Наша держава ще не має свого нобелівського лауреата, але серед відзначених громадян інших країн є вихідці з нашої землі. Ті, які народилися на території України або їхні батьки були українцями. Ця тема не просто цікава, це — наша історія, наша гордість. Нерідко український родовід свідомо заперечується чи приховується. Проте, як-то кажуть, нам чужого не треба, однак і свого віддавати не збираємося.

Насамперед, кілька слів про саму Нобелівську премію. Її нам заповів шведський учений-хімік Альфред Нобель (1833—1896). Він розпорядився після своєї смерті вкласти 94 відсотки власного капіталу в безпечні цінні папери задля створення фонду, частки з якого розподілятимуть як премії за відкриття у різних галузях діяльності на благо людства. Попервах у розпорядженні фонду було (за сучасним курсом) понад чверть мільйона доларів. Перші премії були присуджені у 1901-у. Достойники, окрім світового визнання, винагороджуються й вагомою сумою (скажімо, у 2018-у вона становила 1,1 мільйона доларів). Нині у списку лауреатів уже близько тисячі славетних людей та організацій.

Принагідно нагадаємо, якими досягненнями відзначився сам Альфред Нобель. Всесвітню славу та фінансову стабільність йому принесло відкриття динаміту. Ця вибухівка, яку можна було легко транспортувати, широко застосовувалася при будівництві доріг, у гірничорудних кар’єрах тощо. Пізніше її почали використовувати й у військовій справі. На кінець життя Нобель був власником сотні заводів по всьому світу, мав 355 патентів на різні винаходи, в тому числі й на штучні шкіру та шовк. А ще він відкрив новий хімічний елемент, який на його честь названий нобелієм.

Вашій увазі, шановні читачі, пропонуємо цикл розповідей про нобелівських лауреатів українського походження. Сподіваємося, що це буде, по-перше, цікаво, а, по-друге, можливо, когось убереже від почуття меншовартості, яке століттями насаджувалося недругами. Отож, шануймося, бо ми того варті.

ЧЕРЕВИКИ ДЛЯ НОБЕЛІАНТА, АБО ЯКА ДОРОГА ВЕДЕ ДО УСПІХУ

Григорій Харпак, знаний у Франції як Жорж Шарпак, а у Великобританії — як Джордж Чарпак, народився 1 серпня 1924 року в небагатій єврейській сім’ї у місті Дубровиця на Рівненщині (на той час — Волинське воєводство Польщі). Він добре пам’ятав своє поліське дитинство, яке здебільшого минуло у Сарнах, де проживали родини батьків. Хлопчика вражала мальовнича природа, звичаї, розваги юнаків та дівчат, особливо коли вони ставали в коло й танцювали. Перед очима миготіли яскраві жіночі костюми, червоні чобітки, головні убори з довгими різнокольоровими стрічками…

Якось, купаючись у річці Горинь, він наступив на зрізане стебло очерету і проколов ногу. Рана довго не загоювалася, почалося запалення, місцевий лікар не зміг йому допомогти і порадив батькам звернутися до фахівців у Варшаві. Батьки дуже турбувалися про здоров’я сина, тому не гаючись, поїхали до польської столиці.

Так збіглося, що той момент став останньою краплею у терпінні сім’ї Харпаків. Хоч вони й не доїдали останнього кусня хліба, все ж гостро відчували національну й соціальну незахищеність, за якою тягнувся шлейф єврейських погромів. Відтак Хане і Мотеле Харпаки переїздять спочатку до Палестини, а згодом — до Франції.

В автобіографічній книзі «Спогади вигнанця, фізика, громадянина світу» Жорж Шарпак писав: «Скільки вражаючих, переважно щасливих, випадковостей траплялося у моєму житті! Коли у віці семи років я вперше потрапив до Франції, то вона видалася раєм, раєм!.. Я успішно влився до паризької комунальної школи і вже за рік вільно спілкувався французькою. Потроху примусив батьків говорити цією мовою вдома. Я володів п’ятьма-шістьма мовами… Згодом це допомогло мені стати портьє в одному дуже космополітичному готелі…».

Але рай став пеклом, коли почалася Друга світова війна. Німецькі фашисти окупували Францію. «У липні 1942 року, — згадує колишній рівнянин, — один шкільний товариш, батько якого був поліціянтом, попередив, що наступного дня нашу родину збиралися заарештувати… Того ж вечора ми вирішили втекти на південь країни». На сімейній раді розсудливо вирішили змінити й документи на прізвище Шарпантьє.

У Франції наростав рух Опору, і не дивно, що до нього влився Жорж Шарпак, який люто ненавидів фашистський порядок.

З групою інших антифашистів Жоржа заарештували і кинули до концтабору Дахау. Відомо, як нацисти ставилися до євреїв, але він, блондин з голубими очима, не викликав у них ніяких підозр. Тим часом фашистський керманич німецької промисловості Альберт Шпеєр переконав Гітлера, що безглуздо кидати до газових камер репресованих, які цілком придатні до праці. Тож у таборі Жорж став землекопом на будівництві якоїсь злітної смуги для літаків…

Визволили в’язнів Дахау американські військові, що дало Шарпаку можливість повернутися до Франції. І чим би не займався — вчився у гірничій школі, працював на вугільних шахтах — його постійно кликала до себе Фізика. Він із захопленням читав підручники й тематичну літературу, уважно стежив за новинками. Ще раніше, навчаючись у коледжі, відвідував лекції знаменитого фізика Фредеріка Жоліо-Кюрі і з радістю згадував той час. Тож коли йому вдалося влаштуватися на роботу в лабораторію свого кумира, був незрівнянно щасливим, хоч і втратив половину тієї зарплати, яку отримував на шахті. «Дивак», — скаже хтось, і буде правий. Але хто заздалегідь знає, яка дорога веде до успіху?

Багаторічна плідна праця у галузі фізики підняла Жоржа Шарпака на науковий Олімп. Він спеціалізується на ядерних дослідженнях. Стає членом Французької академії наук, почесним доктором чотирьох європейських університетів. Найбільше ж його визнання — Нобелівська премія, присуджена у 1992 році за розвиток нових детекторів елементарних частинок.

Аби повніше уявити значення цього відкриття, звернемося до фахівців. Вони зазначають, що наявні на той час технології спостереження за елементарними частинками дуже обмежували вчених. Скажімо, тривалість життя мюона складала лишень дві мільйонні долі секунди, малоефективною була й тодішня іскрова камера. Жорж Шарпак запропонував свою камеру, яка дозволила фізикам досліджувати матерію без обмежень. Його винаходом користуються також у біології та медицині.

Цікавий такий факт. Коли винахідникові вручили премію, журналісти поцікавилися: що він з нею робитиме? Лауреат не без гумору відповів: «Ось планував увечері піти купити собі пару нових черевиків, але навряд чи вистачить часу». За кілька днів його будинок просто закидали посилками зі взуттям з усього світу.

Але завершити цю оповідь усе ж годиться на серйозній ноті. Ось що сказала про вченого засновниця Європейської академії наук, мистецтва і літератури, сучасна французька художниця Ніколь Лемер д’Агаджо: «На моє переконання, народи Європи повинні об’єднати зусилля та зберегти цінності, притаманні саме їм. Цінності, які являють нам таких видатних людей, як Жорж Шарпак».

Далі буде.