Можливо, наш менталітет не обійшовся без жменьки лінощів, і все ж, без сумніву, в ньому переважають працьовитість та кмітливість.

Наші люди якщо не ліплять горщиків, то печуть домашній хліб і коптять ковбаси, смак і запах яких зачаровує гурманів, маринують лисички, маслюки, опеньки — куди братися до них китайським! Окрім звичних промислів, то тут то там відкриваються й нові. Ось в одному із сіл на Прикарпатті жителі взялися вирощувати равликів, а на Херсонщині — каліфорнійських черв’яків. І в одному, і в другому випадках результатами задоволені. Равлики впевнено завойовують споживчий ринок, зокрема ресторації. До речі, кажуть, що вони на смак нагадують варене серце чи білий гриб. А хробаки, виявляється, є незамінними відтворювачами біогумусу і користуються великим попитом серед аграріїв як у середині країни, так і за кордоном.

А недавно на карті підприємливості засяяла нова зірочка: село Новоукраїнка Роздільнянського району, де почали розводити не звичайних, а африканських сомів. Недавно я побував на цій екзотичній фермі і зустрівся з її господинею — Оленою Онуфрієнко.

— Олено Іванівно, — поцікавився, — як виникла ця несподівана ідея: в українському степу розводити не овець, корів чи, скажімо, коней, а рибу?

— Дуже просто. Якось ми купили кілька живих коропів. Одного пустили до басейну, минали дні, а він живе собі та й живе. Ось тоді й ворухнулася думка: «А якщо спробувати вирощувати рибу у штучних умовах?». Тоді навіть не здогадувалися, яка це копітка, трудомістка й витратна справа, але вона настільки захопила, що вже не відпускала. Та й, зізнаюсь, я не звикла пасувати перед труднощами. Є мета — досягай її. Тому довелося серйозно вивчати нову справу, знайомитися з досвідом подібних господарств, усе облаштовувати так, як велять біологічні та технологічні вимоги.

Олена Іванівна показала своє господарство. В його центрі розміщені чималих розмірів басейни з проточною водою, в яких, власне, і вирощується риба. У приміщенні працюють насоси, які цілодобово подають воду. Тут вона проходить через спеціальні фільтри, очищується та підігрівається до потрібної температури. Поряд — лабораторія, яка допомагає створювати і контролювати чисте й оптимальне середовище, надійно захищене від наслідків глобальної індустріалізації та хімізації. Все облаштоване за аналогом німецьких та нідерландських систем. Для корму використовуються кілька, хамса, мойва, без будь-яких хімічних добавок. Сміливо можна стверджувати, що продукція безпечніша, ніж та, що виросла в природних водоймах африканського континенту, Південної та Південно-Східної Азії, і головне — смачна, поживна й корисна.

Втім, на початку шляху до оптимістичної картини було далеко. Нова справа потребувала великих коштів. Щоб отримати стартовий капітал, на сімейній раді вирішили продати впорядковану квартиру в Роздільній. Дехто, довідавшись про такий крок, крутив пальцем біля скроні. Тепер уже не крутить.

На дачі в Новоукраїнці Олена Іванівна з командою розгорнули масштабні роботи. До речі, крім дорослих, активними помічниками стали і її діти — Юрій, Леонід та Сергій.

Тоді вода у селі подавалася двічі на тиждень на дві години. Що робити? Довелося пробурити власну свердловину. Потрібні були також басейни, фільтри, зарибок…

Та перший млинець звівся нанівець. На 1200 доларів придбали мальків коропа, а на зворотному шляху авто потрапило в ожеледь, розбилося й увесь зарибок вилився і загинув. Було від чого впасти у відчай, але пані Олена не з породи слабкодухих. Стійко перенісши перші невдачі, вирішила ризикнути ще серйозніше: вирощувати не карасів-коропів, а самих осетрів.

Але й проект «Осетер» не приніс сподіваної віддачі. Країну потрясали перманентні кризи, а потім грянула війна. Народ збіднів, і попит на царську рибу впав до мінімуму.

Знову фермерська команда замислилася: який же вид риби обрати для розведення? Щоб вона була якісною, вимагала менших капіталовкладень, а відтак доступною для людей. І тут у поле зору потрапив африканський кларієвий сом.

Сьогодні цей іноземний вусань ще тільки набуває популярності в українських споживачів, а тому коротко розповімо про його особливості. У рибини велика сплюснута голова з чотирма парами довгих вусів і брусковиде тіло, стисле з боків біля хвоста. Пащека повна дрібних і гострих зубів. Всеїдний. Без луски. Колір тулуба нагадує мармуровий окрас, через що його ще називають мармуровим сомом. Невибагливий до кисню. Окрім традиційних для риб зябер, цей водяний мешканець у процесі еволюції набув орган, який дозволяє засвоювати кисень і з атмосфери. Ці своєрідні легені включаються в роботу, коли риба опиняється поза водою. Завдяки цій особливості кларієві соми можуть переповзати з однієї водойми до іншої, що, скажімо, життєво необхідно в умовах Африки. Щоправда, це треба встигнути зробити швидше, ніж за 47 годин. Ще одна цікава прикмета: цей вид сома має здатність генерувати електричні розряди, які використовує для відлякування суперників.

Іноземний вусань за розміром дрібніший, ніж європейський, однак цінується не менше, якщо не більше. Його м’ясо білого кольору, має ніжний та соковитий смак і не поступається найкращим сортам риби. А найголовніше — воно надзвичайно корисне. Як вважають фахівці, кларієвий сом — єдиний з усіх видів прісноводних риб містить омега-3 кислоти — вкрай важливу речовину, яку людський організм сам не виробляє, але без якої не може обійтися. Вчені Каліфорнійського університету вважають, що омега-3 підвищує розумові здібності, зміцнює пам’ять, оберігає від ранньої старості, серцевих недуг, догоджає суглобам, посилює імунітет.

Рибу смажать, варять, тушкують, фарширують… В Європі її вважають делікатесом.

Утім, закінчити цю розповідь хочу на іншій ноті. Кожному, хто мріє поліпшити власний добробут, пора нарешті збагнути, що ніхто не прийде і не зробить це за вас. Досвід Олени Онуфрієнко з Новоукраїнки переконливо демонструє, що все залежить від самої людини, її цілеспрямованості, наполегливості, волі й характеру.

Роздільнянський район.