Незадовго до відзначення 70-ї річниці заснування НАТО група українських громадських діячів відвідала Бельгію і побувала у штаб-квартирі Північноатлантичного союзу в Брюсселі та штабі верховного головнокомандувача Об’єднаних збройних сил Альянсу у Європі в місті Монс.

Авторові цих рядків поталанило бути у складі групи фахових і патріотичних людей, представників громадських організацій з різних регіонів, які гідно репрезентували Україну. Відбулася низка зустрічей з високими посадовцями Альянсу, цивільними і військовими, представниками різних країн-членів НАТО – великих і малих, а також з послом України в НАТО Вадимом Пристайком. Пройшли цікаві дискусії на різні теми, які стосуються України та НАТО.

Однією з умов візиту було обмеження фотозйомки та аудіо-запису в приміщеннях і на територіях об’єктів. Нам пояснили, що офіційною позицією організації вважаються лише слова генерального секретаря НАТО та його прес-служби. Просили без погодження нікого не цитувати. Єдине інтерв’ю, записане під час цього відрядження, було надруковане у «Чорноморських новинах» у день 70-річчя НАТО, 4 квітня, на яке люб’язно погодився заступник керівника департаменту роботи з країнами-партнерами та країнами-членами НАТО Петр Луняк. Отже, мій текст не переобтяжений цитатами та прізвищами з посадами, в ньому нема сенсацій чи військової таємниці, однак інформація, привезена з Брюсселя, є вельми цікавою.

НАТО — це міцний, перевірений часом, політичний і військовий союз між Європою і Північною Америкою (США та Канадою). У період, коли розпався СРСР, а вслід за ним і створена на противагу НАТО Організація Варшавського договору, демократична на той час Росія здавалася партнером, для декого — навіть другом, відтак виглядало, що в майбутньому НАТО не матиме роботи і згодом взагалі відпаде потреба в такій організації. Але час показав, що сьогодні у НАТО багато, навіть забагато роботи, на чому наголошували наші співрозмовники — високопосадовці Альянсу.

Першого дня нашого перебування у столиці Бельгії ми відвідали штаб-квартиру НАТО. Це — політичний та адміністративний центр Північноатлантичного союзу, де постійно розміщений головний політичний орган з прийняття рішень — Північноатлантична рада. Кожна країна-член має постійне представництво в політичній штаб-квартирі НАТО. Кожну з делегацій очолює постійний представник у ранзі посла, який представляє уряд своєї країни в Альянсі.

Окремої уваги заслуговує нова будівля штаб-квартири, яка нещодавно відзначила новосілля. Минулої весни на її відкриття, серед інших, завітав президент США Дональд Трамп.

Площа, на якій розташована нова штаб-квартира, займає 44 гектари. Єдине, в чому влада Бельгії обмежила проектувальників, — це висота, яка не могла перевищити 32 метри. Тут працює понад 4000 осіб, зокрема представників національних делегацій. Нова штаб-квартира розташована неподалік старої, дві території розділяє шосе, яке з’єднує Брюссель з міжнародним аеропортом Завентем.

Архітектура будівлі, з одного боку, символізує єдність та захист (форма стиснутих пальців рук), а з іншого — прозорість (більшість стін зі скла). В інте-р’єрах споруди людина почувається напрочуд комфортно й затишно, то моє особисте враження. Порахували, що середньому співробітник установи, виконуючи поточні справи, проходить за день приміщеннями близько шести кілометрів.

Команда, яка зводила нову штаб-квартиру, особливо пишається її екологічністю та енергоефективністю.

НАТО і Дональд Трамп. З приходом на посаду президента США Дональда Трампа були перестороги, що у відносинах між НАТО і його найпотужнішим та найвпливовішим членом — Сполученими Штатами Америки — може розпочатися кризовий період, бо ж у медіа той неодноразово кидав виклики НАТО. Однак Трамп сумлінно виконує зобов’язання перед організацією й наполегливо закликає робити це інших членів.

Президент США критично висловлювався про деякі країни Європи, які на потреби оборони виділяють замало коштів. На Празькому саміті НАТО 2002 року було ухвалено, що кожна держава-член Альянсу повинна спрямовувати на оборонні витрати не менше 2% ВВП, але не всі дотримувалися цієї домовленості. До 2024-го всі країни НАТО зобов’язані підвищити оборонні витрати. Причина цього — передусім воєнна агресія Росії проти України та анексія Криму. Адміністрація Дональда Трампа продовжує дотримуватися своїх зобов’язань перед НАТО та країнами-партнерами. Зокрема, саме за президентства Трампа США почали поставляти Збройним силам України переносні протитанкові ракетні комплекси «Джевелін». Американські збройні сили повертаються в країни Європи, їх контингент уже збільшено на 40%. Військові кораблі США почали частіше заходити в Чорне море, а військові літаки-розвідники ведуть спостереження за окупованими українськими територіями.

НАТО і Росія. У Північноатлантичному альянсі вважають, що Російська Федерація здійснює проти України військову агресію, що це аж ніяк не «громадянська війна», як намагається дезінформувати світову спільноту Москва. НАТО заявляє, що так званий «референдум», проведений 16 березня 2014-го в Автономній Республіці Крим, є незаконним і проти-правним, оскільки порушив Конституцію України та міжнародне право, а відтак країни НАТО не визнають його результатів.

По закінченню «холодної війни» НАТО й Росія мали широкі стосунки і були стратегічними партнерами. До 2014-го ці відносини розвивалися у всіх напрямках, з-поміж усіх країн-партерів Росія отримувала від НАТО найбільше фінансування. 2014-го Альянс припинив військове і цивільне співробітництво з РФ. Зараз жодного стратегічного партнерства з Росією нема, хоча дискусії тривають, але вони неодмінно починаються з обговорення ситуації довкола України. Росії це, звісно, не до вподоби, її дратує, що НАТО порушує такі питання, вона каже: «Нехай ООН, ОБСЄ чи інші європейські органі-зації, хто завгодно — тільки не НАТО!».

2008 року (після військової агресії Росії проти Грузії) Альянс припинив співпрацю з Росією лише на чотири місяці, а потім її відновив. 2014-го НАТО обірвало відносини з РФ до повного повернення Україні Криму та виведення російських військ з Донбасу.

«Стосунки між НАТО та Росією — погані», — так охарактеризував їх один з високопоставлених офіцерів. Вони припинені на всіх рівнях, але існує секретна лінія комунікації, якою користуються головнокомандувач Об’є-днаних збройних сил НАТО в Європі Кертіс Скапаротті та начальник генерального штабу збройних сил Російської Федерації Валерій Герасимов. За останні два роки між ними відбулися дві зустрічі в Баку. На останній Герасимов інформував свого візаві про навчання «Восток», а Скапаротті — про навчання НАТО в Норвегії. Сторони запевняли, що не становлять загрози одна для одної. Однак незмінною є позиція НАТО в тому, що Росія повинна повернути Україні Крим і відмовитися від ядерної риторики.

У березні 2019 року верховним головнокомандувачем Об’єднаних збройних сил НАТО в Європі став американський генерал Тод Волтерс, змінивши на цій посаді генерала сухопутних сил США Кертіса Скапаротті. (Прим. авт.).

Співпраця припинена, але контакти є. Існує рада Росія—НАТО, працює Інформаційний офіс НАТО в Москві, триває діалог з громадянським суспільством.

Після 2014 року делегація Росії не отримала запрошень на саміти НАТО в Уельсі (2014), Варшаві (2016) та Брюсселі (2017).

Не у всіх країн-членів НАТО однакова позиція стосовно Росії, деякі мають про неї романтичне уявлення й навіть висловлюються за скасування санкцій. Завдання Альянсу — зберегти єдність, і наразі йому це вдається.

НАТО ретельно спостерігає за агресивною поведінкою Росії, ніщо не залишається поза його увагою. Як-от, нарощування озброєнь у Калінінградській області та окупованому Криму, використання хімічної зброї у Великобританії (Солсбері) чи кібератаки. Кіберпростір, до речі, визнано новою зоною оперативних дій.

Штаб верховного головнокомандувача Об’єднаних збройних сил НАТО у Європі розташований за 50 кілометрів від Брюсселя — в місті Монс.

У НАТО готові реагувати на неочікувані ситуації й миттєво приймати рішення. Нещодавно Альянс розгорнув свої сили у країнах Балтії та Польщі, але це елементи стримування та оборони, а не наступу — на цьому особливо наголошувалося. «Ми скануємо горизонт на 360 градусів, а не лише, скажімо, на Косово чи Лівію».

Ідентифікацією криз, політичним та стратегічним аналізом тут займаються фахівці з різних країн, військові й цивільні. Один поважний і не без гумору полковник констатував, що у кадрових військовиків занадто стандартне мислення, це нормально, ознака професії, й тут у нагоді стають вільні уми з цивільного середовища, представники різних національностей, різного віку, серед яких — чимало жінок.

Як можна стримати потенційного супротивника, наприклад, Росію? НАТО тісно співпрацює зі своїми союзниками та партнерами, особливо з Фінляндією, Швецією та Україною.

Серед загроз і викликів світовому порядку в Альянсі на перше місце ставлять агресивну політику Росії, на друге — міжнародний тероризм, а на третє — інші кризи (криза міграції, кіберзлочинність тощо).

Агресивну поведінку Кремля тут прокоментували так: «У нинішньому протистоянні з НАТО Росія поводиться так, що готова доходити аж до межі війни, але… не воювати». У НАТО ретельно відстежують диверсійне використання інформації Росією. Гібридна війна — російський винахід і її найефективніша зброя. РФ активно застосовує гібридні технології не лише проти сусідів, але й проти країн західного світу, зокрема, щоб сприяти дестабілізації в цих країнах чи впливати на вибори. У полі зору Альянсу й активізація Росії у Центральній Африці, Венесуелі, кіберзлочинність, безпрецедентні атаки в енергетичній сфері, «зелені чоловічки» в різних куточках планети. Гібридна загроза може виникнути будь-де. Один з моїх співрозмовників, говорячи про суть російської пропаганди, процитував старовинну шотландську приказку: «Чорт вигадав, що його начебто нема».

НАТО й Україна. От-от 30-м членом НАТО стане Північна Македонія. Серед найімовірніших членів цієї організації у майбутньому називають Боснію і Герцеговину, Грузію та Україну. Але навряд чи це станеться найближчим часом.

«Наша підтримка України, порівняно з іншими країнами-партнерами, —безпрецедентна», — так тут вважають. Рух у напрямку зближення України з НАТО є, в Альянсі відзначають реальний прогрес на цьому шляху за останні два роки.

ПДЧ (План дій щодо членства) не фетиш, а інструмент. В України нема ПДЧ, але вона щороку виконує РНП (Річну національну програму). За своєю структурою ця Річна національна програма є аналогічною Плану дій щодо членства — ті ж п’ять розділів: економічні та політичні питання, оборонні та військові, ресурсні, питання безпеки та правові. Формат РНП — унікальний: там можна прописати і запланувати все, що необхідно зробити, аби привести країну у відповідність з критеріями членства в Альянсі. РНП — це реформи. Краще сконцентруватися на реформах, більше терпіння, більше роботи. Двері для України залишаються в НАТО відчиненими.

Сьогодні у НАТО 29 держав, членство України у ньому можливе за одностайного рішення всіх країн-членів. Наразі ж для України важливою є двостороння співпраця. Масштабну допомогу в різних галузях отримуємо від США, Великобританії та Канади. Двосторонні відносини мають велике значення.

Замість післямови. Наш курс на членство в Європейському Союзі та НАТО закріплений у Конституції України. НАТО не ходить по світу, намагаючись рекрутувати нових членів, і туди не приймають будь-кого. Двері до НАТО для України відчинені, але нам потрібно старанно виконувати домашнє завдання, щоб відповідати критеріям вступу

У НАТО вступає не армія, а країна. Майбутні члени мають відповідати базовим принципам, таким, як демократія та громадянські свободи. А для України це справжнє, а не декларативне впровадження реформ, боротьба з корупцією. НАТО потрібне Україні, бо це інструмент для нашої безпеки й покращення якості нашого життя. Нам є на кого орієнтуватися.

Одеса — Брюссель — Одеса.

Автор висловлює вдячність Центу інформації та документації НАТО в Україні і Громадській лізі «Україна — НАТО» за сприяння в підготовці матеріалу.

В.Г.