|
«З УСІХ ШЛЯХІВ Я ОБРАВ ШЛЯХ БОРОТЬБИ»
14.07.2018 / Газета: Чорноморські новини / № 60(21970) / Тираж: 8525
Закінчення. Початок у номері за 12 липня. ВЕДМЕЖА ПОСЛУГА У 1958 році Левко Лук’яненко разом з активістами Степаном Віруном і Василем Луцьківим створили підпільну партію «Українська Робітничо-Селянська Спілка» (УРСС). Вони швидко знайшли однодумців, але боротьба тривала недовго — у 1961-у більшість із них заарештували. Львівський обласний суд засудив Лук’яненка до розстрілу за звинуваченням у тому, що він «з 1957 року виношував ідею відриву УРСР від СРСР, підривав авторитет КПРС, зводив наклепи на теорію марксизму-ленінізму». «Звичайно, мені було шкода, що можу закінчити свій шлях так коротко. З дня на день я припускав, чи мене вб’ють. От о 22-й вечора був відбій. Коли я лягав, чув, як за дверима патрони перекидають з ящика в ящик. Звук патронів дуже специфічний, я служив 8,5 року і добре його знаю. То собі думав: «Ага, якщо ви зараз бавитеся перекиданням набоїв, то по мене не прийдете. Значить, ще якийсь час житиму». Логічність допомагає вийти з ситуації». Через 72 доби суд замінив розстріл на 15 років позбавлення волі. І Лук’яненка перевезли до конц-табору в Мордовії. «На зоні менти час від часу поширювали думку, що буде амністія. То до травня, то до Жовтневої революції. Я питаю хлопців інших: «Це перший раз обіцяють, чи і минулого року розказували?». Виявляється, і минулого, і позаминулого. Значить, менти просто кидають людям надію, щоб менше думали про втечу». Сам Левко в амністію не вірив і вирішив скористатися ситуацією. У концтаборі було близько 1800 людей, з них половина — українці-дисиденти. Також було багато активістів з Прибалтики. Левко розпитував усе про їхню боротьбу. «Це для мене було навчання. Я був радий, що потрапив у середовище, протилежне офіційній системі. Влада зробила собі ведмежу послугу. Ми всі спали в одній нерозгородженій секції, збиралися натовпом і обмінювалися інформацією». Через те, що в основі литовської мови — латинські літери, литовцям частіше вдавалося отримувати якусь заборонену літературу. Левко подружився з одним в’язнем, який перекладав йому книги. Чоловік ховав їх за пояс, потім обидва сідали за колодою, оскільки працювали у великому деревообробному цеху, і литовець усно начитував текст. У січні 1976 року Левка звільнили з в’язниці й привезли у Чернігів, де в нього була квартира. За політв’язнем одразу встановили нагляд з квартири поверхом вище, попередньо виселивши квартирантів. Записки іншим активістам він передавав таємно. Одного разу сховав послання у вазоні дружини, а вона випадково подарувала його подрузі. Левко ще довго чекав, що за ним знову прийдуть. Перше, що він помітив у Чернігові, — молодше покоління зовсім не знало української мови. А ще його вразили пакунки з дефіцитними продуктами, які давали людям на 1 і 9 травня та до річниці Жовтневої революції. «У магазинах не було ні м’яса, ні ковбаси, ні масла, ні цукру, ні борошна. Усе це давали в тих целофанових торбинках, як подаруночок, у лікарні, де я працював електриком. Я тоді думав: «Боже мій!». З сьомого поверху мого будинку видніється величезний житній лан. А мені, як жебраку, дають торбинку на свято зі звичайнісінькими харчами. Це приниження». У вересні 1976 року Микола Руденко запропонував Лук’яненку створити Українську Гельсінську групу. Засновниками стали 10 осіб. Фундаторів швидко почали арештовувати один за одним. Не оминула ця доля і Левка. Загалом за своє життя він провів у тюрмах і конц-таборах 27 років. З них 450 днів — у приміщеннях камерного типу і карцерах. АВТОР НЕЗАЛЕЖНОСТІ У кінці 1980-х його помилували. Тоді ж він очолив Українську республіканську партію (УРП) і став співавтором Акта про Незалежність України. «23 серпня 1991 року в мою голову прийшла найважливіша думка. Ми обговорювали порядок денний на 24 серпня. І я запропонував проголосити Україну незалежною державою. Якби я промовчав, то ми б наступного дня ухвалювали закони Україн-ської радянської соціалістичної республіки». У грудні Левко Лук’яненко балотується в президенти і займає третє місце. «У глибині душі я, звичайно, розумів, що переможе «зрозумілий» комуніст — Кравчук. Його знає Україна, його знають усі обкоми, всі райкоми. Друкарська техніка, радіо — все в його руках. А що в наших руках? Сота часточка того…» Але в президенти Лук’яненко пішов свідомо, адже статус кандидата давав багато переваг. «По-перше, безплатне транспортування — і на літаку, і на поїзді. По-друге, кожний мав телекореспондента, який їздив, фотографував і відправляв касету в Київ. Це попадало на телевізію і всю Україну. Я використав цей період на всю котушку, щоб донести націоналістичну ідею. Об’їздив усі області. Майже кожен виступ закінчував словами «Ваша справа, за якого президента голосувати, але молю: проголосуйте за Незалежність України (перші вибори Президента України відбувалися в один день з референдумом. — «УП»)». Левко згадує той період як унікальний, оскільки всі шестеро кандидатів — і комуністи, і націоналісти, і соціалісти — всі агітували за незалежність. І це дало результат у 90% голосів. ШЛЯХ БОРОТЬБИ «Що сталося далі? Після проголошення Незалежності почала діяти арифметика. Так, комуністи проголосували за Незалежність. Але залишилися при владі. Хто б їх усунув? Самі себе вони не усунуть. А опозиції була третя частина… Тому закони проходили в їхній редакції, а не нашій. І ми втратили вплив. В України не вийшло переходу від колоніального стану до Незалежності. Було переповзання. Воно до сьогоднішнього дня не завершилося». Левко визнає: припускався помилок. Але запевняє, що завжди намагався робити все можливе, враховуючи обставини. Він бачив, як після проголошення Незалежності в парламенті дедалі більше розмивалися межі дозволеного. «Коли я поїхав послом у Канаду і вийшов з партії, рекомендував на голову УРП Михайла Гориня. Його таки обрали. Кучма ж запропонував йому призначити головою Львівської обласної ради його брата Миколу. Михайло пішов на це. Звісно, після цього його опозиційність, разом із партійною, зм’якла, втратила зуби. Те саме з іншими партіями — у того донька, у того син. Не вистачило твердості. А для когось погляди виявилися важливішими, і він пішов». На думку Левка, у головах значної кількості українців досі залишається рабська комуністична психологія. А перевчити їх не вдається. «Мойсей виводив євреїв з єгипетської неволі 40 років. Водив їх по пустелі, поки не померли старі люди і не народилося нове, вільне покоління. Старе ж тягнуло в Єгипет, бо там давали їсти і роботу. От у нас є нове покоління, яке народжується в умовах свободи. Прискорити прогрес майже неможливо». Він не вірить у поганий націоналізм. Каже, є погані люди. Зараз саме закінчує останню книгу — про те, «за що треба любити Україну». У великому домі Левка Лук’яненка пусто: дітей він не має. Часто повторює, що його дружині, Надії Бугаєвський, не поталанило. Вона мріяла про сім’ю, а він — про Україну. Тож Левко не дав їй родинного щастя. Але не вважає, що обрав шлях одинака. Називає це шляхом боротьби. «Я поклявся йти шляхом Наливайка. А Наливайко сказав так: «Я знаю, что погибель ждет всякого, кто восстает». Він свідомо йшов на смерть, але це смерть після боротьби. Те ж саме і я. Уже немає тієї сили й енергії, що були раніше. Але я працюватиму, доки пам’ять не з’їсть склероз. Я — ланочка. Малесенька. Чи довго, чи недовго — лиш Господь знає». Джерело: www.pravda.com.ua 24 серпня 2018 року, коли Україна святкуватиме 27-у річницю Незалежності, Левку Лук’яненку сповнилося б 90... Автор: Наталія СУДАКОВА
|
Пошук:
Автор
По данным Международной федерации диабета (IDF) за 2021 год, от диабета страдают 10,5% людей в возрасте от 20 до 79 лет и половина из них не знает об этом. Согласно прогнозам, к 2045 году этим заболеванием будет болеть на 46% больше — каждый восьмой взрослый или 783 миллиона человек. Эта перспектива пугающая, но не удивительная, учитывая текущую ситуацию
Під егідою Міністерства культури та інформаційної політики України, Одеська національна наукова бібліотека, Українська асоціація видавців та книгорозповсюджувачів, Державна наукова установа «Книжкова палата України імені Івана Федорова» за сприяння Одеської обласної державної адміністрації, Одеської обласної та Одеської міської рад, Українського інституту книги, Всеукраїнської громадської організації «Українська бібліотечна асоціація» та Всеукраїнської громадської організації «Бібліополіс» проводять Всеукраїнську виставку-форум «Українська книга на Одещині».
Останні моніторинги:
00:00 18.04.2024 / Вечерняя Одесса
00:00 18.04.2024 / Вечерняя Одесса
00:00 18.04.2024 / Вечерняя Одесса
00:00 18.04.2024 / Вечерняя Одесса
00:00 18.04.2024 / Вечерняя Одесса
|
© 2005—2024 Інформаційне агентство «Контекст-Причорномор'я»
Свідоцтво Держкомітету інформаційної політики, телебачення та радіомовлення України №119 від 7.12.2004 р.
Використання будь-яких матеріалів сайту можливе лише з посиланням на інформаційне агентство «Контекст-Причорномор'я»
© 2005—2024 S&A design team / 0.012 |