Майже чотири покоління одеситів не бачать танкових їжаків на вулицях міста, мішків з піском, укріплень. Не пригинаються, пересуваючись вулицями, не клеять газетні смужки навхрест у вікнах. Можна увечері світити, палити і ходити вільно. Зараз не усі знають, що був наказ – по Одесі артилерію не застосовувати. Можна втрачати людей, техніку страшними розмоклими дорогами, а гарматам — мовчати! Красу архітектури, музику півтора вікового міста потрібно було зберегти для наступних поколіннь. Для нас з вами, для дітей, онуків. Хай бачать прийдешні покоління – такою Одеса була до війни і такою залишилася.

Про людей, які робили злітні смуги серед міста, що тримали ворога на підступах 73 доби, бо зуміли першими у тій війні організувати потужну оборону.

Про людей, яку чіпляли на трактори листи заліза та жахали загарбників химерними танками та ховалися роками в катакомбах — про цих людей складено чимало легенд.

Наша мета – зберегти правду.

Про кожний з 73 днів оборони, кожен з 907 днів окупації і про світлий день визволення прийдешні покоління мають знати якомога більше правди: фактів, чесних спогадів, прискіпливих досліджень і реальних знахідок.

Одеса мусить цінувати ці 75 років без війни.

Вона за них надто дорого заплатила…