ІА «Контекст-Причорномор'я»
логін:
пароль:
Останнє відео
Прес-конференція «Нові терміни проведення зовнішнього незалежного оцінювання у 2020 році»
Инфографика
Курси валют. Долар США. Покупка:




ЧИ ПОВЕРТАТИ ТАКИЙ ДОНБАС?
08.09.2018 / Газета: Чорноморські новини / № 77(21987) / Тираж: 8525

За повідомленням прес-служби Держкіно України, з-поміж 49 фільмів із 35 європейських країн, рекомендованих до номінації на Європейську кінопремію, до списку увійшли й два українських: «Донбас» Сергія Лозниці та «Гірська жінка: на війні» Бенедикта Ерлінгссона. Обидві картини створені у європейській копродукції за підтримки вітчизняного Держкіно.

На ІХ Одеському міжнародному кінофестивалі стрічка «Донбас» була показана у програмі «Фестиваль фестивалів».

Що ми знаємо про нинішній Донбас, про окупацію і про війну, яка триває, про те, як там живеться зараз людям? І що за люди живуть там, які їхні настрої, громадянська позиція, ставлення до Української держави, до українського війська (зважаючи на посилену антиукраїнську пропаганду з боку РФ), рівно ж — до самопроголошеної «республіки»? Що ми, назагал, думаємо про все це? Адже, за совєтською ще традицією, багато хто вважає приблизно так: якщо людина живе на окупованій території, то вона або колаборант, або герой, а третього не дано. Хоч насправді люди там, либонь, просто змушені виживати. Не всі кричали на мітингах «Путін, пріді!», «Россія» і т. ін.

Тема Донбасу, окупованого Донбасу, фактично майже не присутня у ЗМІ, ми дивимось чи слухаємо щоденні зведення воєнного характеру, щось там знаємо про переселенців… Але чи всі знають, як далі бути: повертати Донбас чи віддавати Донбас? Про це йшлося на зустрічі з творчою групою після перегляду картини.

Переповісти фільм неможливо, та й нема в цьому потреби. Це треба бачити власними очима. Побачити, як готують фейкову знімальну групу для пропагандистської зйомки… Як котрийсь із ватажків терористів розмовляє з німецьким журналістом, називаючи його фашистом та дивуючи власним тлумаченням історії, показує якесь відео на гаджеті, де українці нібито знищують мирні поселення… Як під виглядом «допомоги повстанцям» відбирають у людей приватні авта, гроші, «віджимають» бізнес… Бачимо прив’язаного до «ганебного стовпа» полоненого, навколо якого збираються якісь люди, підохочені іншими, а хто й з власної ініціативи, вони запльовують чоловіка, осипають його ударами… І як «укри» нібито розстрілюють оту «знімальну» групу (це вже наприкінці фільму). Тобто ми бачимо щось таке, що не вживається зі здоровим глуздом, й це лишень те, що найбільше запам’яталося... Ці люди — місцеві мешканці, не привезені сюди україноненависники. Вражає, до чого можуть дійти ті, чия свідомість отруєна совєтською ідеологією, пропагандою брехні та ненависті, а вона ж не припинялася там і в роки Незалежности.

Чи всі вони там такі? Звісно, ні. Вони там — різні, як і скрізь, як і на території поза Донбасом. Але поза Донбасом одні намагаються якось боротися — волонтерством, іншими засобами, чи бодай співчуттям, переживанням за долю Донбасу, тамтешніх людей. Інші — внутрішньо схвалюють те, що відбувається там — на жаль, звісно, але ж люди, направду, різні, таке наше суспільство пострадянське.

Ось такий фільм зробив український режисер білоруського походження Сергій Лозниця, котрий живе за кордоном з українським паспортом і знімає свої картини в Україні та про Україну. (Стрічку «Донбас» знімали у вибіленому зимою Кропивницькому — тоді ще не декомунізованому Кіровограді, і — хтозна — може, є тут певна символіка, можливо, режисер хотів ось цим білим українським снігом якось прикрити всю чорноту й ницість тих кадрів, щоби аж надто не шокувати глядачів, хоча весь фільм є одним суцільним шоком). Картину «Донбас» зроблено після перегляду і на основі багатьох відео на Ютубі, без жодного коригування, з тією лише різницею, що ті самі кадри тут зіграли артисти.

— Що мене вразило, коли я дивився ті відео, зняті невідомими авторами якраз у 2014—2015 роках, а це початок зміни влади, початок війни, — поділився після перегляду стрічки Сергій Лозниця, — то це те, що, з одного боку, це виглядає як якийсь карнавал, як дурний сон, а з іншого боку — це трагічна історія, люди страждають… І все це з’єднане, не розділене, дуже опукло показане, й незрозуміло, як до цього ставитися. Попри бажання розповісти, що воно таке, що там відбувається, мене зацікавило це як явище, як феномен, з яким зустрічаємось не лише там, а де завгодно, і з цим живемо. Після перегляду картини в Каннах багато критиків називали «Донбас» чорною комедією. Я би сказав, що це трагіфарс, у деяких епізодах тут є елементи гротеску.

— Подивившись цей фільм, мені не хочеться тепер боротися за Донбас, — сказав після перегляду один з глядачів. — Ви намагалися створити таке враження. І ще: за такий короткий термін масовий глядач ще не готовий сприйняти це все, у нього й так болить. Може, треба поки що знімати легше кіно?

— Я не вважаю, що це завчасно і що необхідне легке кіно, позаяк ситуація доволі серйозна, вона стосується не лише нас тут, а всього світу, — відповів режисер. — Як на мене, найголовніше питання — де ви живете, от спитати себе: де я перебуваю і що зі мною відбувається? Без відповіді на ці запитання ви не знаєте, що вам робити, і дієте наосліп. Самі пошуки відповіді на всі запитання допоможуть знайти рішення про вихід із ситуації, якщо ви не хочете в ній перебувати. Неважко уявити собі, що це може стати частиною вашого життя. А щодо уявлень глядачів, то у багатьох воно зовсім інше, це дуже індивідуально сприймається і по-різному. Одна журналістка з Австралії сказала мені: «У вас прекрасна фантазія, ви ж це все видумали. Так люди жити не можуть. У принципі».

«У принципі»… А так люди можуть жити, як живуть у нас — як ми всі живемо? Тому й не уявляє собі частина громади все, що там насправді відбувається, у тих самопроголошених «республіках». А чи можна уявити собі, що це може бути частиною нашого життя?

— Цей фільм — якоюсь мірою тест: де ми перебуваємо і як ми готові розмовляти, якою мовою, і що це непроста мова, і взагалі сприймати те, що тут сприймається з болем — я це добре розумію — і сприймається у творі мистецтва. Тобто я в цьому сенсі почуваюся не надто комфортно. У фільмі зіграли люди, котрі були там — я їх спеці-ально запрошував, котрі воювали, і деякі епізоди дуже болючі. Я це чудово розумію. І все ж, ми зобов’язані це робити, тому що зобов’язані говорити не тільки правду про Україну, а й думати про те, що є інший світ, який також мусить мати уявлення. Тож одного лише фільму замало, нехай таких фільмів буде 10—20—30…

— Це все художній вимисел і все реальність одночасно, — додав Сергій Лозниця. — У фільмі сім епізодів мають цілковито точну адресу. Але навіть у них я адаптував тексти, бо в житті буває одна історія, а в кіно це має бути підпорядковане жорсткій драматургії, тому що я мушу епізод почати, він має продовжитися, розвиватись, далі — кульмінація, фінал… Без цього фільм ви не будете дивитися. До того ж, фільм не вичерпує опису всієї території, жоден фільм не може бути об’єктивним, тож я не претендую на об’єктивність.

— Я думаю, що було б з нами всіма, якби ми отут потрапили в таку ситуацію, — завважив один з акторів. (До слова, творча група уперше побачила свій фільм саме на фестивалі). — Для мене це зріз життя, картина розбещення, розвалу пострадянського суспільства, громадяни перетворюються в населення, яке звільна теліпається всередині цього анклаву, втрачаючи життя, гублячи гідність та поступово втрачаючи людську подобу, і що, назагал, можна зробити з людиною, і де межа ницості та падінню — не відомо. Ні в одного персонажу фільму нема тут навіть натяку на якийсь сумнів. Усі, кого ми бачимо з того боку, не викликають жодних симпатій, ми цілковито не розуміємо, як це може бути. Тому вам і сказала журналістка з Австралії, що ви це видумали…

Це дуже сильна картина, вона впливає, передовсім, на душу, на емоції. Певне, тільки так можна пробитися не лише до співгромадян, а й до тих, хто дивиться на нас іззовні.

Автор: Роман КРАКАЛІЯ

Пошук:
розширений

Сергій Токарєв
Сергій Токарєв розказав про заходи, що покращать стан українського IT-сектору
Втрати контрактів та складнощі із залученням іноземних інвестицій — це ті виклики, з якими сьогодні найчастіше стикаються українські IT-компанії. На цьому наголошує Сергій Токарєв — IT-інвестор та бізнесмен, співзасновник інвестиційної групи Roosh. На його думку, становище вітчизняного сектору може покращити активний міжнародний іміджбілдинг.

SHABO провело серію дегустацій Великих вин України
Одне з провідних українських виноробних підприємств SHABO провело серію дегустацій, присвячену 20-річчю компанії.

Останні моніторинги:
00:00 28.03.2024 / Вечерняя Одесса
00:00 28.03.2024 / Вечерняя Одесса
00:00 28.03.2024 / Вечерняя Одесса
00:00 28.03.2024 / Вечерняя Одесса
00:00 28.03.2024 / Вечерняя Одесса


© 2005—2024 Інформаційне агентство «Контекст-Причорномор'я»
Свідоцтво Держкомітету інформаційної політики, телебачення та радіомовлення України №119 від 7.12.2004 р.
Використання будь-яких матеріалів сайту можливе лише з посиланням на інформаційне агентство «Контекст-Причорномор'я»
© 2005—2024 S&A design team / 0.013