Одеський художній музей презентує виставковий проект «Тарасова колекція в уявному музеї» — перлини з колекції Тараса Максим’юка, доповнені роботами з колекції україніки самого музею та приватних зібрань.

Урочисте відкриття виставки відбудеться 15 березня о 17.00 (вхід на відкриття — вільний), в наступні дні, а виставка працюватиме до 15 квітня, за квитком на огляд основної експозиції.

Проект реалізовано за фінансової підтримки Євгена Лемберга та ресторану Dizyngoff. Генеральний логістичний партнер музею — «Нова Пошта».

Серед хайлайтс виставки: численні графічні роботи майстра українського модерну Михайла Жука (1983—1964), зокрема його шедевр — монументальне панно «Біле і чорне», маловідомі публіці роботи Марії Примаченко (1909—1997) та Ростислава Палецького (1932—1978) й уперше представлена серія в Одесі «Квантовий стрибок Шевченка» Олександра Грехова.

Восени 2018 року до Одеського художнього музею звернувся відомий громадський діяч, колекціонер українського мистецтва Тарас Максим’юк з пропозицією передати закладу cвоє зібрання україніки. Воно складається з кількох підрозділів-колекцій, які можуть додати музеєві слави як центру презентації та дослідження української культури. Йдеться про колекцію творів видатного майстра Михайла Жука (1983—1964), колекцію творів відомого художника Амвросія Ждахи (1855—1927), колекцію пов’язаної з Одещиною Шевченкіани (твори живопису, графіки, скульптури, кераміки, друковані матеріали тощо), персональний фонд відомого українського громадського діяча Євгена Чикаленка (1861—1929), колекцію українських видань (починаючи з 1834 року), колекцію поштових ілюстрованих листівок Одеси й України, інші художні твори та друковані матеріали, що не належать до перелічених колекцій.

За всю історію наша інституція жодного разу не отримувала пропозицій схожої значущості ані за кількістю одиниць зберігання, ані за повнотою та всеосяжністю пропонованих колекцій. Включення цієї збірки до музейного фонду може суттєво змінити уявлення широкої громадськості про багату та цікаву історію українського мистецтва на Одещині, дати поштовх дослідженням досі не вивчених сторінок художньої історії південного регіону і, як результат, збільшити культурну вагу та туристичну привабливість нашого міста.

Основною значущою перепоною для передання зібрання є катастрофічний брак музейних площ. Музей було відкрито 120 років тому. Тоді його колекція на-лічувала 700 експонатів. Сьогодні їх понад 10000, а експозиційні площі не збільшилися ні на один квадратний метр. Брак експозиційних площ, площ для фондо-сховищ, наукової та реставраційної роботи, для проведення освітніх заходів відчувався вже наприкінці 1980-х. Зараз же ситуація взагалі стала критичною.

Збагачення зібрання музею колекцією Тараса Максим’юка тягне за собою необхідність створення окремого центру україніки як структурного нашого закладу. З цим завданням ми не спроможні впоратися без доброї волі та допомоги обласної ради та обласної державної адміністрації.

Поява окремого культурного центру україніки дозволила б музею створити осередок українства в Одесі і нарешті гідно презентувати наявну в фондах колекцію текстилю, української ікони та народної картини, колекцію робіт Марії Примаченко, вироби з фарфору і фаянсу, які через брак виставкових приміщень представлені скупо й недостатньо. Крім того, поява центру дозволила б організувати фондосховище для нових надходжень, які сьогодні штучно обмежені через брак площ.

На відміну від уявного музею Андре Мальро, для створення якого не потрібні ані стеля, ані стіни, цим колекціям замало уяви глядача та його спроможності запам’ятовувати. Щоби говорити про зміст, про ідеї відображеного, нам потрібні умови для експонування та дослідження. Сьогодні ми мріємо про втілення фізичної можливості ділитися надбанням багатьох поколінь творців та колекціонерів. Використовуючи тер-мін «уявний музей» як метафору, ми сподіваємося в найближчому майбутньому фізично переступити поріг нового музейного центру україніки.

Зібрання Тараса Максим’юка налічує кілька тисяч одиниць зберігання. Нині ми маємо змогу продемонструвати лише її маленький фрагмент. Усе ж зібрання як єдине чекає на можливість бути законсервованим, реставрованим, дослідженим і, як результат, презентованим публіці. Справа за малим — за фізичним, не уявним, музейним простором.

За матеріалами Одеського художнього музею.