|
«ТАМ, ДЕ СТЕП ВІКОВІЧНИЙ ОБНЯВ СИНІ ВОДИ СУХОГО ЛИМАНУ...»
04.05.2019 / Газета: Чорноморські новини / № 34(22053) / Тираж: 8525
Якщо в місті Чорноморську — година автобусом з Одеси — запитати на вулиці, де тут бібліотека імені Івана Рядченка, вам неодмінно покажуть, ще й проведуть до парадного входу, над яким великими літерами все й написано. «А що там сьогодні відбувається?» — цілком природна допитливість. «Та поетичний вечір… творчий звіт Інни Василькової». «Поетеси нашої? Котра в музеї порту працює? А я й не знала!» — скрушно. З усього видно: бібліотека тут — не лише книгозбірня, а ще й місце публічних заходів, добре знане містянами. Зараз це поширене явище нашого суспільного життя: люди приходять у бібліотеку не лише за книжкою, а й на цікаві зустрічі з письменниками — і не тільки, на презентації новодруків тощо… Сьогодні тут знову звучатиме поезія. Уже давно посходились друзі, потрохи підтягуються шанувальники поезії, просвітяни… «Просвіта» в Чорноморську потужна, хоч місто й невелике. Пропонували навіть «взяти на буксир» одеську «Просвіту», але ж нема такої в Одесі — занапастили її «патріоти», тож привільно тепер почувається у «Південній Пальмірі» «русскій мір»… У затишній бібліотечній залі панує аура щирої приязні, душевної доброти. На великому стенді — книжки місцевих авторів, колективні збірники… Добрячий, сказати б, літературний ужинок! Інна розповідає про себе. Вона — з Вінниччини, й одразу на пам’ять спадають Лесині слова: «Красо України, Подолля!». Поетичний, чудовий край, що дав нашій країні багато літературних та мистецьких талантів. А формувався поетичний талант Інни Василькової усе-таки тут, на чорноморському березі: Там, де степ віковічний обняв Сині води Сухого лиману. Ще в ранньому дитинстві уперше побувала в цьому краю, отоді й запали у серце їй ці краєвиди і це несподіване відчуття — енергія, завзяття народження нового міста. Відтоді мрія про нього не полишала її. Отак і опинилась тут по закінченні тоді ще педагогічного інституту ім. Михайла Коцюбинського. Й саме тут вона формувалась як особистість. — Я присвячую цю нашу зустріч місту, яке полюбила всім серцем, з раннього дитинства, коли мене сюди привезли батьки. Безкрає синє море, дивовижний степ… Я завжди знала, що житиму тут. Місто, зіткане з сонця й роси, Я у віршах своїх оспіваю… Любов і поезія невіддільні; властиво, поезія — це і є любов. До життя, до людей, до Батьківщини, до коханої чи коханого, до матері… Це і є поезія Інни Василькової. Матінко, подільська сива пташко… Який глибокий, чистий поетичний образ! Інна Василькова читає свої вірші, і чути в тиші, як хтось у залі упівголоса озвучує слово якесь, чи й цілий рядок, відчувається: ці люди знають її поезію. Тут, назагал, люблять поетичне слово, не випадково ж у Чорноморську віддавна заіснувало літературне об’єднання імені Володимира Домріна. Тут, як мовиться часом жартома, чи не найбільше поетів, і не лише поетів, на квадратний метр. Звісно, жарт, але, направду, літературно обрамлене, образне слово тут шанують. З літоб’єднанням тісно пов’язана й творча доля Інни Василькової. Спочатку ходила на заняття літстудії, а відтак й очолювала її. «Поетеса моря і степу» — сказав про неї у передмові до однієї з книжок поет і мовознавець Олекса Різників. І це — далеко не вичерпне визначення. Від чистої лірики до поезії високого громадянського звучання, віршів глибоко патріотичних — такий діапазон її творчости. А втім, чи можна визначити поетичний діапазон — від і до? Поезія — як оце море, і цей степ, і як те й те разом. Поетеса відкрита, відверта, як сама природа, як щира людська душа. У її творчості багато громадянської поезії, а поема про війну є фундаментальним твором. Вона пише з серцем, з болем, це вирізняє її в нашому поетичному світі… Без сумніву, це пов’язане з тим, що поезія в цьому місті розквітала від самого його заснування. Вона — одна з прекрасних гілок саду української поезії в Чорноморську… Так говорили на тому вечорі про творчість та особистість Інни Василькової. Її поетичні образи, глибокі почуття, з яких народжується поезія, торкаються людських сердець, й вони відгукуються, немов струна, що на доторк легесенький готова зронити чисту ноту. Мабуть, саме так народилась пісня в серці фахового музиканта Олександра Голубєва — романс «Не залишай мене одну». Його з почуттям, під «Браво!», виконала Ксенія Стеценко. Ще одну пісню на вірш Інни Василькової виконав композитор Сергій Батура. Мабуть, кожен людський осідок — хоч і не кожне людське серце, на жаль — зачепила війна. Нинішня, підла, що названа гібридною. Інна Василькова писала поему про війну — так, як це відчуває вона своїм не лише поетичним — своїм українським, патріотичним, а передовсім — жіночим серцем. І раптом — чорна звістка своїм чорним крилом накрила Чорноморськ: місто втратило часточку свого майбутнього. Віталій Шум… Кажуть, поетичне серце здатне вмістити і всю любов, і весь гнів, і весь біль багатьох. З її зболеного серця вихлюпнулись ті почуття, які неможливо стримати, інакше воно може розірватись, і не має значення, твоя це дитина, чи ні, — ті діти, котрі там, на тій неоголошеній нам війні, вони всі — наші… Уідтак з тих рядків народилась пісня… Вже десь посередині цієї зустрічі, коли школярі один по одному виходили з рядів й читали її вірші — їх було багато, всіх не назвеш — вийшла дівчина, Софія Аназарова і заспівала… Тиша в залі… І — немовби хвиля прибою, зоддалік, стрімко, несподівано — невтримні емоції в душах… «Мамині очі чекають тебе…». Лишень ті материні очі вона бачила в залі — більш нічого. Судомний плач стиснув горло, обірвалась пісня, як… Як що?.. І чи могла до кінця довести її чиста, юна, прекрасна душа? Відповіддю на ці запитання можуть бути сльози на очах у багатьох. Співпереживання батькам… Як обнадіює, що наша молодь — ще далеко не вся, але ж від кого, як не від нас, це залежить — не втрачає цю особливість душі, що вона ще зберігає здатність до мислення… І ще одна відповідь: ті сльози — це те найдорожче, що може отримати поет за почуття, вкладені у поетичні рядки. Найвища нагорода. А членство в Національній спілці письменників України, куди недавно прийняли Інну Василькову і з чим всі вітали її на тому вечорі, — це як запорука майбутніх книжок та нових вдячних читачів. Наостанок очільник письменницької організації Одещини Сергій Дмитрієв сказав: «Критична маса членів НСПУ, яка нині є в Чорноморську, дозволяє створити тут міський осередок спілки — відділення обласної організації НСПУ зі своєю печаткою». А де ж базуватиметься нова організація? «Та, звісно ж, у цій бібліотеці», — приязно загукали у залі. Автор: Роман КРАКАЛІЯ
|
Пошук:
Автор
По данным Международной федерации диабета (IDF) за 2021 год, от диабета страдают 10,5% людей в возрасте от 20 до 79 лет и половина из них не знает об этом. Согласно прогнозам, к 2045 году этим заболеванием будет болеть на 46% больше — каждый восьмой взрослый или 783 миллиона человек. Эта перспектива пугающая, но не удивительная, учитывая текущую ситуацию
Під егідою Міністерства культури та інформаційної політики України, Одеська національна наукова бібліотека, Українська асоціація видавців та книгорозповсюджувачів, Державна наукова установа «Книжкова палата України імені Івана Федорова» за сприяння Одеської обласної державної адміністрації, Одеської обласної та Одеської міської рад, Українського інституту книги, Всеукраїнської громадської організації «Українська бібліотечна асоціація» та Всеукраїнської громадської організації «Бібліополіс» проводять Всеукраїнську виставку-форум «Українська книга на Одещині».
Останні моніторинги:
00:00 18.04.2024 / Вечерняя Одесса
00:00 18.04.2024 / Вечерняя Одесса
00:00 18.04.2024 / Вечерняя Одесса
00:00 18.04.2024 / Вечерняя Одесса
00:00 18.04.2024 / Вечерняя Одесса
|
© 2005—2024 Інформаційне агентство «Контекст-Причорномор'я»
Свідоцтво Держкомітету інформаційної політики, телебачення та радіомовлення України №119 від 7.12.2004 р.
Використання будь-яких матеріалів сайту можливе лише з посиланням на інформаційне агентство «Контекст-Причорномор'я»
© 2005—2024 S&A design team / 0.011 |