Перефразовуючи Михайла Самуельовича Паніковського (великого сліпого із «Золотого теляти»): якщо кефір добре допомагає «від серця», то президентська грошова застава — 2,5 мільйона гривень, або $90 тисяч за нинішнім курсом, — «від парламентських виборів». Точніше, для парламентських виборів, де гарантовано братимуть участь більшість кандидатів, що позбудуться своєї застави у ході президентських. Адже грошова застава повертається суб’єкту її внесення (партії чи кандидатові на посаду президента) у двох випадках: або в разі перемоги на виборах, або в разі виходу до другого туру. Всім іншим учасникам перегонів (а їх нині очікується мало не три десятки осіб!) гроші не повертаються — вони спрямовуються до державного бюджету.

Виникає питання: то навіщо ж іти на вибори, знаючи, що втратиш чималі гроші точно?

ГРОШІ ЗАМІСТЬ ПІДПИСІВ

Цього року очікується, що в державні «засіки» від невдах президентської кампанії наді-йде пристойна сума. За підрахунками Комітету виборців України, про свою участь у президентських виборах-2019 так чи інакше оголосили вже 28 осіб. І якщо, наприклад, усі вони пройдуть офіційну реєстрацію та будуть включені до бюлетенів, то після першого туру застави двадцяти шістьох із них будуть переказані до держбюджету. А це — 65 мільйонів гривень, крапля у морі з тих 2,35 мільярда державних видатків, які заплановані бюджетом на проведення нинішньої президентської кампанії.

Втім, питання про відшкодування затрат за рахунок «змагальників» ніколи й не ставилося. Грошова застава — це лише елемент відсіювання несерйозних кандидатів. Хоча гроші не завжди були єдиним бар’єром на старті президентського виборчого процесу. Згадаємо, які перепони існували раніше. Для потрапляння в бюлетень кандидати мали спочатку добряче потрудитися.

1991 рік — вимога зібрати 100 тисяч підписів громадян, які мають право голосу.

Висунулося 6 кандидатів.

1994-й — 100 тисяч підписів виборців, у тому числі не менш як 1,5 тисячі підписів у кожному із 2/3 загальної кількості виборчих округів.

Висунулося 7 кандидатів.

1999-й — 1 мільйон підписів виборців, у тому числі не менше як 30 тисяч у кожному з 2/3 регіонів України.

Висунулося 15 кандидатів.

2004-й — півмільйона підписів виборців, у тому числі не менш як по 20 тисяч підписів у кожному з 2/3 регіонів України плюс півмільйона гривень грошової застави ($94 тисячі за тодішнім курсом).

Висунулося 26 кандидатів.

2010-й — грошова застава два мільйона гривень ($250 тисяч).

Висунулося 18 кандидатів.

2014-й — грошова застава 2,5 мільйона гривень ($192 тисяч).

Висунувся 21 кандидат.

2019 рік — грошова застава 2,5 мільйона гривень ($90 тисяч).

Прогнозується участь 28 кандидатів.

Як бачимо, процедура висування кандидатів у президенти розвивалася від складного (підписів) до простого (грошової застави). Цього року, передчуваючи велику кількість бажаючих балотуватися, аби якось стримати тих, хто сприймає вибори як «театр», Комітет виборців України навіть закликав збільшити грошову заставу для кандидатів у чотири рази — до 10 мільйонів гривень.

Зрозуміло, що ЦВК легше прийняти кошти, аніж займатися перевіркою великої кількості підписів. Наприклад, у 1999 році кандидати зібрали загалом 24 мільйони підписів виборців. З них виборчком прийняв лише 16,7 мільйона. У 2004-у до ЦВК кандидати принесли 26,1 мільйона підписів, з яких «забракували» трохи менше 100 тисяч. У 2010-у взагалі вирішили відмовитися від практики збирання підписів. Але й суми при цьому змінювалися досить суттєво, якщо порівнювати їх у доларовому еквіваленті. Нині, наприклад, ми повернулися фактично на рівень «помаранчевого» 2004 року.

НАВІЩО ПЛАТИТИ ЗА ВИБОРЧИЙ «КЕФІР»?

Та, як бачимо, мільйонні суми аж ніяк не стримують українських кандидатів у президенти.

За словами політолога Євгена Магди, в 2019 році склалася неординарна ситуація — одразу за президентськими виборами йдуть також вибори до парламенту. Тому це стимулює лідерів політичних партій, які націлюються подолати прохідний бар’єр на вибори до Ради, включатися до президент-ської гонки. Мовляв, інакше їм потім буде важко розраховувати на успіх у парламентській кампанії. Крім того, деякі кандидати в президенти після виборів до ВР мітять взяти активну участь і в місцевих виборах — у надії долучитися до розподілу грошових потоків децентралізованих місцевих бюджетів. У результаті можлива поява нових політиків і лідерів та свого роду «засвічування» їхніх політичних сил.

Євген Магда прогнозує, що у цьогорічному кандидатському натовпі вималюється три групи. П’ять-шість реальних претендентів. Ще стільки ж тих, хто за рахунок участі у президентських перегонах розкручуватиме свою парламентську кампанію осені 2019-го. І решта — так звані спойлери (кандидати, які, не маючи шансів перемогти, покликані відтягти на себе частину голосів інших кандидатів).

Тобто, якщо засвітив обличчя на президентських виборах, то, вважай, проінвестував у майбутні парламентські. Іншими словами: «Заплатіть, Шу-ро, за кефір, потім поквитаємося»...