ДЕПУТАТ & ДЕТЕКТОР БРЕХНІ — ТАКОГО ШОУ ЩЕ МИ НЕ БАЧИЛИ

У монобільшості в парламенті серйозні проблеми. І чим далі — тим очевидніші для всіх, а для соціологів — і поготів, зауважує «Укрінформ» (ukrinform.ua). Ці виклики виходять далеко за межі Верховної Ради.

З парламенту надходять, що називається, дуже гарячі новини. Найрезонанснішим, наразі, видалося 23 жовтня. Спеціальна антикорупційна прокуратура розпочала кримінальне провадження: розслідується можливе одержання хабара одинадцятьма народними депутатами із фракції «Слуга народу», членами парламентського комітету з питань фінансів, податкової та митної політики, які не проголосували за один із важливих антикорупційних законопроєктів владної команди.

Ситуація настільки обурила президента, що той дав вказівку провести негайну перевірку депутатів своєї фракції на полі-графі. Володимир Зеленський пообіцяв — аж із самого Токіо, де був присутній при інтронізації нового імператора, — що у разі підтвердження їхньої «нещирості», депутати позбудуться мандатів. «Поліграфісти» почали свою процедуру увечері того ж дня і зацікавлені особи чекали на швидку розв’язку. Втім, 23 жовтня на детекторі брехні «віддувався» лише один з головних фігурантів скандалу — Олександр Дубінський. Для решти, зокрема, для Давида Арахамії — глави фракції «СН» і головного опонента Дубінського — були «ще не готові запитання». Принагідно з’ясувалося, що процедура проводиться не за правилами: суд її не призначав, а відтак — жодного процесуального значення вона не матиме… То навіщо її було проводити в такому темпі? Відповідь, на жаль, тут може бути лише одна: щоб «народу показати», для піару тобто. Втім, як сприйме це народ — велике ще питання. Адже народові «потрібен результат».

Чудеса перших днів, коли нова ВР упевнено набирала рейтингові бали, ухвалюючи закони, які її попередниці «маринували» роками й десятиліттями (скажімо, ту ж «депутатську недоторканість»), якось дуже швидко промайнули. І раптом виявилося, що новий депутатський корпус, може, й новий на 80%, але цілком спроможний на сумні «подвиги» своїх попередників.

Ніщо не ділить і не розсварює політиків так ефективно, як гроші та інтереси. І ця аксіома одразу поставила під питання життєздатність найбільшого парламентського досягнення нової влади: монобільшості.

Абсолютна влада, як і попереджали експерти, передбачає й абсолютну відповідальність. І це одразу позначилося на фракції «Слуга народу», яка тільки на паперах і у фантазіях виглядала монолітом. З най-більшою фракцією в історії українського парламенту, що наразі складається із 254 народних депутатів, відбуваються прогнозовані процеси — очевидне виокремлення певних груп. Ні, про розкол ще не йдеться, але лінії можливих розламів уже намалювалися, їх видно неозброєним оком.

Судячи з настроїв та обговорень у кулуарах Верховної Ради, окремі депутати правлячої партії починають грати в «свою гру», бойкотуючи ініціативи Президента України, який, по суті, привів їх до парламенту. В результаті, в інформаційне поле вихлюпнулися гучні публічні чвари, що аж ніяк не додають законодавчому органу нашої держави ні поваги, ні довіри серед громадян.

Налагоджена з перших днів система роботи ВР у режимі «шаленого конвеєра», почала системно «збоїти». Чимало депутатів (ходять такі чутки) незадоволені тим, як вирішуються ключові питання у Верховній Раді. Про це свідчить як мінімум кілька останніх подій: вибухонебезпечна історія з урегулюванням діяльності ФОП, «акцизні новели», через які тютюнові компанії тікають з країни, скандал із проштовхуванням сумнівного земельного законопроекту…

Ну а «перемога» оціночних «майданчиків» Антона Яценка, через який 11 нардепів звинувачують у хабарництві — то взагалі класика української влади. Скандал вибухнув 18 жовтня, коли нардепи на засіданні Комі-тету з податкової політики проголосували «проти» винесення на розгляд Ради доопрацьованого законопроєкту, що ліквідує «схему» з посередниками на ринку оцінки нерухомості. (Нагадаю, всі продавці і покупці нерухомості зобов’язані звіряти ціни з електронною базою Фонду державного майна, при цьому процес внесення звіту оцінки до єдиної центральної бази даних здійснюється через конкретних приватних посередників. — Авт.). Скандальне голосування комітету вивело «на поверхню» те, чого вже не можна було приховати, — конфлікт у президентській фракції «Слуга народу».

Відтоді обидві групи воюють одна з одною, публічно обливаючи опонентів брудом. З усього видно, що ввечері 23-го у владній фракції були задіяні спроби принаймні вивести скандал з публічної сфери. Але тут потрібне погодження надто великих інтересів. А відтак те, що увечері Арахамія перед телекамерами «приобіймав» Дубінського, — ні про що не свідчить.

Президент вимагає повної перевірки фактів. «Якщо цією перевіркою буде встановлена хоча б найменша вірогідність того,

що хтось із депутатів брав гроші за голосування на комітеті, цими депутатами мають зайнятися антикорупційні органи. <...>

Ми йшли на вибори під лозунгом «Зробимо це разом!». Я ві-рив і продовжую вірити в кожне слово з цього лозунгу. Разом — то разом. Разом робити, разом відповідати. Не намагаючись бути святішими за інших», — написав у своєму зверненні Володимир Зеленський.

Але ж якби то справа була лише в грошах Яценка і сварах «підкилимних» груп впливу.

До всього цього додалися принципи. Цими днями Євген Шевченко, народний депутат від «Слуги народу», вирішив, що цілком може взяти участь у пропагандистській передачі на російському «Першому каналі» й у режимі відеозв’язку розповів, що це погані українські націоналісти, виявляється, організували акції 14 жовтня, на День захисника Вітчизни. Депутат-«слуга» на своїй сторінці у Facebook написав, що рішення брати участь в телешоу «далося йому нелегко», а метою було — «донести громадянам Російської Федерації пряму позицію україн-ського народу і влади України щодо створення та виконання всіх умов для забезпечення миру на окупованих територіях». Згодом, після шквалу обурення та негативних відгуків українських користувачів соцмереж та й від колег по фракції, Євген Шевченко свій пост видалив. Але скріншоти його інформаційної «спецоперації», що традиційно зіграла на руку Кремлю, залишилися. З’явилося й логічне запитання: а як, власне, люди з таким мисленням, розумінням українських проблем і рівнем аргументації — взагалі потрапили до Верховної Ради? І скільки їх там ще є, без урахування ОПЗЖ, фракції Медведчука-Рабиновича?

(Друкується зі скороченнями).