Європейський парламент ухвалив резолюцію щодо ситуації в Азовському морі.

У документі є все: суворий осуд дій Росії, а саме її «надмірної активності» у перевірці комерційних суден, констатація порушення Росією міжнародного морського права та власних міжнародних зобов’язань, вимога до РФ негайно припинити інтенсивну та дискримінаційну, політично вмотивовану інспекцію суден, оцінка побудови Керченського мосту як незаконної, нарешті — заклик до Євросоюзу «вжити відповідних заходів», тобто запровадити нові санкції проти Росії, якщо вона не відмовиться від того, що коїть. У резолюції також називається цілком конкретна мета Росії: перетворити Азовське море у внут-рішнє російське і дестабілізувати безпекову та соціально-економічну ситуацію в Україні.

Одне слово, європарламентарі стали, наскільки могли, на захист інтересів України. Хоча й зрозуміло, що зупинити Росію лише резолюціями неможливо, вимагати від Європарламенту чогось більшого теж не можна.

Росія домагається свого в Азовському морі силою. І зупинити її можна теж лише силою. Усі ці «інтенсивні та політично вмотивовані» російські перевір-ки торгових суден, що прямують з і до українських Бердянська та Маріуполя, стали можливими тільки тому, що Україні на сьогодні просто нічого протиставити російським військовим кораблям на Азові. Україна лише починає (із запізненням) перекидати туди свої військові судна, ли-ше почала говорити про необхідність створення там своєї військово-морської бази. Однак проблема не тільки у повільних діях Києва, а й в тому, що Україна ні сьогодні, ні завтра не зможе виставити на Азові силу, яка б переважала чи хоча б дорівнювала російській (за словами голови Державної прикордонної служби Петра Цигикала, бойове угрупування РФ на Азові складає нині 120 кораблів і катерів).

Отже, як і загалом у протистоянні Росії, Україна потребує допомоги союзників. Екс-президент Леонід Кучма каже прямо: «Вважаю, що самостійно Україні не вирішити проблему в Азовському морі, надто нерівні сили».

Чи ж можемо ми розраховувати й на іншу, крім ухвалення резолюцій, допомогу Заходу? Цілком. Більше того, нам цю допомогу пропонують і навіть вже надають (мається на увазі практична допомога США в операції щодо переведення українських військових суден «Донбас» і «Корець» з Чорного в Азовське море). І ще варто мати на увазі, що рішення (резолюція) Європарламенту потрібне не лише для того, аби щось сказати. Вона (резолюція) є підставою для дій виконавчої влади країн — членів ЄС, а більшість з них — члени НАТО. Не випадково однозначні заяви на підтримку України на Азові ми почули і від глави дипломатії ЄС Федеріки Моґеріні, і від генераль-ного секретаря НАТО Йєнса Столтенберга.

Сьогодні на російську силу в Азовському морі відповісти сво-єю силою може лише НАТО. Заяви Моґеріні й Столтенберга дають надію, що, за певних умов, кораблі Альянсу можуть там з’явитися. Звісно, цих певних умов — досить багато, а про деякі з них говорити нема сенсу, бо просто зарано. Тому що найпершу «певну умову», після якої можливі всі інші, має забезпечити Україна. Яка ця умова?

Колишній командувач військами США в Європі генерал Бен Ходжес у четвер, виступаючи на Львівському безпековому форумі, сказав про неї так: «Перш за все Україна має створити стратегію, а також політику щодо Азовського моря, встановити, де проходять червоні лінії». Щоб зрозуміти, які червоні лінії має на увазі генерал США, подивимося, що відповів міністр закордонних справ Ро-сії Сергій Лавров на інформацію про можливі спільні навчання кораблів НАТО й України в Азовському морі: «Влаштувати навчання Альянсу в Азовському морі хоче Україна, але за законом зробити це не вийде. Договір Росії та України вимагає згоди обох країн на прохід Азовським морем військових кораблів».

Іншими словами, доки чинним є українсько-російський договір, який визначає Азовське море як спільне українсько-російське, а не міжнародне, доти на законних підставах там можуть бути лише військові кораблі Росії й України. І саме доти ми маємо вирішувати проблему протистояння Росії самостійно. Чи зможемо у цьому досягти успіху — дивись вище думку Леоніда Кучми (а заперечувати йому в Україні чомусь ніхто не поспішає).

Утім, теоретично Росію можна зупинити і без розірвання згаданого договору та встановлення Україною де-факто й де-юре на Азові своїх територіальних («червона лінія»!) і міжнародних вод. Це якщо Захід (Євросоюз та США) раптом запровадять проти Росії за її поведінку на Азові такі санкції, які за жорсткістю переважать усі попередні. Яка надія, що така теорія стане практикою?