Були часи: розкривши вранці місцеву газету, читач або читачка поміж розмаїття вміщених там матеріалів частенько знаходили рецензію на нову книжку одеського автора чи статтю про творчість письменника. Авторами, як правило, виступали вчені університету, педінституту… А то, бува, і про своїх колег-науковців писали, про їхні дослідження в галузі літератури… Й не лише в межах одного терену, але також у всеукраїнському вимірі.

Науковці тих часів, а передовсім — філологи, не лише читали місцеву українську пресу, а й знали дорогу до редакцій газет, присилали або ж приносили свої статті. Імена майстрів красного письменства, літературних критиків були знаними серед читачів — хто цікавився, звісно. Хоч була то епоха несвободи, ідеологічного тиску, відгородженості від світу; вона минула, і слава Богу. Але завжди були люди особистої гідности, громадянської мужности, вони в умовах, несумісних з цими поняттями, просто робили свою справу шляхетно й чесно, йшли за своїм покликанням. І цим здобулись на вдячну пам’ять своїх учнів, колег, науковців наступних поколінь. Найвищої державної відзнаки за свою працю в галузі літературознавства — нині це Національна премія України імені Тараса Шевченка — був удостоєний Василь Васильович Фащенко, доктор філологічних наук, професор, завідувач кафедри української літератури ХХ століття, яку він створив в Одеському університеті.

Переконливим свідченням ролі і значення видатного вченого у філологічній науці є вже восьмі поспіль Фащенківські читання, що їх з року в рік уряджає кафедра української літератури Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова. Цьогоріч географія наукової конференції «Сучасна українська література: пошуки, відкриття, дискусії» вельми широка та представницька, хоч і далеко не всі учасники змогли приїхати.

— Час лине швидко, й от вже ми провадимо ще одні читання його імені, і пишаємось тим, що увосьме зібралися тут, щоби згадати про нього. Василь Фащенко радів би, побачивши, що вас тут багато, — сказала, відкриваючи конференцію, завідувачка кафедри української літератури, доцент Оксана Шупта-В’язовська. — Він був різнополярним у науковому пошуку, бачив зв’язок класичної літератури з днем сьогоднішнім. Зв’язок минулого, сучасного і майбутнього… Коли писав про Тараса Шевченка чи про Миколу Хвильового, то писав про сучасність… Був критиком. Сьогодні критики невистачає. Які були б у нього думки, якби читав сучасну літературу?..

Оксана Шупта-В’язовська зачитала привітання від професора Володимира Панченка, відомого літературознавця, талановитого учня В.В. Фащенка, яке він прислав зі столиці разом зі своєю новою книжкою «Одеський характерник професор Фащенко». А в ньому — такі слова: «Характерники були трохи чаклунами, і він для нас був трохи чаклуном». Справді, коли читав лекції, в очах студентів не було нудьги. Й навіть після лекції він ще залишався в авдиторії в оточенні студентів. Мало хто удостоювався цього…

— Університет — це культура, а культура — це, передовсім, пам’ять. Філологічний факультет завше пам’ятає тих, хто приніс заслужену славу університету, факультетові й одеській філологічний школі, — сказав у своєму слові декан філфаку, професор Євген Черноіваненко. — Був одним з провідних літературознавців України. Його лекції ґрунтувались на найновіших наукових ідеях і концепціях. Був не академічним вченим, а лектором… Не народився професором, не походив з академічної сім’ї, прийшов звичайним сільським хлопцем. З великим талантом. А талант — це тільки шанс, і далеко не всі можуть реалізувати свій шанс. Це титанічна робота…

«Наукова творчість як modus vivandi професора Фащенка» — з такою доповіддю виступила на пленарному засіданні доцент кафедри української літератури Валентина Саєнко. Себто: наука як спосіб жити. Василь Фащенко відчув своє покликання, не закопав свій талант, а огранив його… Увага до кожної людини, інтелектуалізм, інтелігентність різнили його від багатьох… Мова його була метафорична, вишукана, насичена семантичним багатством, хоч походив з Донбасу, який дав нам Івана Дзюбу, Василя Стуса, багатьох інших українських інтелектуалів…

«Жанровим пошукам у п’єсах українських драматургів про гібридну війну (2014—2019)» присвятив свою доповідь доктор філологічних наук, доцент Євгеній Васильєв з Рівного.

На пленарному засіданні було також запрезентоване унікальне видання — двотомова «Історія кафедри української літератури Одеського національного університету імені І.І. Мечникова. Персоналії і факти».

На секційних засіданнях обговорено теми: «Літературні канони у вирі сучасних творчих практик», «Поетика есеїстичного тексту», «Література про російсько-українську війну та українська мілітарна культурна традиція», «Лінгвістичні аспекти аналізу художнього тексту».

З-поміж розмаїття наукових уподобань вчених-літературознавців для нас важливими є, передовсім, дослідження наших краян про творчість одеських письменників. Це, зокрема, доповіді «Заполоч» художнього світу: проблематика і поетика однойменної повісті Г.Щипківського» доцента Володимира Сподарця, «Особливості історичного хронотопу в романах «Сині води» та «Потерчата» В.Рутківського» магістрантки Дарії Матвєєвої (науковий керівник доцент Ірина Нечиталюк), «Есеїстика Олекси Різникова: проблематика і поетика» аспірантки Катерини Васильєвої.