Прем’єра нового польсько-британського фільму «Дивізіон надії» відбулася в останній день січня в кінотеатрі «Планета Кіно» у «Сіті-центрі», що на проспекті Небесної Сотні.

У церемонії взяли участь директор Польського інституту у Києві Бартош Мусялович та консул Республіки Польща в Одесі Себастьян Заґданський.

На спеціальному показі продюсер та автор сценарію Яцек Самойлович, британський актор Джон Кей Стіл (виконавець ролі Стенлі Вінсента) і польська актриса Анна Прус (Яґода Кохан) особисто представили стрічку перед високоповажною публікою.

«Дивізіон надії» — це історична драма. Події розгортаються під час Другої світової війни, повітряної битви за Британію 1940 року. Історія про польських пілотів у лавах повітряних сил Великої Британії і створення елітної винищувальної «Ескадрильї 303». Цей загін став одним з най-кращих і найефективніших бойових підрозділів свого часу.

Режисери кінострічки Деніс Делич і Вєслав Саневський за основу сюжету взяли книжку «Дивізіон 303» Аркадія Фідлера — журналіста, який особисто пережив і записав історію легендарного бойового підрозділу. Вона вийшла друком 1942-го в окупованій Польщі й мала великий вплив на польське підпілля. У повоєнні роки багато разів перевидавалися, була також перекладена багатьма мовами. Цей фільм схвалила й підтримала сім’я Фідлера.

«Дивізіон надії» — унікальна військова хроніка, з видовищними бойовими сценами і реалістичним звуком. Окремо варто відзначити роботу майстрів зі спецефектів, які зробили історію не лише цікавою, а й вражаючою.

Завдяки майстерній грі польських акторів фільм вийшов емоційно насиченим і різноплановим. «Дивізіон надії» не лише про війну. Він про згуртовану командну роботу, дружбу, про героїв, які ціною свого життя знищують спільного ворога, і про любов під час війни.

Коротко про сюжет. Після відважного, але непростого приземлення пілот Ян «Дональд» Зумбах лікується у санаторії. Тут його застає початок Другої світової війни, що змушує льотчика евакуюватися з країни. Подібна доля чекає на інструктора з пілотажу Вітольда Урбановича. Обоє їдуть до Великобританії, щоб продовжувати боротьбу з окупантом у її повітряних силах. Їхня мужність та героїчні вчинки привертають увагу керівництва і стають поштовхом до створення «Ескадрильї 303» — винищувального підрозділу, що складався здебільшого з поляків. Німці спрямовують на ескадрилью свої нищівні сили, й польські пілоти змушені кожен день проводити в запеклій боротьбі з ворогом. Однак і на землі на них чекають пригоди — особисті драми, любовні колізії і справжнє кохання.

Перед початком кінопоказу до глядачів звернувся Бартош Мусялович:

— Сьогодні ми представляємо вам і широкому українському глядачеві фільм про першу перемогу над нацистською Німеччиною у часи Другої світової війни. Це була битва за Велику Британію. Про участь у цій битві польських пілотів, які змушені були покинути батьківщину, окуповану німецькими та радянськими військами, й шукати інших шляхів боротьби з окупантами. Таку можливість їм надала Велика Британія. Польські пілоти в лавах Британських королівських ВПС боронили небо над Ла-Маншем. Учора пані посол Великої Британії в Україні Джудіт Гоф зазначила, що кожен дванадцятий пілот Royal Air Force був поляком. Історія «Ескадрильї 303» — це історія найефективнішого польського підрозділу часів битви за Великобританію. До речі, найкращий польський пілот-винищувач Другої світової війни народився на одеській землі, у Кодимі. Це ваш земляк Станіслав Скальський (1915—2004).

Яцек Самойлович — продюсер і сценарист фільму, кілька разів зривав оплески залу. Відомо, що у житті все зазвичай складніше, ніж у кіно: «Яґода Кохан — то моя мама. Вона дуже хотіла, щоб я цей фільм зробив, але сталося так, що вона померла раніше. Я написав цю історію і, думаю, що вона звідти, згори, на нас дивиться і їй добре…».

Анна Прус: «Почну з того, що мені найбільше подобаються костюмовані фільми. Якби це було можливим, то я би грала тільки в таких. Вважаю чудовим, коли можу вдягнути костюм і перенестися у ті часи, коли ще не жила. Окрім того, грали ми справжню історію, з реального життя. Я чула подих тих пілотів, які десь споглядають на нас, я відчувала їхню присутність. Я справді зворушена тим, що мені пощастило грати в цьому фільмі».

На запитання, чому цю стрічку створили саме тепер, а не раніше, Яцек Самойлович відповів: «Десять років тому її технічно не вдалося б зробити. Дивлячись цей фільм, ми не можемо розрізнити, де реальний літак, а де зроблений на комп’ютері».

Британський актор Джон Кей Стіл (виконавець ролі Стенлі Вінсента) додав: «У битві за Англію брали участь представники різних народів — австралійці, канадійці, поляки та багато інших. У 1970-х у Британії зняли дуже популярну дотепер стрічку з Лоуренсом Олів’є у головній ролі, яка розповіла британцям про ці події. Змінилися часи, змінилися технології. На сьогодні у світі збереглося лише сім літаків «Харікейн», а в нашому фільмі їх літає кілька десятків. Зрозуміло, що без сучасних коштовних технологій це зробити було б неможливо».

А ось ще вельми цікаві цитати від Яцека Самойловича:

«Сьогодні два мільйони поляків мешкають в Англії, а два мільйони українців — у Польщі. Наші культури доповнюють одна іншу. Я хотів показати цей фільм у вас, бо моє коріння — також з України. Нам подобається, що ваші люди активно розбудовують нашу економіку. У нас ніхто не вважає, що українці позбавляють нас робочих місць, бо у нас роботи вистачає, а людей нема — всі поїхали на Захід».

«Кожен народ повинен показувати свою історію, щоб її пам’ятали. Адже зараз молоді люди не надто люблять читати книжки, то нехай хоч кіно дивляться. Американці це збагнули давно, і ми дивимося американські фільми, дивимося, які вони герої, як гордо майорить над ними зоряно-смугастий прапор. Інші країни також стараються не надто відставати. Тому я думаю, що й нам потрібно робити такі фільми».

Присутній на прем’єрі глядач із Польщі, який працює в Україні (на жаль, не знаю його імені), зауважив, що в Одесі йому приємно дивитися цей фільм українським дубляжем: польською його не бачив, а українською все зрозумів. Ця стрічка, вважає, безперечно є оказією для культурного обміну між нами, у чому сам він, власне, пересвідчується майже щодня.