Черевоногий молюск рапана — ось новий «фаворит» вітчизняних риболовів на узбережжі Чорного моря. Із нетрадиційної раніше здобичі готують вишукані ресторанні страви, вона є популярною статтею експорту. А враховуючи, що жодних обмежень на вилов цього молюска-хижака не було, кількісні показники росли стрімко. Досить порівняти 2017 та 2018 роки: 1375 та 5561 тонн, більше ніж у 4 рази. І все було б нічого, але рекорди промисловиків змушують задуматися над майбутнім. Море — «блакитна нива», і її, як і хлібну, теж не можна використовувати бездумно. Тому цього року в українській акваторії Чорного моря було вперше введено обмеження на використання драг Хижняка (не більше 120). Це промислові знаряддя лову (які спочатку призначалися для добутку мідії, а не рапани), але їхнє масове використання викликає стурбованість щодо стану придонного ґрунту, де нерестяться риби та мешкають інші представники морської фауни.

Як узгодити інтереси екології та промислу? Саме цьому питанню була присвячена нарада фахівців Чорноморського басейнового управління Держрибагенства України спільно з науковцями (університет Мечникова, Одеський центр ПНДІ, Інститут морської біології, Херсонський державний аграрний університет тощо) та представниками громадськості. З одного боку – тема занадто серйозна, щоб вирішити її порухом пальця. З іншого – занадто зволікати теж не можна, бо вчасно подані наукові рекомендації дозволили б внести необхідні зміни до Режиму рибальства в басейні Чорного моря вже на наступний, 2020-й рік.

«Ми зацікавлені знайти баланс між збереженням природних ресурсів Чорного моря та соціальними аспектами, — пояснив керівник Чорноморського рибоохоронного патруля Євген Камінський. – На мій погляд, потрібно обмежити використання драг у прибережній смузі, або визначити певні зони-нерестилища рапани, де лов був би просто заборонений. Можливо, за кілька років змінювати їх. Але для остаточного вирішення нам необхідні висновки науковців, конкретні кількісні та якісні показники. Підводна відеозйомка, проби «цілинного» та пошкодженого драгами донного ґрунту, аналіз виловлених біоресурсів – це все важливі фактори, які необхідно взяти до уваги. Обробкою проб міг би, наприклад, зайнятися Інститут морської біології НАН України, а іхтіологічні дослідження — провести Одеський центр ПНДІ морського рибного господарства та океанографії. В перспективі можна говорити про якусь державну програму, але поки що нам потрібен хоча б перший крок – пропозиції науковців для внесення змін до Режиму рибальства на 2020-й рік».

При обговоренні проблеми цілком логічним було звернутися до досвіду чорноморської сусідки України – Туреччини, де вилов рапани був поставлений на промислові рейки ще у 90-х роках минулого сторіччя. Як розповів директор Інституту морської біології НАН України Борис Александров, на вилов рапани у цій країні офіційно зорієнтовано 207 суден, тобто половина риболовецького флоту Туреччини. Але знаряддями лову, так званими бім-тралами, користуються далеко не всі, 108 практикують ручне або легководолазне збирання. До речі, й в Україні, коли ми говоримо про майбутні обмеження, йдеться саме про механічні засоби. Ручне збирання природі не шкодить. Серед цікавих деталей видобутку турецької рапани можна згадати норми на розмір вічок у бім-тралах — 72 мм, завдяки чому занадто дрібні екземпляри не страждають. Ліцензія на промисловий вилов рапани видається з 30 квітня до 1 серпня, ловити можна від сходу до заходу сонця, на відстані не менше 500 м від берега (втім, останній пункт для України не зовсім підходить, у нас зовсім інший рельєф шельфу).

В будь-якому випадку доцільно порівняти досвід двох країн, а також особливості знарядь лову, які вони використовують. А висновок про ефективність та безпечність цих знарядь знову ж таки мають зробити науковці (про це говорила Юлія Калініна, Одеський центр ПНДІ морського рибного господарства).

Якщо аналізувати українські реалії, то сьогодні ручним способом добувають приблизно 40% рапани, а механічним – 60%. Однак значна частина «механічної» здобичі не відповідає комерційним стандартам (занадто дрібна). А за кілька років це був би цілком придатний біоресурси. Ось чому така важлива розмова, ініційована в Одесі. Принципова згода досягнута, тепер потрібні чіткий графік, розподіл зусиль та систематизація результатів. Адже така програма була б важливою не лише екологічно, а й економічно — навіть у найближчій перспективі.