…Останні дні вересня погодою не тішили. Осінь дмухнула холодом. Кинула під ноги листом. Притишила птахів. «Хоч би дощу не було», — переймалися люди. Та до районного стадіону, де вітер розвівав державні прапори і прапор району, сходилися дружно. Манив усіх ще й спокусливий запах неперевершених кухонних витворів.

На честь годувальника

Ще здалеку було видно, як, рівняючись із верхівками дерев, піднімався вгору по-хазяйському зроблений шестиметровий віник. «О! І тут без нашого годувальника не обійшлося», — весело і від душі жартували савранчани. Ще б пак! Адже для жителів савранського краю вирощування сорго, виготовлення і продаж віників із нього здавна було основним приватним промислом. Тому савранські віники знають не лише в Україні. Чоловіки та жінки їздили з ними і в Білорусію, і в Молдавію, і в Росію – навіть до Сибіру добиралися. Тому недарма віник став своєрідним символом найпівнічнішої частини Одеської області, засвідчуючи працелюбність, а також кмітливість і винахідливість її мешканців. Бо ж у які тільки ситуації їм не доводилося потрапляти, мандруючи зі своїм товаром по всьому колишньому Радянському Союзу і ближньому зарубіжжю. Навіть анекдоти з’являлися з цього приводу, демонструючи ще й дотепність і почуття гумору савранчан. Нині савранський віник – успішний учасник всіляких всеукраїнських конкурсів, майстер-класів, тощо. А віднині він ще й одержав можливість бути занесеним до Книги рекордів Гіннеса.

Всі кольори свята

Тим часом діти вистрибували на батутах, каталися на всіляких каруселях та гойдалках, спускалися з гірок. Увагу молоді привертали справжнісінькі статуї, що завмерли у граціозних позах. Та варто було наблизитися, як вони несподівано оживали. Такий сюрприз одеських театралів викликав чимало емоцій і бажань. Ну хто ж, скажімо, не захоче сфотографуватися із Ангелом чи Дон Жуаном чи пошепотітися із ними про щось своє, таємне?

Та найбільші гурти збиралися біля стендів, виставочних павільйонів, спеціально обладнаних столиків. Тут оживала 95-річна історія краю, до якої можна було доторкнутися, почути захоплюючі розповіді місцевих екскурсоводів. Серед величезної кількості експонатів знайшли своє місце портрети Героїв Соціалістичної Праці, тих, хто уславився в боях під час війни 1941-1945 років, із архівними матеріалами різних часів.

У цікавий спосіб представили свою історію сільські громади. Осички, приміром, виготовили об’ємний альбом. У ньому – інформація про становлення колгоспів, їх розвиток, про місцеве самоврядування, про період війни і післявоєнну відбудову. І все це ілюстровано, доповнено чорно-білими фотознімками. Вони – мовчазні і пожовклі від часу, говорили більше, ніж слова, чіпляючи за саму душу. «Господи, я ніби знову прожив життя», — схвильовано промовив дідусь, впізнаючи на старих фотографіях своїх близьких, друзів, знайомих. А згодом, перевівши подих, додав: «Спасибі за таке свято, за те, що в молодість мене повернули. Славний наш край, ой і славний!»

Слюсаряни свою історію також пригадали за допомогою альбому. Але він мав уже зовсім інший формат, відзначаючи специфічні особливості свого краю. Поряд з історичними даними тут йшлося про природну красу лісового поселення. Недарма старенькі фото – це як листя лісів, як запах трав, що у дивовижний спосіб впліталися у сторінки альбому.

Варто відзначити, що жителі Савранського району – люди читаючі. Тому чимало шанувальників друкованого слова зібралися біля підшивок районної та обласної газет, проявляючи свою обізнаність з приводу того, де і коли були надруковані статті про савранський край і його жителів.

А на іншому кінці стадіону присутніх чекала ще одна приємна несподіванка. Тут організації та заклади райцентру облаштували свої фотозони, акцентуючи увагу на прикметах, по яких можна було впізнати сферу їх діяльності і сфотографуватися на згадку.

І враз – як вибух, як зойк. На зімітованому постаменті – портрети юнаків, які загинули там, на сході, захищаючи незалежність і цілісність своєї держави. Біля них – згорьовані матері, рідні, друзі, односельчани загиблих. В душі кожного – біль. Як може бути війна на території однієї з наймиролюбніших країн світу? І це у ХХІ-ому столітті, коли, здавалось би, у цивілізованому суспільстві не повинно бути агресії, братовбивчих помислів, загарбницьких прагнень.

- 95 років для історії — це вік досить молодий, — прозвучали зі сцени, розташованої посеред стадіону, слова Віталія Свічинського. – Але ці роки увібрали у себе величезне багатство – воєнні і трудові подвиги наших людей, їхні досягнення у різних сферах. Їх талановитість. Нині на суспільну арену вийшло молоде покоління. Савранщина відчула новий подих, нове віяння. У районі відбулися зміни і перетворення. І Саврань того варта.

На відстані сердець

Звичайно, всього не описати. Тим більше, що найвагоміші події, напевне, відбувалися на емоційному рівні, у серцях людей, у сприйнятті ними дійсності, у ставленні один до одного.

Атмосфера навкруги панувала тепла, по-домашньому невимушена і щира. Учасники свята обмінювалися враженнями, згадували минуле, з радістю розповідали приїжджим про свій край. Коли ж нагороджували кращих із кращих – за високий професіоналізм, за вагомий внесок у розвиток району, за мужність і патріотизм, стадіон дружно аплодував, підтримував своїх земляків схвальними вигуками.

Припала усім до душі і концертна програма. Свої номери продемонстрували не лише місцеві художні колективи. На свято до Саврані завітала і гурт «Made in Ukraine», зі столиці. Він виконав українські пісні у сучасній обробці. Молодь танцювала, підспівувала, замовляла улюблені мелодії.

А у височині неба ще з більшою силою, розмахом і вільно тріпотіли прапори. Мабуть, від людської доброзичливості і взаєморозуміння…