Як уже повідомляли «Чорноморські новини», 30 жовтня Всесвітній фонд природи (WWF) оприлюднив звіт «Жива планета» — чи не найбільше дослідження «стану здоров’я» Землі, а 1 листопада в ImpactHubOdesa під час GreenDrinksOdesa відбулася його презентація та обговорення.

Нагадаємо, в межах проекту науковці проаналізували дані 16704 популяцій 4005 видів тварин по всьому світу за останні 40 років. Динаміка «Індексу живої планети» вказує на зниження впродовж цього періоду кількості хребетних на 60%, тобто в середньому чисельність популяцій ссавців, птахів, рептилій, амфібій та риб за чотири десятиліття зменшилася більш ніж наполовину.

Серед основних причин такої масштабної втрати біорізноманіття учені називають «Велике прискорення»: — починаючи з 1950 року всі показники людської діяльності (видобуток корисних копалин, урбанізація, збільшення кількості населення) стрімко зросли і спровокували різке збільшення попиту на енергію та території, а це призвело до безпрецедентних змін на планеті. Вони також вважають, що людство вступає у нову геологічну епоху — антропоген, коли саме людина є ключовим чинником, який змінює клімат, біорізноманіття та довкілля в цілому. «Ми є першим поколінням, що має чітке розуміння цінності природи та нашого впливу на неї. І ми можемо бути останнім, яке здатне змінити ситуацію на краще. Відтепер до 2020 року — поворотний момент в історії планети», — наголошується у звіті WWF.

Природа України також зазнала відчутних втрат. У списку зниклих — осетер європейський, тюлень-монах, довгокрил звичайний і ховрах європейський.

Щоб привернути увагу українців до втрати біорізноманіт-тя, команда WWF в Україні ініціювала кампанію «Зниклі сторінки. 404», де розповідає про види, які більше не існують в нашій країні.

Осетер європейський (Acipenser sturio) живе у морі, але заходить у річки для розмноження. Має довге масивне тіло, довжина якого перевищує 2 м, а маса — до 100 кг. У південно-східній частині Чорного моря виростав до ще більших розмірів — довжини 3,5 м і маси понад 300 кг. Та це в минулому. Цей вид завжди вважався найрідкіснішим з осетрових: в Україні траплявся у Чорному морі біля південних берегів Кримського півострова, у Каркінітській затоці (Чурюмська коса) та гирлі Дунаю. Але якщо ще в першій половині ХХ століття зустрічалися поодинокі особини цього виду, то з 1960-х в Україні він вважається зниклим. Серед основних факторів — зменшення кількості типових біотопів, потрібних для природного відтворення, спричинене людською діяльністю: будівництвом гідротехнічних споруд на річках, забрудненням води, браконьєрством. Ареал осетра європейського охоплює води атлантичного узбережжя Європи, річки Франції та Іспанії. Наразі зберігся лише в Грузії — на невеликій ділянці морських узбережних вод та в річці Ріоні.

Тюлені-монахи (Monachus monachus) названі так не дарма: вони люблять усамітнення і спокій. У воді елегантні й швидкі, на суші — повільні та незграбні. У воді розвивають швидкість 15—29 км/год. Можуть пірнати на глибину 300—350 м, проводячи під водою 25—28 хвилин. Ці майже триметрові тварини раніше зустрічалися в районі Криму, острова Зміїний та в дельті Дунаю. Востаннє в Україні їх бачили у 1974 році біля Керченського півострова. Спершу безконтрольне полювання і браконьєрство, а потім масова забудова узбережжя витіснили тюленя-монаха зі звичних для нього місць проживання. Більше його у нас не існує.

Довгокрил звичайний (Miniopterus schreibersii). Цей середній за розмірами кажан — єдиний вид свого роду у фауні Європи — на початку XX століття був доволі чисельним в Україні. Однак через нищення тварини людиною, руйнування її схованок, спелеотуризм, забруднення природного середовища пестицидами довгокрила звичайного вже не зустріти в Україні. Востаннє його бачили в Закарпатській області у 1993 році, а в Криму він зник ще в 1947-у.

Ховрах європейський (Spermophilus citellus). Дрібна короткохвоста тваринка, вага якої сягає трохи більше двохсот грамів. Вид осілий, селиться у горизонтальних норах у ґрунті. Впадає у сплячку — зимову або літню, залежно від місця мешкання. Ще в 1950-х чисельність ховраха європейського в межиріччі Дністра — Прута була досить високою, однак уже в 1980-х істотно скоротилася. У Червоній книзі (2008) вид зазначається вимерлим, хоча нещодавно, у 2013 році, колонія цих звірят була зафіксована в Північній Буковині. Ховрах європейський уникає територій, на яких ведеться господарство, за винятком виноградників. Обмежується короткотравим степом й аналогічними штучними середовищами (пасовища, газони, спортивні майданчики, поля для гольфу) на світлих, добре дренованих ґрунтах. Неконтрольований промисел у 1950—1960 роках і боротьба з ховрахами як із шкідниками — основні причини їх зникнення. Більше цієї тварини в Україні не існує.

Обговорюючи звіт WWF, активісти «зеленої» спільноти Одеси разом з представниками Музею цікавої науки міркували, що саме можна зробити задля щасливого майбутнього планети та людства. Здебільшого йшлося про глобальні негативні впливи на біорізноманіття. А як зупинити руйнівні процеси у себе вдома, в Україні?

Усі знаємо про вирубування лісів у загрозливих масштабах, про десятки ешелонів з деревиною на залізничних станціях Івано-Франківська, Чернівців, Чопа, які щоденно чекають на відправку за кордон. Як всім зрозуміло, що сліди звідти ведуть не до дрібних чи середніх виконавців, а до найвищих київ-ських кабінетів, бо ж влада глуха до петицій, депутатських звернень, листів до Мінекології, заяв до Генпрокуратури.

Загрозою всьому живому є бездумне застосування на україн-ських полях отрутохімікатів, що спричинило минулого літа масову загибель бджолиних сімей, а шкоду від цього дикій природі навряд чи й хтось системно досліджував. Інший кричущий злочин — спалювання стерні, коли у безжальному вогні гинуть комахи, птахи і ссавці.

Дуже далеким від цивілізованого і чи не головною загрозою для рідкісних видів є полювання. Якщо в країнах Євросоюзу багато представників дикої фауни — фазанів, качок, зайців, лисиць, козуль, а іноді й великих копитних — кабанів, оленів, лосів — можна побачити навіть у межах міст, то у нас це сприймається як фантастика — в наших реаліях легше марсіянина зустріти, ніж дику тварину. Причина цього — безпросвітне і безконтрольне браконьєрство, відсутність культури, моралі й елементарних знань у власників сучасної високоточної зброї, яку можна придбати за чималі гроші у численних мисливських крамницях. Одна з таких крамниць на Таїровському житломасиві в Одесі ще кілька років тому навіть мала зухвало-цинічну назву «Браконьеръ» і лише після протестів громадськості була перейменована.

Професор-еколог Іван Русєв нещодавно наводив промовистий приклад. Під час патрулювання національного парку «Тузловські лимани», де полювання заборонене законом, охоронці затримали групу людей з мисливською зброєю та собаками. Після складання актів на порушників Іван Трифонович поцікавився у них, як вони розрізняють червонокнижні види. Відповіді не було. Тобто мисливці-вбивці палять у все, що летить. Головне — поцілити, щоб воно впало, щоб задовольнити, м’яко кажучи, нездорову пристрасть.

Про те, що закони в нашій державі не працюють, не говорить лише ледачий. Особливо це відчутно в природоохоронній сфері. «З більш ніж 60 кримінальних проваджень, пов’язаних з порушеннями в національному природному парку «Тузловські лимани», жодне не доведене до суду і навмисно не розкрите поліцією (!). Озброєні покидьки й дикуни знищують у нацпарку не лише птахів, вони знищують національне надбання, вони руйнують країну», — з цими емоційними словами професора Івана Русєва, який поміняв тихе, комфортне життя міського науковця на війну з браконьєрською мафією у її недавній вотчині, важко не погодитися.

Після численних виступів екологічної спільноти та публікацій у медіа прокурор Одеської області Олег Жученко змушений був відреагувати. «Правоохоронні органи повідомили про підозру депутату сільської ради Татарбунарського району у нанесенні побоїв екологу, працівнику національного природного парку «Тузловські лимани» (Івану Русєву), який також є журналістом. У вересні на правозахисника скоїли напад, коли він разом з іншими працівниками природного парку перешкоджали браконьєрам вести незаконну діяльність на території заповідника. Крім того, розпочато кримінальне провадження за фактом грабежу, ос-кільки під час сутички в еколога відібрали планшет, на який він фіксував незаконну діяльність браконьєрів», — повідомляє офі-ційний сайт облпрокуратури.

Злочини проти живої природи в Україні стали буденністю. Згадаймо найрезонансніші.

У січні 2015-го сталася трагедія у Літинському районі на Вінниччині: велике стадо зубрів браконьєри загнали на скутий кригою ставок, й більше півтора десятка тварин, занесених до Червоної книги, провалившись під лід, загинули.

Часто браконьєрством займаються ті, хто має з ним боротися, і навіть зарплату за це від держави отримує. Лісничий Рахівського лісгоспу Закарпатської області Віктор Кабаль та його син Микола застрелили рись, яка внесена до Червоної книги, й хизувалися своїми фото з убитою твариною. Трохи згодом у тому ж Рахівському районі поранений олень утік від браконьєрів з лісу до села — шукати порятунку в людей.

Останніми роками було кілька повідомлень і про розстріли лебедів, зокрема на Чернігівщині та Сумщині.

У багатьох українських високопосадовців полювання без правил — чи не найулюбленіший вид дозвілля. Один з представників «еліти», любитель фотографуватися з убитими тваринами, — Євген Червоненко. Свої хвацькі світлини з рушницею поміж двадцятьма трупами кабанів він виклав у facebook. Напевно, сподівався на «лайки» й захоплені підписи на кшталт «Оце мушчіна!». Але автопортрет Альфредовича на місці злочину в мережі викликав шквал обурення. Один з коментарів: «Первісний інстинкт — це вбити, щоб прогодуватися, одного, а не десяток! А це звірство не гідне людини, публічної — й поготів». Наведені приклади — лише мізерна частка злочинів проти фауни, які отримали розголос.

Кулі, націлені на бідолашних тварин, інколи влучають і в самих горе-мисливців. З найвідоміших, хто поліг на полюванні, — депутат-«регіонал» Євген Кушнарьов.

У місцях, де не ступає нога мисливця, популяція диких тварин відновлюється. Природа здатна на це, якщо в неї не втручатися. Переконливим свідченням цього може служити територія Чорнобильської зони.

Тваринний світ Чорного моря за останні десятиліття також зазнав відчутних втрат. За даними другого видання Української радянської енциклопедії, у 1970-х роках він виглядав так: «З рибних ресурсів (понад 160 видів риб) промислове значення мають хамса, ставрида, шпроти, кефаль, камбала, оселедець, осетрові (білуга, осетер, севрюга). У морі є три види дельфінів (промисел на них заборонено 1966)». (Тобто у «гуманному» СРСР до 1966-го виловлювали навіть дельфінів! А вже у «Географічній енциклопедії України» 1993 року видання відомості про чорноморські рибні ресурси значно скромніші: про кількість видів взагалі нічого не сказано, а «промислове значення мають хамса, ставрида, шпроти, кефаль, камбала та ін.». Отже, оселедець й осетрові вже тоді не вважалися промисловими.

І насамкінець про наш степ. Його захисник Іван Русєв пише: «Колись з вини людини зникли степові бабаки, сайгаки, дрохви, звичайні хом’яки та багато інших тварин. І така ж доля чекає на кожен інший біологічний вид, який може щезнути через, передусім, людські недалекоглядність, дурість і захланність. Степи без бабаків, сайгаків, дрохв, ховрахів — це вже не ті степи. Тому потрібно берегти все живе й відновлювати природні екосистеми. А це буде ефективним і можливим лише на природно-заповідних територіях».

Всесвітній фонд природи (WWF) — одна з найбільших і найповажніших незалежних природоохоронних організацій, представництва якої діють більш ніж у 100 країнах, — закликає уряди, бізнес та громадські організації взяти курс на такі взаємини між людиною і природою, які допоможуть не лише зупинити втрати біорізноманіття, а й відновити його до первинного стану.