|
«СХІДНЯК»
05.09.2019 / Газета: Чорноморські новини / № 67(22086) / Тираж: 8525
І знову — дорога… Тут — як символ руху України: до переможного миру, до самої себе, до… Тому що це — Донбас, так само українська земля, хоч, звісно, не такі самі люди… А втім, чому ж не такі самі? Принаймні, один з цих двох друзів-військовиків ЗСУ, той, що з позивним «Борода», котрі воюють поруч, а тепер оце їдуть пошарпаною автівкою, — він таки ж тутешній, донбасівець, справжнісінький східняк й навіть зустрічає дорогою знайомих. Вони їдуть упродовж усього фільму почерез цей Донбас, минаючи блокпости і прифронтові села й містечка, минаючи і шахти, й терикони, і степ, і ліс… І зустрічають, звісно, людей різних. Одні позирають у бік «укрів» скоса та спідлоба, й навіть чутно уривки розмов типу «замотаємо в скотч та й перекинемо на ту сторону». А поряд з ними — добрі, гостинні, зичливі люди, також донбасівці. І що робити з усім цим Україні — воюючій країні, котрій «набридла ця війна» і котра постійно говорить про мир та зазвичай уже й не помічає на вулицях своїх мегаполісів людей у камуфляжах — чи з нагородами вони, чи без кінцівки… Країні, котра наразі сама на знає, або ж не годна дотямити, чого вона хоче. Утім, камуфляж як такий давно став буденною вдягачкою, зручною до будь-чого одежиною, й це також — один із символів країни, котра воює, та не сама із собою, а з ворогом непримиренним, підлим, жорстоким. Та воює, одначе, якось не надто серйозно, немовби пості-йно забуваючи про це. Їй треба вирішувати дуже болючі питання, і це кіно якраз і ставить ці питання, про це розмовляють-сперечаються-дискутують, усе-таки доходячи дотичних думок, оці двоє в машині. Вже є багато людей, котрі не знають, що таке АТО. Може, й не найкраща абревіатура, себто не надто вдале визначення того, що починалося на Донбасі після усіх кримських подій і продовжується в країні вже шостий рік… І невідомо, що буде завтра з нашою країною. «Не люблю я людей, котрі говорять про мир, бо мир буває різний», — каже «Борода», отой натуральний східняк. Отака війна… Її нема в цьому фільмі, тому що фільм цей — не про війну. Вірніше, це фільм про війну, але без війни. Без вибухів і крові. Без найменшого пафосу. Тому дивна ця війна — це, властиво, очікування бою, за висловом режисера картини Андрія Іванюка, а відбувся увесь жах, відгриміло, розвіявся дим — знову очікування. Коли весь час говорити про це — здуріти можна. Сюжет фільму, назагал, фантасмагоричний, на межі абсурдистського. Живуть на передовій двоє друзів, щось роблять таке рутинне, а оце їдуть по офіцера у пошарпаній автівці і розмовляють. Зупиняються для якихось важливих потреб, десь гостюють, заїжджають і в дуже небажані місця, але ж — треба, і далі їдуть, сперечаються про якісь проблеми, та не так свого воєнного, фронтового життя, а цілої країни. Тут, на Донбасі, що є рідним для одного з них — «Бороди», властиво, східняка, і куди приїхав захищати цей край, і свою Україну разом з тим, «Режисер», його нинішній друг, західняк, прототип самого Андрія Іванюка (котрий, до слова сказати, й сам повоював рік («Я побачив Донбас, і він став мені рідним»). Хоча по життю, як мовиться, Богдан Бенюк, виконавець головної ролі «Бороди», також, як відомо, народився на заході, і в цьому неабияка пікантність ситуації — хай проститься не надто, можливо, коректне у цьому контексті слівце. При тому, що Богдан Бенюк дивовижно з цією роллю зріднився, він, за визначенням Андрія Іванюка, є дуже цікавою спробою зняти фільм не абсурду. Це масштабний образ, що робить фільм, сказати б, національним. Хоч нема в ньому зовсім пафосу, тут на першому плані не солдат — людина. Герої картини — звичайні люди, у них є свій негатив, «Режисер», наприклад, втікає з фронту, бо хоче на офіцерські курси, тому й постійно нервує. Вони ненавидять війну, у них важка ненависть до своїх командирів. А проблем для цієї їхньої розмови (бо в час очікування бою не до балачок, звісно), і не першої, вочевидь, розмови, більш ніж достатньо на цій війні і в їхньому конкретно батальйоні. Й саме тут, у цьому їхньому темпераментному — з боку «Бороди», передовсім — спілкуванні намацується нерв цього фільму, не прихований цілковито, але трохи таки затаєний, історія ж бо ця вихоплена з гущавини воєнного життя, грубуватого, не стерильного, брудного. Війна — завжди бруд. Це, властиво, фронтова історія самого Андрія Іванюка та його друга «Бороди», якому у фільмі навіть не замінив позивний. Вони дуже чутливі до всього, що відбувається в країні. «Від нас війна відійшла наче. Приїхав у Дніпро, нормальне життя… А воно ж під дамоклевим мечем!..». Це його ж таки слова, але не з фільму, а з презентації картини. Він знав, що знімає. І чому в головній ролі східняка саме Богдан Бенюк, людина із заходу. «Нема таких фільмів сьогодні на екрані». І це правда. Це фільм для людей, які мислять категоріями майбутнього країни. Її і кожного з цих людей. Хоч воно й не уявляється спокійним. І Богдан Бенюк тут з його темпераментом, переконливістю — і переконаннями, сказати б — українськістю, саме і спонукає до цього мислення. «Щоб країні було добре, щоб була свідомість, що війна нав’язана… Що треба міняти ментальність… Світ жорстокий, він потребує самопожертви — від нас усіх потребує… Українці мають не спати, а дивитись це кіно. А в нас нема бажання це бачити й чути. Українська нація лінива. Ми всі зачинилися у своїх комірчинах і не звертаємо уваги… Нас обдурили багато разів… Ми ліниві, але над цим треба працювати. Це дуже складно, але треба робити цю роботу». (З виступу після перегляду фільму). «А чому дорога, знов-таки? Щоб побачити Донбас, не слід перебувати в одній точці, — каже Андрій Іванюк. — Тут нема нічого придуманого. Реалістичний зріз нинішнього суспільства». До цього варто хіба додати, що фільм знято у 2019 році. Автор: Роман КРАКАЛІЯ
|
Пошук:
Автор
По данным Международной федерации диабета (IDF) за 2021 год, от диабета страдают 10,5% людей в возрасте от 20 до 79 лет и половина из них не знает об этом. Согласно прогнозам, к 2045 году этим заболеванием будет болеть на 46% больше — каждый восьмой взрослый или 783 миллиона человек. Эта перспектива пугающая, но не удивительная, учитывая текущую ситуацию
Під егідою Міністерства культури та інформаційної політики України, Одеська національна наукова бібліотека, Українська асоціація видавців та книгорозповсюджувачів, Державна наукова установа «Книжкова палата України імені Івана Федорова» за сприяння Одеської обласної державної адміністрації, Одеської обласної та Одеської міської рад, Українського інституту книги, Всеукраїнської громадської організації «Українська бібліотечна асоціація» та Всеукраїнської громадської організації «Бібліополіс» проводять Всеукраїнську виставку-форум «Українська книга на Одещині».
Останні моніторинги:
00:00 18.04.2024 / Вечерняя Одесса
00:00 18.04.2024 / Вечерняя Одесса
00:00 18.04.2024 / Вечерняя Одесса
00:00 18.04.2024 / Вечерняя Одесса
00:00 18.04.2024 / Вечерняя Одесса
|
© 2005—2024 Інформаційне агентство «Контекст-Причорномор'я»
Свідоцтво Держкомітету інформаційної політики, телебачення та радіомовлення України №119 від 7.12.2004 р.
Використання будь-яких матеріалів сайту можливе лише з посиланням на інформаційне агентство «Контекст-Причорномор'я»
© 2005—2024 S&A design team / 0.011 |