«Слава Україні!» — привітав майор Брус нас, українських журналістів. «Героям слава!» — відповіли ми. Зустріч відбувалася в офісі організації «Кайтселійт» (дослівний переклад — «Союз оборони»).

Неем Брус — майор естонської армії, представник відділу зв’язків із громадськістю Союзу оборони Естонії, останніх три роки у відставці. За час служби побував у різних військових місіях, зокрема двічі в Іраку, завершивши професійну кар’єру на посаді начальника служби протоколу Генштабу.

Ось що він повідав нам про «Кайтселійт».

— Це унікальна організація, основна функція якої — підтримка і забезпечення державної безпеки. Ми підпорядковуємося Міністерству оборони Естонії і є добровільною частиною наших збройних сил.

Трохи історії. 1918 року, під час нашої визвольної війни проти більшовицької Росії, найбільшою силою, яка протистояла окупантам, були добровільні частини громадян, що згуртувалися і взяли в руки зброю, аби захистити свій дім, своє село, місто, свою країну від червоної навали. У 2018-у сповнилося 100 років естонській незалежності і 100 років нашій організації.

У 1924-у з боку СРСР була ор-ганізована спроба державного перевороту в Естонській Республіці. З Ленінграда тоді до нас засилали диверсійні групи, які знаходили своїх прихильників серед місцевих бандитів. Відтак зросла потреба в нашій організації, яка зуміла захистити співгромадян і законну державну владу.

1991 року ми відновили незалежність, але навіть раніше, коли ще радянські війська перебували в Естонії, патріотично налаштовані люди збиралися підпільно, відновили організацію, до якої почало приєднуватися багато охочих. Це був дуже сміливий крок, адже за нами пильно стежив КДБ.

Ми — сімейна організація. Всім членам родини у нас знайдеться місце, якщо вони мають бажання допомогти у захисті держави. Чоловіки і молоді жінки можуть бути членами збройних формувань.

Ще 1992 року «Кайтселійт» було визнано на державному рівні. Нам повернули стрілецькі клуби та тири (зі зброєю і боє-припасами), які колись нам належали. 28 квітня 1992-го уряд Естонії прийняв постанову, відповідно до якої «Кайтселійт» оголосили складовою частиною Оборонних сил Естонської Республіки (ОСЕР). Керівництво «Кайтселійт» отримало військові звання Естонії і права офіцерів регулярної армії. Тепер командира та начальника штабу нашої організації призначає уряд за пропозицією керівника голов-ного штабу ОСЕР. Діяльність «Кайтселійту» фінансується із сум, передбачених на державну оборону; озброєння і спорядження надається головним штабом ОСЕР. У своїй діяльності «Кайтселійт» керується законами Естонії та іншими нормативни-ми актами, затвердженими ще в 1930-і статутом і внутрішнім розпорядком організації.

«Кайтселійт» об’єднує кілька структур.

«Найскодукайтсе» (ест. Naiskodukaitse — «Жіночий захист дому»). Заснована 1927 року, відновлена у 1991-у. Завданнями організації є підтримка Союзу оборони Естонії в питанні захисту держави, медична і тилова служба у співпраці з «Кайт-селійтом». Члени цієї організації працюють поряд з нами і дуже нам допомагають.

«Нооред коткад» (ест. Noored kotkad — «Молоді орли»). Добровільна організація, що складається з хлопчиків-скаутів. Її завдання — виховання і тренування чесних, патріотичних молодих людей. Членами організації можуть бути громадяни Естонії у віці від 8 до 18 років. Заснована 1930-го, відновлена у 1989-у.

Тут в основному виховуються юні естонці, але в останні роки робляться кроки для залучення і дітей етнічних росіян, що живуть в Естонії. Для них участь у цих організаціях є ще однією можливістю вивчити естонську мову і бути краще інтегрованими в естонську державу. Для підлітків це цікаво, бо ж йдеться про походи, табори, спортивні заходи, вивчення домоведення, плекання сімейних цінностей.

«Кодутютред» (ест. Kodutьtred — «Дочки батьківщини»), аналог організації «Нооред коткад». До неї входять дівчата. Подальшим логічним продовженням є членство в «Найскодукайтсе».

Наші вихованці краще знають історію за своїх однолітків, більше часу приділяють спорту і значно менше залежні від телефонів та планшетів.

Хочу наголосити, що ми не виховуємо нових солдатів — ми стараємося виховувати порядних громадян Естонії. Наша місія і наше надзавдання — консолідувати патріотизм серед населення.

Слід відзначити, що за останні роки, за результатами незалежних опитувань, готовність естонських громадян захищати батьківщину відчутно зросла.

Ми навчаємо людей військовій справі, багато уваги приділяємо фізкультурі і спорту. Всі важливі об’єкти міністерства оборони перебувають і під нашою збройною охороною. Ми тісно співпрацюємо з поліцією, з прикордонним департаментом, з рятувальниками. Якщо в країні станеться щось екстраординарне, скажімо, стихійне лихо чи масові заворушення, тоді ми працюватимемо пліч-о-пліч з поліцією і рятувальниками.

Найголовнішою тут є громадянська ініціатива, без неї нас би не існувало, адже ніхто вам ніколи не накаже: «Ти зобов’язаний до нас приєднатися!». Ні, все добровільно. Це наша найбільша сила — добровільна ініціатива громадян. Скажу скромно, що ми — успішні. Секрет у тому, що в нас найкращі, найактивніші люди.

Я ношу однострій й отримую тут зарплату, але, крім того, я доброволець і йду на заняття з іншими добровольцями. Серед нас — учителі, фермери, ІТ-фахівці, робітники, члени парламенту, актори, міністри і навіть колишні президенти. Вони віддають свої знання, навички на користь організації. Це дуже допомагає. Люди повинні розуміти, для чого ми є, для чого навчаємося, до чого готуємося. Це дуже важливо.

Про фінансування. Добровольцям ніхто нічого не платить. Ми забезпечуємо їх обмундируванням, зброєю, боєприпасами, транспортом і харчуванням. А вони нам віддають найдорожче, що мають, — свій вільний час. Не рідше разу на місяць, у вихідні, проводяться заняття. А навесні відбуваються великі планові навчання тривалістю від тижня до двох. За законом, роботодавець зобов’язаний ви-вільнити працівника-добровольця від роботи на час навчань.

Членом «Кайтселійту» може бути громадянин Естонії, який подав заяву до відповідної дружини (за місцем проживання), має рекомендації від двох членів організації, чисті папери в поліції, пройшов медичний огляд. Діти, які вступають до молодіжних організацій, роблять це з дозволу батьків.

Кожен може брати участь і відігравати активну роль у захисті нашої незалежності. Головний ресурс, який нам поставляють люди, — це, повторюся, їх-ній вільний час. Дозвілля можна провести як завгодно: займатися танцями, йти в туристичний похід, ставати під вітрила… Наші ж члени навчаються військовій справі. Втім, в енергійної людини і для хобі час залишиться.

15 адміністративних повітів мають 15 батальйонів. Нещодавно ми організували новий підрозділ — з кіберзахисту. У кіберпросторі є низка небезпек, тому і тут ми маємо бути напоготові.

Що нас мотивує? Ми хочемо, щоб не нас підтримували, а ми могли підтримувати інших. Щодня у нас можна отримати нові знання, вміння, навички. З іншого боку, ми — як клуб зі спільними соціальними інтересами. В одному підрозділі часто люди з одного села, містечка, навіть з однієї вулиці. Соціальна складова тут також важлива.

За активністю видно, що найвищий відсоток членів «Кайтселійту» живе у сільській місцевості та малих містечках. Деякі ледачі міські жителі жартують, що в селі, мовляв, нема що робити, тому там можна займатися обороною держави.

Коли 1940 року в Естонію увійшли радянські війська, першою організацією, яка потрапила під сокиру червоного терору, була наша, адже ми — найнебезпечніші для окупанта, завжди і скрізь.

Наші люди мають вдома бойову зброю з боєприпасами (в тому числі автоматичну) — потенційний окупант може отримати відсіч з-за кожного рогу, з-за будь-якого дерева. Одна справа — регулярна армія і наші союзники, а інша справа — весь народ готовий до захисту. Наші сусіди, до речі, про наші справи добре обізнані, це нам також допомагає. Бо що таке війна? Це продовження політики. Знаючи, що від нас можна отримати по носі, потенційний агресор поміркує навіть тричі.

І, звичайно, нам допомагає те, що Естонія — член НАТО. У статті 5 Атлантичного договору сказано, що атака на одну країну-члена організації вважається атакою на весь Альянс. Для того, щоб колегіально захищатися, треба вміти захищати себе самого. Бо не американський солдат, який народився в штаті Огайо, має приїхати сюди і вмирати за нас. Це — наша справа.

У північних країнах — Норвегії, Швеції, Данії — також є організації такого зразка. З ними, а також з добровільною національною гвардією США ми співпрацюємо.

Я бував на Донбасі у складі спостерігачів, бачив у ділі українських військових, їхню хоробрість і професіоналізм. Якщо в Україні буде бажання створити щось подібне до нашої органі-зації, ми з радістю відгукнемося і поділимося досвідом.

Кажуть, що ми, естонці, — повільні. Може, й так, але коли треба, ми дуже швидко збираємося.

(Далі буде)

Автор висловлює вдячність Естонському центру Східного партнерства (ECEAP) та Українському кризовому медіацентру за допомогу в підготовці матеріалу.