135 років тому, в жовтні 1884-го, на Міжнародній меридіанній конференції у Вашингтоні було прийняте рішення про всесвітній час, що усунуло одну з перешкод для планетарного співробітництва. З появою радіо в 1913-у при Паризькій обсерваторії створене Міжнародне бюро часу, основним завданням якого стало узгодження і обчислення всесвітнього часу за астрономічними спостереженнями різних обсерваторій, його зберігання та поширення за допомогою радіосигналів. Зберігався час за допомогою маятникового годинника, а співробітник, який стежив за роботою годинника й робив поправки згідно з астрономічними спостереженнями, називався хранителем часу.

Упродовж 20 з лишком років Міжнародне бюро часу очолював виходець з нашого краю Микола Михайлович Стойко-Радиленко. Народився він 2 травня 1894-го в болгарському селі Великий Буялик (нині — Іванівського району Одеської області). Батьки, Михайло Степанович і Марія Мефодіївна, були заможними селянами. Хрестили хлопчика в одеській Стрітенській церкві, що на Новому базарі.

У дев’ять років Микола вступив до 5-ї одеської чоловічої гімназії, а батьки зняли квартиру поблизу неї, на вулиці Старорізничній, поруч з «Привозом» і вокзалом. У 5-й гімназії навчалися відомі письменники Валентин Катаєв і його брат Євген Петров, Корній Чуковський, Борис Житков, Олександр Козачинський. Серед її випускників 1908 року є нобелівський лауреат з медицини.

Улюбленими гімназичними предметами у хлопця були математика та фізика. Тож, закінчивши її в 1912 році, вступив на математичне відділення фізико-математичного факультету Новоросійського університету. Там захопився астрономією. Першим його вчителем у цій галузі став приват-доцент Артемій Робертович Орбінський. В еміграції Микола Михайлович згадував про початок свого астрономічного шляху так: «Перший раз Орбінський повів нас показати Одеську астрономічну обсерваторію навесні 1913 року. День видався сонячним. В обсерваторії, як годиться, панувала тиша, й мені здалося ідеалом там працювати. Не думалося тоді, що астрономією доведеться займатися 50 років».

На другому курсі сферичну астрономію викладав Олександр Якович Орлов, який відразу ж захопив студентів своїм ентузіазмом. У другому семестрі він вів курс практичної астрономії, в тому числі проводив практичні заняття вечорами. Помітивши здібності молодого Стойка, Орлов пропонував йому дедалі складніші завдання. Першим було обчислення елементів повного сонячного затемнення 21 серпня 1914 року, що спостерігалося в Одесі. Юнак виконав його, використовуючи координати Сонця і Місяця.

Під керівництвом О. Я. Орлова студент дослідив місячно-сонячні приливні коливання. Він обчислив орбіту метеорного потоку Ліридів за спостереженнями 1914-го. Результати цих досліджень були надруковані в другому номері «Праць астрономічної обсерваторії». О.Я. Орлов також запропонував Стойку написати роботу «Застосування крутильних ваг у геодезії» на премію імені професора астрономії О.М. Жданова. Згодом ця праця була зарахована йому як дипломна.

Після закінчення в 1916-у університету Миколу Стойка-Радиленка призвали до війська. Він два роки навчався в Сергіївському артилерійському училищі в Одесі, закінчив його з офіцерським званням, але воювати йому не довелося. У 1918-у Українська Народна Республіка уклала з Центральноєвропейськими країнами мирний договір, відтак у молодого офіцера з’явилася можливість продовжити навчання. Микола Стойко повернувся в університет і в березні 1918-го став професорським стипендіатом. Йому пощастило слухати лекції видатного математика і механіка, академіка Олександра Ляпунова.

Продовжував і наукову роботу. Так, влітку 1919 року М.М. Стойко разом з Д.В. Пясковським виконали зйомку прибережної смуги для гідрографічного управління Чорного та Азовського морів. 21 січня 1920-го він успішно склав черговий магістерський іспит і вирушив у «наукове відрядження за кордон для вдосконалення». Через три тижні, 8 лютого, в Одесі була встановлена радянська влада, тож з відрядження Микола Михайлович не повернувся.

Кілька років проживав у Болгарії, викладав у ліцеї для хлопчиків у Плевні. Наприкінці 1923-го перебрався до Франції, і з 1924-го почав працювати в Паризькій астрономічній обсерваторії та розташованому в ній Міжнародному бюро часу. У 1929-у його призначають астрономом-помічником Паризької обсерваторії, він бере активну участь в астрономічних спостереженнях, вечірніх сеансах прийому та передачі сигналів часу. Відтоді і до кінця своєї офіційної кар’є-ри М.М. Стойко-Радиленко був активним астрономом-спостерігачем.

У 1931 році у Сорбонні захистив докторську дисертацію. У 1939-у його призначили керівником досліджень у Національному фонді наук, який згодом став Національним центром наукових досягнень. Цю посаду Микола Михайлович обіймав до 1945-го, одночасно працюючи в Паризькій обсерваторії та очолюючи Міжнародне бюро часу. З початком Другої світової війни співробітників Паризької обсерваторії евакуювали. У Парижі залишилися тільки служби, які мали міжнародні зобов’язання. Серед них — Міжнародне бюро часу. Його маятниковий годинник перенесли в укриття на глибину 28 метрів. Роботу бюро забезпечували двоє — М. Стойко і Н. Кауфман, які тоді жили у робочому приміщенні.

М.М. Стойко-Радиленко, як і його наставник О. Я. Орлов, вивчав рух полюсів Землі й був визнаним авторитетом у цій галузі. Він зробив поправки, врахувавши відкриту ним сезонну нерівномірність обертання Землі. Метод обчислення всесвітнього часу, розроблений нашим земляком, який враховував відомі фактори, що спричиняли нерівномірність земного обертання, дав змогу створити так звану шкалу квазірівномірного часу, котра широко використовувалася в науці й техніці до створення рівномірної та високостабільної атомної шкали часу. На початку 1960-х увів у практику інтегрований атомний час, який базувався на найкращих атомних стандартах багатьох лабораторій і який став основою нинішнього Міжнародного атомного часу.

Про останні роки життя вченого, на жаль, мало що відомо. 14 вересня 1976-го Микола Михайлович Стойко-Радиленко помер у Ментоні, курортному місті, розташованому на Лазуровому березі Середземного моря, і був похований на кладовищі Сент-Женев’єв-де-Буа під Парижем.

Його заслуги відзначені багатьма науковими нагородами: від Паризької академії наук — премією ім. Лаланда (1930) і премією ім. Дамузо (1932 та 1947), від Королівської академії наук Бельгії — премією ім. Гузмана (1956) тощо. У 1951 році удостоєний звання кавалера ордена Почесного легіону Франції. У 1938-у обраний членом-кореспондентом Варшавської академії наук, членом-кореспондентом Бюро довгот. На жаль, в Одесі пам’ять про цього вченого, хранителя часу, ніяк не вшанована, хоча збереглися будівлі 5-ї гімназії, головного корпусу університету та астрономічної обсерваторії, де він навчався й робив перші кроки у велику науку.

Василь ВЕЛЬМОЖКО,

вчитель фізики та астрономії

Одеської ЗОШ № 105.