у таких випадках, як правило, лягає на жіночі плечі і на жіноче серце.

Зрештою, повторюся, кожен сам для себе ви-рішує, як бути, коли життя ставить перед нами певну проблему. Інша справа, що мусять бути варіанти вибору, альтернатива. Поза сумнівом, держава повинна матеріально підтримувати людей, які доглядають своїх рідних чи близьких, а також гідно оплачувати працю тих, хто вирішив присвятити себе сфері догляду, вивільняючи від тяжких щоденних обов’язків рідню недужого.

Проблема для нас особливо актуальна. На Одещині, як відповіла на наш запит заступниця директора Департаменту соціальної та сімейної полі-тики облдержадміністрації — начальник управління соціального захисту Тетяна Миколаївна Дементьєва, допомогу з догляду за тими, кому за 80 років, отримують 2726 осіб, за людьми з інвалідністю — 5717.

Середній розмір кожної такої виплати не сягає… 100—200 гривень на місяць. Якщо точніше, то компенсація призначається, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у таких розмірах: 15 відсотків — фізичним особам за надання соціальних послуг особам з інвалідністю I групи; 10 відсотків — фізичним особам за надання со-ціальних послуг громадянам похилого віку, особам з інвалідністю II групи та дітям з інвалідністю; 7 відсотків — фізичним особам, які надають соціальні послуги особам з інвалідністю III групи та хворим, не здатним до самообслуговування і потребують сторонньої допомоги згідно з висновком лікарсько-консультаційної комісії.

Якщо соціальні послуги надає фізична особа пенсійного віку, компенсація призначається у зазначених розмірах, виходячи з прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Компенсація призначається і виплачується органом праці та соціального захисту населення за місцем проживання особи, якій надаються соці-альні послуги, з дня подання фізичною особою, яка надає соціальні послуги, та особою, яка їх потребує, заяв разом з документами.

За призначенням допомоги необхідно звертатися до районного управління праці та соціального захисту населення.

Якось навіть незручно було писати про такі жалюгідні відсотки, які отримують люди за свій тяжкий і психологічно виснажливий труд. А скільки людей взагалі не отримують і цих копійок?!

Редакція отримала листа від Міжнародної організації праці (МОП), яка закликає до негайних дій, спрямованих на запобігання загрозливої нагальної світової кризи в галузі догляду. У звіті МОП наголошується на недостатній політичній відповіді на зростаючий попит на роботу з догляду і на впливі на жінок тягаря такого догляду.

Відповідно до цієї доповіді, у 2015-у 2,1 міль-ярда людей потребували догляду, в тому числі 1,9 мільярда — дітей віком до 15 років та до 200 мільйонів осіб похилого віку. Очікується, що до 2030-го цей показник сягне 2,3 мільярда через додаткову потребу у догляді ще 200 мільйонів дітей та людей похилого віку.

Якщо проблему дефіциту роботи з догляду та її якості не буде належним чином вирішено, це, йдеться в документі, призведе до серйозної та нестабільної глобальної кризи та подальшого посилення гендерної нерівності у світі праці.

Дані із 64 країн, що складають дві третини населення працездатного віку в усьому світі, вказують: на неоплачувану роботу з догляду витрачається 16,4 мільярда годин на день — це еквівалентно роботі 2 мільярдів людей, які працюють 8 годин на день без винагороди.

За даними доповіді, жінки виконують 76,2 відсотка загального обсягу неоплачуваних робіт з догляду, або втричі більше, ніж чоловіки.

За останні 20 років у деяких країнах внесок чоловіків у неоплачувану роботу з догляду збільшився. Проте в 23 країнах, які надають такі дані, серед них й Україна, впродовж останніх двох десятиліть гендерний розрив у часі, що витрачається на неоплачувані обов’язки з догляду, зменшився… лише на 7 хвилин на добу.

Отже, за таких темпів, аби закрити гендерний розрив у неоплачуваній роботі з догляду в цих країнах, необхідно 210 років. Льодовиковий темп цих змін за останні два десятиліття ставить під сумнів ефективність минулої та теперішньої полі-тики у вирішенні проблем, пов’язаних з обсягом та розподілом неоплачуваної роботи з догляду.

У доповіді МОП зазначається, що неоплачувана робота з догляду є основним бар’єром, який перешкоджає «входити жінкам до складу робочої сили, залишатися в її складі та будувати кар’єру». У 2018 році 606 мільйонів жінок працездатного віку зазначили, що вони не змогли цього досягти через неоплачувану роботу з догляду. Натомість лише 41 мільйон чоловіків заявили, що вони не були у складі робочої сили з тієї ж причини.

Доповідь обстоює «велике майбутнє» роботи з догляду, яка до 2030 року призведе до створення 475 мільйонів робочих місць і залучатиме державні та приватні кошти на послуги з догляду, що складатимуть 18,4 трлн дол. США, або 18,3 відсотка загального прогнозованого ВВП. Такі інвестиції дозволять країнам до 2030-го досягти чотирьох Цілей сталого розвитку Організації Об’єднаних Націй: покращення стану здоров’я і добробуту, якісна освіта, гендерна рівність і гідна праця та економічне зростання.

Відтак Міжнародна організація праці закликає до негайних дій, спрямованих на запобігання загрозливої нагальної світової кризи в галузі догляду.

Чим ми сьогодні можемо відповісти на виклики часу?

Від редакції. Ми ініціюємо проведення засідання «круглого столу» з обговорення проблем організації галузі догляду, до участі в якому, як для формування громадської думки, так і для формування місцевої політики у цій сфері, вже зацікавлено дали згоду керівники та провідні фахівці департаменту соціальної та сімейної політики Одеської облдержадміністрації, Головного територіального управління юстиції в Одеській області, Одеської обласної колегії адвокатів, керівники низки обласних жіночих громадських організації та організацій інвалідів. Важлива кожна думка. Якщо маєте що сказати з цього приводу — напишіть до редакції.