У відділі рідкісних видань і рукописів Одеської національної наукової бібліотеки відбулася презентація «Українська громада Північної Добруджі (Румунія) у 1999–2019 роках».

Її ініціювали й провели факультет історії та філософії Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова, департамент культури, національностей, релігій та охорони об’єктів культурної спадщини облдержадміністрації, ОННБ, Міжнародний центр роботи з українцями за кордоном, Одеське етнологічне товариство, Одеське відділення Національної спілки краєзнавців України, Інтелектуальний форум, Український клуб Одеси, благодійний національно-культурний фонд «Рідний край» та оргкомітет етнофестивалю «Кодима-фест». Звісно ж, за участю гостей із Північної Добруджі.

До велелюдного зібрання зі словами привітання звернулася генеральна директорка Одеської національної наукової бібліотеки Ірина Бірюкова.

У залі – чимало молоді. Після запровадження безвізу контакти між Україною та Румунією, зокрема й поїздки до сусідньої Добруджі, регіону компактного проживання українців, відчутно пожвавилися. Це близько, адже Північна Добруджа розташована одразу на протилежному, правому, березі Дунаю. Наразі ще треба об’їжджати, так би мовити, робити гак, але невдовзі запрацює довгоочікуваний пором Орлівка–Ісакча. Молодь – мобільна й допитлива. Наталія Петрова, заступник декана факультету історії та філософії ОНУ, навіть пожартувала, що її студенти-історики в українців Добруджі бувають частіше, ніж у бабусі в селі.

У залі також представники влади, дипломати, науковці, краєзнавці, звичайні одесити, яким цікаво: «Як там наші за Дунаєм?».

Делегацію гостей очолив Дмитро Черненко – голова філії Союзу українців Румунії в повіті Тульча.

Центральною ж фігурою презентації, безперечно, був В’ячеслав Кушнір, декан факультету історії та філософії ОНУ ім. І.І. Мечникова. Це він з однодумцями 20 років тому, коли стосунки між Україною й Румунією були малоактивними, почав «лупати сю скалу», досліджувати і відкривати для нас задунайських українців. Отже, йому слово:

– Через ріку, або, як я кажу, через дорогу, ми маємо досить потужну українську громаду, яка останніми роками відіграє важливу роль у розвитку відносин між Україною і Румунією. Досліджувати її ми почали ще з 1999 року, і дійшли висновку, що ця громада зуміла зберегти потужну, своєрідну, оригінальну українську культуру. Звісно, вона потребує допомоги, щоб якомога довше зберігати українську ідентичність.

Стосунки України з Румунією з кожним роком поглиблюються, й українська громада Північної Добруджі стає вагомим ланцюжком у цій співпраці, виконуючи важливу посередницьку функцію. Скажу й про те, що це праця не лише нашого університету, а й низки громадських організацій, уже долучаються до процесу районні адміністрації, тобто почався своєрідний рух роботи з діаспорою. Тому мета нашої зустрічі – презентувати українську громаду Північної Добруджі, познайомити з українською громадою, і, по можливості, зацікавити і громадян, й організації, щоб вони допомагали цій співпраці, адже це вигідно й Україні, й Румунії.

Ярослава Різникова – заступник начальника управління культури, національностей, релігій та охорони об’єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації:

– В’ячеслав Григорович уже сказав, що взаємовигідні стосунки почали вибудовуватися ще 20 років тому. В складі управління національностей та міграції ми брали участь на початкових етапах роботи, допомагали в організації перших поїздок, приймати дітей української діаспори для відпочинку в нас, на Одещині, здійснювали культурні обміни в рамках форумів єврорегіону Нижній Дунай, сприяли проведенню етнографічних експедицій на території Румунії. Справді, зроблено багато, і хочу акцентувати увагу на тому, що найбільша робота була виконана саме Одеським національним університетом ім. І.І. Мечникова, саме історичним факультетом і саме В’ячеславом Григоровичем Кушніром, якому вдалося зібрати потужну команду людей, що займаються цією темою. Для них проблема української діаспори не є якоюсь відстороненою справою, а такою, якою вони живуть, над якою працюють і намагаються допомогти українцям Румунії зберегти їхню ідентичність.

Коли в попередні роки ми відвідували Румунію, іноді спостерігали таку картину: на сцену виходили діти, в прекрасних українських строях, з прекрасними голосами, співали українських пісень, а потім, у розмові з’ясовувалося, що вони не знають української мови. Вони вивчали українські пісні, записані румунськими літерами. Уявіть, як це нас вразило і наскільки було сумно, що діти, розуміючи, що вони українці, втрачають оцей потужний зв’язок зі своєю нацією, який вибудовується насамперед завдяки мові, а також звичаям і традиціям.

За час нашого спілкування, за час поїздок та експедицій рух, очолюваний В’ячеславом Кушніром, Наталею Петровою, їхніми студентами, займався пошуком нових форм роботи з діаспорою. І ці процеси вдалося зрушити й активізувати. Тепер значно більше дітей у Північній Добруджі знають українську мову.

Питання розвитку української діаспори є для нас не лише етнографічним, а й політичним. Воно набуває зовсім іншого трактування, інших аспектів, коли саме українська діаспора може провадити промоцію на міжнародній арені інтересів України, яка потерпає від російської агресії. Цей потенціал потрібно використовувати буквально щодня, адже ці люди можуть говорити від імені України, можуть відстоювати її інтереси, можуть ефективно протистояти російській агітаційній машині, що заповнює інформаційний простір неправдивою, перекрученою інформацією, на яку, на жаль, дуже часто попадаються навіть європейські політики і дипломати, не кажучи вже про звичайних людей. Саме представники української діаспори, розпові-даючи віч-на-віч своїм співгромадянам про культуру, про звичаї, про сучасні події в Україні, отримуючи інформацію з відкритих українських джерел, можуть доносити її до своїх співгромадян. Отже, українська діаспора – це величезне надбання України.

Так-от, робота з діаспорами, і не тільки з румунською, а й з іншими, – це дуже відповідальний крок, який потребує від нас спільних зусиль. У даному випадку бачимо це прекрасне єднання наукового колективу, дипломатичної служби, органів державної влади, місцевого самоврядування задля того, щоб сприяти зміцненню наших контактів.

Окремо хочу сказати про органи місцевого самоврядування, бо це дуже важливо. У рамках децентралізації нашої держави ми відпустили органи місцевого самоврядування і територіальні громади у самостійне плавання. Тепер у них залишаються кошти для розвитку громад, і ми бачимо надзвичайно активний сплеск роботи ОТГ, селищ, сіл з налагодження контактів з громадами у місцях компактного проживання українців у Румунії, Молдові, Польщі, Грузії. Проводиться велика кількість культурних заходів з нашими друзями із країн, як близьких, так і далеких. Це вселяє надію, що наші зв’язки триватимуть і в майбутньому покращуватимуться.

За вагомий внесок у зміцнення румунсько-українського співробітництва, збереження національної та культурної ідентичності українців Румунії грамотами Одеської обласної державної адміністрації були нагороджені Дмитро Черненко і Стефанія Черненко, яка активно навчає дітей з діаспори української мови.

Сергій Орлов, виконувач обов’язків представника Міністерства закордонних справ України в Одеській області:

– Хочу зазначити, що українсько-румунські відносини перебувають у дуже активній фазі розвитку. Політичний діалог поглиблюється, більше того, щорічно товарообіг між нашими державами зростає. Але так було не завжди. Ще з 15 років тому товарообіг був маленьким, а контакти не надто активними. Проте вже тоді В’ячеслав Григорович з однодумцями створював підвалини для покращення наших відносин. Сьогодні ми відчуваємо ці результати. Саме вони зміцнили взаємодію, їхня науково-просвітницька робота є величезною допомогою дипломатії. Ми всі – науковці, освітяни, діячі культури – кожен з нас також є дипломатом. Бо спілкуючись з іноземцями і на території України, і за кордоном, створюючи певні надбання, наукові, культурні… даємо інформацію про нас, про українців, про нашу країну за кордоном і формуємо відповідний імідж, формуємо довіру. В’ячеславе Григоровичу, дуже вдячний вам за те, що ви так багато зробили щоб об’єднати українців по обидва боки Дунаю. Ми мусимо єднатися духовно і діями.

У час, коли у нас триває війна, російська агресія, величезну роль відіграє інформаційний чинник, коли наші науковці, наша діаспора розповідають про те, що насправді відбувається в Україні. Адже людям довіряють більше, ніж дипломатам, вважають, що дипломат чи посольство мусять це казати, а коли розповідають люди з народу, це зовсім по-іншому, з більшою довірою сприймається, і це справді величезна допомога нам, дипломатам. Зичу вам подальших успіхів, а зі своєї позиції, від МЗС, обіцяю сприяти тому, щоб ми більше дізнавалися про наших закордонних українців, як і більше ширили інформацію про Україну за кордоном, по всьому світові.

Ой там, за Дунаєм,

Та за тихим Дунаєм,

Козак п’є-гуляє.

Він кричить-гукає:

«Подай, подай перевоза –

Най перевезуся,

На ту, на ту Україну

Ще раз подивлюся».

Задунайська козацька пісня.

Про українців Північної Добруджі розповідає В’ячеслав Кушнір:

– Як і будь-яка діаспора, вона структурована, має свою динаміку розвитку. Однак північнодобруджанська, на відміну від інших, особлива за своєю організацією. На початковому етапі громада складалася з двох частин — запорозьких козаків і селян. Перші гарантували безпеку, демократичні принципи самоврядування. Селяни ж були носіями традиційної української культури. Завдяки такому органічному поєднанню громада була міцною, швидко розвивалася. Виникли десятки українських поселень, громада стала важливим чинником економічного і культурного розвитку регіону, а головне — не асимілювалася у полікультурному середовищі. Більше того, розвиваючись у ХІХ столітті як етнічна спільнота серед інших етнічних груп, не тільки зберегла свої класичні традиції, а й створила своєрідний варіант української культури в новому природно-географічному, мовному та культурному середовищах. Сьогодні у повіті Тульча у 40 із майже 150 поселень етнічні українці складають значну частину.

Очолює українську громаду Північної Добруджі Дмитро Черненко. Авторитетна людина, здібний організатор, невтомний пропагандист української культури. З відкритих джерел дізнаємося, що за фахом він – військовий, кар’єру завершив у званні полковника, а ще пан Дмитро – акордеоніст-віртуоз. Українські фольклорні фестивалі, організовані Тульчанською філією Союзу українців Румунії, які відбуваються в містечках і селах за Дунаєм, популярні й відомі по всій країні. Цього року на Фестивалі українського рибного борщу на Івана Купала, який відбувся в містечку Суліна, місці впадіння Дунаю в Чорне море, гостювала прем’єр-міністр Румунії Віоріка Денчіле.

Під час презентації в ОННБ обговорювалися питання історії та розвитку культури українців за Дунаєм. Результати наукової і просвітницької роботи із 1999 року і дотепер представлені на виставці «Українська громада Північної Добруджі». Відвідувачі бібліотеки мали змогу ознайомитися з науковими та науково-популярними виданнями українських і румунських дослідників. Учасники заходу обмінялися думками про урізноманітнення форм роботи задля збереження ідентичності української громади, підвищення її ролі в розвитку українсько-румунських взаємин.

Форум відбувся за підтримки Генерального консульства Румунії в Одесі та Союзу українців Румунії.

НА ЗНІМКУ: Дмитро Черненко, Ірина Бірюкова та В’ячеслав Кушнір.