У Бучачі на Тернопільщині встановлено пам’ятник класику єврейської літератури, нобелівському лауреату Шмуелю Йосефу Чачкесу — Агнону (1888 — 1970). Його ім’ям названо одну з вулиць міста, а також Літературний центр, який популяризує творчість письменника. Будинок, де він народився і провів дитячі роки, позначений бронзовою меморіальною дошкою. Так жителі Бучача вшановують пам’ять про свого видатного земляка.

Агнон з івриту перекладається як «самотній», «покинутий». До 1924 року це був псевдонім письменника, а потім він офіційно взяв його за прізвище. Певно, Агнон не знав українського прислів’я: «Самотнім не є той, хто вміє думати». На жаль, читацька аудиторія письменника в Україні не чисельна. Порівняно нещодавно у нас з’явилися лише перші переклади його творів українською. І вони, без сумніву, заслуговують на те, щоб з ними ознайомилися.

Шмуель Чачкес народився в інтелігентній сім’ї. Батько, Шолом Мордехай Халеві Чачкес, отримав освіту рабина, змалечку знайомив сина з книгами давніх і сучасних єврейських авторів на ідиші та івриті. Мати, Естер Фарб, привчила його до читання німецької літератури, в якій добре розбиралася. Освіченим був і дід Шмуеля по материнській лінії — купець Єгуда Фарб, який мав великий вплив на майбутнього письменника.

Агнон почав писати ще у восьмилітньому віці, згодом співпрацював з львівською єврейською газетою. До свого від’їзду з Бучача, як свідчать біографи, опублікував близько 70 творів: віршів, оповідань, нарисів.

У 1907 році юнак виїздить до Палестини, яку давно мріяв відвідати. Потім оселяється в Єрусалимі. Враження переповнюють його.

Не менше вражає й Німеччина, куди він приїздить у 1913-у. Тут Агнон студіює класиків, читає лекції з єврейської тематики, збирає легенди та притчі послідовників хасидизму (релігійно-містичної течії в іудаїзмі). Доля зводить його з видавцем Залманом Шокеном, який надає йому п’ятирічну стипендію для занять письменницькою творчістю за умови, що той редагувати антологію єврейської літератури. З цим видавцем Агнон підтримував багатолітні плідні зв’язки. У 1938-у, коли нацисти закрили видавництво, його власник перебрався до Тель-Авіва, а в кінці Другої світової війни відкрив свій філіал ще й у Нью-Йорку, де продовжував видавати твори Агнона. Письменник спочатку писав на ідиші та івриті, а потім — лише на івриті. За океаном твори були перекладені на англійську й набули широкого розголосу.

Але повернемося до німецького періоду життя Агнона. Там, у Німеччині, відбулися дві події: одна — радісна, а друга — сумна. У 1919 році він одружився з Естер Маркс, з якою виховав дочку і сина. А 1924-го сталася жахлива пожежа, яка знищила оселю Агнона разом з великою кількістю книжок і рукописів, зокрема й два томи написаної у співпраці з Мордехаєм Бубером (Мартин/Мордехай Бубер —філософ, релігійний мислитель і письменник, духовний лідер європейського єврейства, перший президент Академії наук Ізраїлю, який до 16-ліття жив у Львові) «Історії галицького єврейства». Після цього письменник повернувся до Єрусалима.

На святій землі Агнон зазнав ще однієї біди: під час арабського заколоту в 1929-у його будинок був розграбований. Довелося зводити новий дім, у якому він прожив до кінця життя.

В Ізраїлі письменника дуже шанували, він став національним кумиром. Переповідають такий епізод. У єрусалимському районі Тальпіот, де мешкав Агнон, якось розпочалися ремонтні роботи і мер міста наказав встановити поблизу його оселі табличку: «Дотримуйтеся тиші! Агнон працює!».

Наприкінці 1950-х знаний американський критик Едмунд Вілсон офіційно запропонував кандидатуру Агнона на здобуття Нобелівської премії в галузі літератури. Письменник отримав її у 1966 році з таким формулюванням: «За глибоко оригінальне мистецтво розповіді, навіяне єврейськими народними мотивами».

До Нобелівського комітету було подано два романи Агнона. У першому — «Весільний балдахін» (1931) — розповідається про пригоди бідного хасида, який мандрує Східною Європою у пошуках чоловіків і приданого для трьох своїх дочок. Гумор та іронія у творі поєднуються зі співчуттям до головного героя, що є типовим для всієї творчості Агнона. Другий роман — «Гість на одну ніч» (1937) — оповідь про єврея, який через багато років відвідує рідне місто й ділиться невтішними враженнями від побаченого. У цьому творі вгадується Бучач, який письменник відвідав у 1932-у, коли той був під владою Польщі.

Духовний світ релігійних євреїв, трагедії і конфлікти в історії єврейського народу, ослаблення поваги до традиційного способу життя — теми, яким письменник приділяв особливу увагу. Нам же варто повчитися в Агнона тому, з якою любов’ю ставився він до мови й історії свого народу, кожного клаптика його землі.

Як повідомляється в «Енциклопедії сучасної України», у 1998 році в Бучачі, Львові, Золочеві та інших містах було знято українську частину документальної стрічки «Агнон» (режисер Е. Шуракі) із серії «Письменники століття», який 1999-го отримав першу премію на фестивалі документальних фільмів у Палермо (Італія).