«Полум’яний привіт славним працівникам Генеральної прокуратури України та її керівнику — «стовідсотково своїй людині» президента Зеленського — пану Рябошапці! Ми просимо наш уряд, органи ГПУ, ГБР, НАБУ, САП та Антикорупційного суду повністю розслідувати злочинну діяльність п’ятого президента України та його прихильників. Українська земля повинна бути очищена від залишків корумпованої агентури. У цій роботі кожен з нас, чесних глядачів «95-го кварталу», візьме найенергійнішу участь».

МАТЕРІАЛІВ НАРАЗІ НЕДОСТАТНЬО

Генеральному прокуророві України, який 5 листопада 2019 року дав інтерв’ю інтернет-виданню «LВ.ua», не треба було нічого вигадувати. Він міг заглянути в газети вісімдесятиліт-ньої давності, а потім змінити прізвища й назви установ (див. попередній абзац). На перших шпальтах тоді були опубліковані «вимоги» радянського народу розстріляти троцькістсько-бухарінських бандитів, а заклики — адресовані до товаришів Сталіна, Єжова, Вишинського та Воєнної колегії Верховного Суду СРСР.

Часи нині, звісно, вегетаріанські. Демократія, хай їй грець. Слово «розстріл» незручно вимовляти навіть подумки. Тому слова Рябошапки витримані в іншому стилі. Але сенс той же: «Суспільство вимагає крові. Суспільство вимагає посадок. Я не кажу, що це моя мотивація. Я кажу, що цього вимагає суспільство. Воно занадто втомилося від несправедливості. Ми не завжди можемо і повинні дати суспільству те, чого воно чекає. І якщо зараз вимагають від нас швидких посадок або крові, ми повинні донести до суспільства, що швидкі посадки можливі тоді, коли достатньо матеріалів».

Наведені слова в інтерв’ю займають незначне місце і здаються вирваними з контексту. Але тільки на перший погляд. Прагнення генерального прокурора уникнути відповіді на конкретні запитання, свідчення шеф-редакторки «LB» Кошкіної про те, що Президент Зеленський на нараді в Офісі ставив перед прокуратурою завдання і визначав пріоритети «посадок», добре узгоджуються з реаліями внутрішньої політики України за нової влади. Більше того, саме ця влада цю політику й визначає.

Суспільство крові і посадок вимагати не може. Як і в тридцяті роки минулого століття, як і в усі часи, крові і негайних розправ над «шкідниками» та «зрадниками» вимагає охлос. Населення, отруєне пропагандою і схильне до масового психозу, часто вважає, що складні завдання країни можна вирішити за допомогою жертвоприношень. І час від часу домагається свого.

Якщо біля керма країни стоять освічені й урівноважені люди, то навіть в тупикових і програшних для себе ситуаціях вони не вдаються до репресій, а поступаються владою опонентам і після цього часто самі стають об’єктом переслідувань. Іноді обґрунтованих, іноді — ні. Що не кажіть, а шанс потрапити за ґрати за протизаконні дії є у багатьох глав держав і чиновників усіх рангів.

Але в Україні, на відміну від більшості демократичних країн, влада, та й, мабуть, усе населення, тотально криміналізовані зверху донизу і знизу доверху. А вищі ешелони трьох гілок влади в цьому сенсі — зразок. Корупція у нас не ізольоване явище. Вона відіграє роль кровоносної системи економіки і полі-тики. Притягни до відповідальності будь-кого нагорі державної піраміди — не помилишся. А тому вибір жертв — за переможцями.

БЕЗ ГУЧНИХ ПРОЦЕСІВ

Зараз, як зауважив генеральний прокурор України, переможці займаються збиранням «достатніх матеріалів» для посадок переможених. Але у них мало часу. Справи «зеленої команди» в усіх напрямках ідуть настільки погано, що врятувати становище і відвернути увагу від невдач здатна тільки негайна «соціальна справедливість». У вигляді гучних судових процесів. Пріоритетним у цьому сенсі, схоже, повинен бути суд над п’ятим Президентом України Петром Порошенком.

З одного боку, шити справу колишньому главі держави легко. Президент фактично відповідав за все. Навіть за те, до чого, згідно з Конституцією, ніякого стосунку не мав і мати не міг. Перевищував свої повноваження — значить винен. З іншого боку, в корупційних та інших справах у колишнього господаря Банкової багато конкретних «співучасників» серед колишніх парламентарів, членів колишньо-го уряду, колишніх прокурорів і суддів. Вина їх очевидніша, і вони досі складають кістяк української влади.

Уявляєте, яким масштабним виявиться майбутній процес і до яких наслідків призведе прийдешнє торжество справедливості? Товариші Єжов і Вишинський разом з Воєнною колегією Верховного Суду СРСР перекинуться в гробах від заздрості, а товариш Сталін своїм ходом повернеться у мавзолей. З огляду на це, можна сказати сміливо: ніхто в сьогоднішній Україні справжньо-го суду «над корупцією» не допустить. Петра Порошенка, якщо і притягнуть до відповідальності, то за міфічний незаконний перетин кордону країни при перельоті на Мальдіви або за те, що в деклараці-ях про доходи за останні п’ять років він допустив дві орфографічні помилки.

Втім, це не означає, що у Руслана Рябошапки, у Романа Труби, у начальників НАБУ, САП, у прокурорів і суддів різних судів зменшиться обсяг роботи. Спіймати на отриманні хабара викладача ВНЗ, начальника дорожнього управління на розкраданні матеріалів або поліцейського, що поклав до кишені штраф за водіння автомобіля в п’яному вигляді, — хіба не боротьба з корупцією? Особливо, якщо справи оформити правильно і з’єднати в організовану групу?..

Ще 13 вересня Верховна Рада України в першому читанні в режимі законодавчого штурму схвалила законопроєкт, який заохочує анонімні доноси щодо отримання офіційними особами неправомірної вигоди або обману в деклараціях про оподаткування. Представники монобільшості в парламенті посилаються на те, що така практика існує в цивілізованих країнах і допомагає боротися з проявами корупції.

Слід зауважити, що громадяни демократичних держав не писали на своїх сусідів стільки абсурдних доносів, скільки радянські громадяни, слідчі цивілізованих країн не вибивали з громадян потрібні свідчення мордобоєм, а судді цивілізованих країн, як правило, не ухвалювали рішень за готівку. Ми з вами тепер у цивілізованій незалежній країні живемо, чи не так? Сподіватимемося, що з правильного шляху нас не зверне ні соціальна справедливість, ні боротьба з корупцією, ні анонімні доноси.