Любителі детективів знають: розслідування не може бути завершене, поки не встановлений мотив злочинця. Все начебто очевидне, запротокольоване, речові докази зібрані і розкладені по поличках... Але навіщо все це? Навіщо?

МОТИВИ ВІДОМІ, НАМІРИ — НІ

У політиці мотив важливий не менше, ніж у детективі. Без нього інформація розсипається, як скельця в калейдоскопі. Особливо, коли політичний калейдоскоп розбитий і перевернутий, як це сталося зі зміною влади в Україні. В рамках подібного сюжету хотілося б обійтися без трафаретів на зразок того, що народу осточортів олігархічний режим з тотальною корупцією. Що три чверті громадян, які проголосували у квітні 2019 року, вибрали президентом людину, котра пообіцяла швидко закінчити війну, знизити ціни на комуналку і посадити до в’язниці всіх, хто заважав процвітанню нашої країни.

У даному випадку цікаві не мотиви 73% виборців, які кинули в урни бюлетені (з ними все більш-менш зрозуміло), а мотив тих, хто написав сценарій перемоги у виборчій кампанії, і мотив того, хто перемогу підібрав як червиве яблуко. Яблуко, яке надкусити можна, але не можна з’їсти. Ймовірно, це різні люди. У них різні мотиви і цілі. Провести пропагандистську кампанію з утілення в життя серіалу «Слуга народу», профінансувати її і забезпечити адміністративну підтримку були здатні, мені здається, тільки недруги української держави, зацікавлені в її приниженні.

Мотиви двох недругів відомі. Вони їх навіть не дуже приховували. На обличчі одного можна було прочитати бажання помститися Порошенкові «за рюкзаки», на бороді другого — повернути «свої» два мільярди. Два дріб’язкових мотиви в сумі дали руйнівне гасло «Ми їх зробимо!». І вони «зробили нас», громадян, у яких «своїх» мільярдів нема і хто рюкзаками й нафтою не торгував. У підсумку позбавили країну, яка витримала агресію, волі до опору.

Мотив людини, яка перемогу підібрала, визначити складніше. Зараз раз по раз доводиться чути, що глава нашої держави — людина, не здатна нести вантаж влади і відповідати за скоєне. Але ж він про себе так не думає. Він сподівається на успіх і впевнений, що може досягти успіху. За рахунок чого?

МОДЕЛЬ ПОВЕДІНКИ — ТРИКСТЕР

Відомий український журналіст Іван Яковина вважає, що моделлю поведінки чинного Президента України є так званий трикстер (trickster — з англ. обманщик, спритник), комічний дублер героя, наділеного рисами шахрая. Він не підпорядковується загальними правилами, аж до здійснення протиправних дій, і намагається поміняти саму суть ситуації. Трикстер діє, здавалося б, у безнадійній обстановці, протистоїть сильному супернику, але як Одіссей, завдяки обману, може знайти вихід з печери Поліфема. До речі, Андрій Богдан, голова офісу українського президента, схожий на трикстера ще більше, ніж його патрон. У сенсі здатності до політичного обману.

Головним мотивом людини, яка отримала величезну владу в нашій країні (це стосується не тільки Зеленського), є утримання влади і зосередження її в своїх руках. З моменту інавгурації шостий Президент України утримував цю владу, не вагаючись у виборі засобів і діючи на межі фолу. Вдалося. Все, до чого можна було дотягнутися, — в його руках. Але що з монополією робити? Обманювати самого себе, розповідаючи про зростання економіки, про успіхи в боротьбі з корупцією та олігархами? Змінювати Конституцію? Спритності трикстера вистачає для обману Печерських пагорбів. Для України її недостатньо.

Навіть фанати Зеленського змушені визнати: обіцяні позитивні зміни не відбуваються. Їх нема ні в тилу, ні на фронті. Причому на фронті ситуація набагато серйозніша, ніж у тилу. Спроби закінчити війну навіть частковим відступом з позицій, здобутих кров’ю наших військовослужбовців, ветеранами і добровольцями взагалі не сприймається. А ігри у «формулу Штайнмаєра» для трикстерів можуть закінчитися набагато гірше, ніж вони розраховували.

Минулої неділі на площі Києва та інших українських міст з плакатами «Ні капітуляції!» вийшли десятки тисяч людей. В обласних центрах створені штаби для довготривалого опору капітулянтській політиці влади. І, судячи з усього, це тільки початок. Активісти, крім плакатів, принесли на мітинги ялинки. «Йолки» повинні нагадати шостому президентові країни про те, чим для Януковича закінчилася спроба розгону протестуючих студентів на Майдані.

На марафонській дистанції «Квартал-95», хочу нагадати, в програмах листопада 2013 року, що називається, іржав від душі.

Але тепер владі кавеенщиків не до сміху. Обурення громадян вони пояснюють відсутністю хорошої комунікації з населенням і навмисними спробами журналістів спотворити позицію президента з важливих питань. Що виправити це (Зеленський у спілкуванні з народом раніше хотів обійтися без преси), глава держави 10 жовтня організував багатогодинний пресмарафон. Групи журналістів, змінюючись щопівгодини, ставили йому питання.

Найістотнішим з того, що мені особисто довелося почути в трансляції, був намір президента на саміті «нормандської четвірки» ВІДЧУТИ готовність або неготовність Путіна до діалогу. І якщо діалогу не вийде... втім, чіткої відповіді на питання, що в цьому випадку відбудеться, не було. Хоча ніхто з присутніх представників ЗМІ продовження відповіді і не очікував.

Слід зауважити, що дата саміту четвірки досі не призначена, попри підписані формули і поступки української сторони. І розведення військ на лінії розмежування (станом на 10 жовтня) не відбулося. Кремль, здається, взагалі не зацікавлений у зустрічі чотирьох лідерів. Відчуття тут ні до чого. Сподіватися, що, дивлячись в очі Путіну, вдасться визначити його готовність до діалогу і заглянути в душу, не можна. Один з американських президентів, пригадується, одного разу туди заглядав.

Американська тема, зокрема спілкування Володимира Зеленського з Дональдом Трампом (телефоном й особисто), у пресмарафоні зайняла непропорційно велике місце. Президент України, відповідаючи на запитання про вимоги господаря Білого дому розслідувати «справу Байдена», крутився, як вуж на сковорідці. Але ж треба визнати: Путін — крутіший за Трампа. Як співрозмовник для трикстера він — міцний горішок. Який звик, до речі, вести не діалог, а допит.

Зеленському саме час відчути, що на саміт у Париж поспішати не треба.