ІА «Контекст-Причорномор'я»
логін:
пароль:
Останнє відео
Прес-конференція «Нові терміни проведення зовнішнього незалежного оцінювання у 2020 році»
Инфографика
Курси валют. Долар США. Покупка:




«ЗАВЕЗИ ОД МЕНЕ ПОКЛОН В УКРАЇНУ...»
09.11.2019 / Газета: Чорноморські новини / № 86(22107) / Тираж: 8525

ЧОМУ УКРАЇНЦЯМ У СВІТАХ СУЩИМ НЕ ПОТРІБЕН ОСОБЛИВИЙ СТАТУС?

Книга із щемною назвою «Завези од мене поклон в Україну...», про фольклор українців Башкортостану, вийшла друком у 1999 році в Уфі завдяки наполегливій праці Василя Бабенка, керівника тамтешнього центру українознавства. У ній вміщені матеріали з історії, етнографії та фольклору українців цієї республіки, зібрані в українських селах і підготовлені до друку під час Другої світової війни українськими вченими, які були в евакуації в Уфі у складі Академії наук України. Оригінали матеріалів нині зберігаються в Інституті імені М.Т. Рильського у Києві. Без учених в евакуації цієї книги не було б.

Доля загнала українців до Уфимського острогу ще в першій половині XVIII сторіччя, коли в південноуральські степи після 1709-го наплинув перший потік українців, противників московського ярма. У ті і в наступні роки царська адміністрація всіляко сприяла виселенню українців з України, і за суттю своєю це переселення було скритою формою її руйнації. Хоча царська адміністрація приховувала етнографічний характер переселенців, не догадуючись ні тоді, ні в наступні роки виокремлювати українське населення, все ж таки у 1742-у в Приураллі було зареєстровано 509 українських родин із Сумщини, Ніжинщини, Глухівщини, Харківщини та Полтавщини, Лубенщини, Гадячівщини.

Першим відомим збирачем фольклору українців Башкирії був П.С. Єфименко (1835 — 1908), який відбував там заслання.

Дещо про факт заселення українськими козаками Оренбуржжя можна прочитати в повісті Т.Г. Шевченка «Близнюки». Але перший більш-менш об’єктивний перепис населення відбувся 1920 року і засвідчив у Башкирії 67122 особи українського походження, або ж 2,83% всього населення цієї землі. У 1926-у тут проживало 76710 українців, а за переписом 17 січня 1939-го — 92289 осіб українського походження, що становило 2,9% населення цієї республіки; після башкирів, татар і росіян українці займали четверте місце. Серед найбільш українських районів Башкирії числилися Белебеївський (31469 осіб), Стерлітамацький (18220), Уфимський (17608) та Зілаїрський (8748 осіб україн-ського походження). У ці роки в сільській місцевості Башкирії українців проживало 74627 осіб (3,1% сільського населення), а разом з містами — понад 100 тисяч. Такі свідчення записали у 1943 році вчені АН України П.М. Попов, М.М. Плісецький та інші. Себто в містах і на різних будовах Башкирії (БАРСР) проживали ще не менше 30 тисяч українців.

У даному випадку можемо екстраполювати статистику Башкирії на весь СРСР «неісходімий», щоб уявити чисельність українців станом на 1920, 1926, 1939 роки в областях та республіках Російської Федерації. При цьому варто враховувати, що переселення українців активно відбувалося також в інші республіки СРСР «на допомогу народам Сходу» та з метою «інтернаціоналізації етнічної структури населення» — у Середню Азію, Казахстан, на Закавказзя, в Карелію та Прибалтику.

Виписки з урочистих звітів і реляцій при проведенні «днів дружби» областей та міст України з «областями-побратимами» в РРФСР упродовж 1970—1988 років засвідчують чисельність українців у РФ на рівні 12—13 мільйонів; у Казахстані — десь 1,8 мільйона осіб. У сучасній РФ, як засвідчує останній росі-йський перепис населення, проживає заледве 1,9 мільйона українців, а така ж статистика Казахстану вказує чисельність українців тільки 870 тисяч осіб.

Що статистика в царській і радянській Росії та в СРСР була й залишається корупційною — загальновідомо: від неї залежали асигнування на «царські проєкти» та «освоєння цілинних і перелогових земель на Сході». Такі ж метаморфози в статистиці відбуваються і нині. Кормчий РФ, знаючи, що статистика перестаралася, занизивши чисельність українців (про яке переплетіння двох братських народів можна говорити?!), скорегував її до 5 мільйонів, пояснивши свій висновок тим, що на кожного дорослого українця потрібно обов’язково записати ще двох дітей, національність яких при переписах не записувалася. Отже, у демографічної статистики завжди існують відступні шляхи.

Можна згадати зовсім недалеке минуле. У 1990—1998 роках, коли учасниками зовнішньої економічної діяльності почали виступати області та окремі підприємства, мені довелося займатися створенням СП, налагоджувати прямі відносини між такими неофітами зовнішньоекономічної діяльності та можливими іноземними партнерами. У ті роки я побував, зокрема, в Тюмені, в Кургані та в Оренбурзі. Як заведено, ділові поїздки не обходилися без «виїздів на природу». Керівники цих областей вибирали для «відпочинку на природі» такі села, де проживали вихідці з України, бо ці села були багатшими, добре забудованими й озелененими (в садах), охайними, а головне — хлібосольними. Та й аграрними галузями в адміністраціях областей у той час, як правило, керували етнічні українці — і в Тюменській, і в Курганській, і в Оренбурзькій. Той факт, що аграрні галузі в цих областях практично покривали внутрішні потреби в продовольстві, — велика заслуга переселенців з України, тих, хто приїхав туди в пору столипінських реформ або розкуркулення у 1929—1932 роках. Хтось з них загинув від нужди і хвороб, хтось повернувся додому, а хтось осів там назавжди.

Інтенсивне заселення східних земель РРФСР відбувалося у зв’язку з евакуацією українських підприємств на схід з початком війни, де досить значна частина евакуйованих залишилася працювати на нових заводах, а згодом — у процесі освоєння цілини або нафто-газових родовищ, на комсомольських будовах Сибіру, Далекого Сходу, на Півночі тощо.

Пригадую вихідця з України М. Яхна (з Вінниччини), який зумів організувати в Курганській області, в долинах ріки Тобол, вирощування соняшнику і виробництво олії в обсягах, що повністю покривали потреби населення цієї області. Пригадую соліста обласної філармонії в Оренбурзі Миколу Пащенка, який весь день супроводжував нас у поїздці до ріки Урал, та щиру приязнь заступника голови обласної адміністрації

О. Єременка за пояснення іноземцям символіки барвистих стрічок у косах дівчат-українок на мозаїчному панно в одному з будинків культури Оренбурга (різнобарвні стрічки у — ознака дівочої незайманості). Щирість у відносинах з людьми притаманна для українців, не залежно від умов їхнього життя далеко від рідної землі. Саме тому кожна зустріч із земляками, з тими, хто приїжджає до них з України, — для них завжди радість, не галаслива, а тиха і щира.

Коли нині згадую про земляків у РФ сущих, то не можу не поставити запитання: а чого не вистачає т. зв. «русскоязичному населенню» на землях України, зокрема в окремих районах Донецької і Луганської областей, яке прибуло туди «на не ними засіяне жито», як написав Микола Гоголь у повісті «Страшна помста»? Чого бракує «русскоязичним» переселенцям в Україні порівняно з мільйонами українців у Російській Федерації, які живуть і трудяться там, не маючи українських шкіл, дитячих садочків, преси, радіо, телебачення? Але головне, що про українців у РФ нічого не хочуть знати ні російські, ні модернові українські політики. Зате з яким надривом російські політики репетують про «утиски рускоязичних в Україні» — аж шмарклі розвішують на всіх стінах Радбезу ООН, не кажучи вже про кремлівські та останкінські вежі. І все ото — без стиду й сорому. На тому ж таки Донбасі, за переписом населення, етнічні українці становлять переважну більшість, проте українські школи тут тільки поодинокі, нема шкіл низки національних меншин (греків, татар, білорусів)… А скільки балачок чути про утиски «русскоязичних» і «русского язика»! І зовсім нічого — про розвиток мов (скоріш, про занепад) фіно-угорських та тюркських народів у самій РФ, де «на всіх язицех все мовчить».

Микола Васильович Гоголь досить добре знав вдачу росі-йської та української бюрократії, а тому його поема «Мертві душі» читається не тільки з інтересом, але й з великою довірою до автора й персонажів. Справді, як можна повірити у те, що розумна людина Павло Іванович Чичиков візьме у банку позику й візьметься оптом скуповувати мертві душі у російських поміщиків — навіщо? Проте, всі читачі — школярі, студенти, літературознавці — сприймають такий сюжет як цілком вірогідне явище.

Сутність цього, по-сучасному сказати б, бізнес-проєкту Павла Івановича Чичикова полягала у тому, щоб продати цілком дешеві списки російських «мертвих душ» поміщикам в Україні. Навіщо? Річ у тому, що царська адміністрація заборонила заселення земель Запорізьких Січей українськими козаками. Вихід із ситуації напрошувався сам. Хитра козацька старшина і служивий люд, отримавши за службу цареві великі латифундії, замість «мертвих душ» російського походження завозили на Запорізькі землі працьовитих українських селян з Подолії, з Волині, з Київщини, з Чернігівщини — і всіх це влаштовувало. Отже, в принципі Павло Іванович Чичиков — непідсудний, бо, взявши банківський кредит, по завершенні свого бізнесу міг би повернути банку всі гроші...

Мабуть, читачам було б цікаво знати, чому Микола Гоголь дав Павлу Івановичу прізвище Чичиков, яке вказує на його козацьке походження. Це прізвище утворене від назви ріки «Чичиклея», що витікає з Одеської області. Це ріка, біля якої перед морськими походами збиралися козацькі чайки.

Назва ріки Чичиклея, правої притоки Південного Бугу, присвячена небесній Владичиці — Провідній зорі. Композит санскриту «ci-ci» (гуртувати) і грецького «kleos» (слава, вість, яса) надає гідроніму значення «Братерство Славляча», а козацька слава, ясно, — Запорізька Січ. Недарма для запорізького козацтва «Луг — батько, а Січ — мати».

На правобережжі Дніпра біля Бузького лиману омонімія і донині зберігає пам’ять про Козацьку Покрову — Богиню небесної блискавки Січ-Пірогощу: Петрівка (Petra — скеля), Катеринівка (Caterua — воїн), Кир’яківка та Доманівка (Kiria, Domina — господиня, газдиня, сила, влада), Константинівка (Constana — стійка), Данилівка (Dhana — Дарниця), Очаків (Ocak — піч, берегиня домашнього вогнища) та чимало інших назв. У грецькій мові Провідна зоря — Одигітрія (коротка назва — Одеса), в німецькій мові — «Leitstern», в англійській — «Lodestar», а в Карпатах Провідній зорі присвячена назва «Говерла». Провідна зоря — Володарка небесна, творець блискавки Січ, а її місяць Січень зачинає рік. У народній міфології Провідну зорю називали «Буковина», бо її атрибут — бук (посох), «Жердівка», «Шестовиця», «Тичина» (гори в Південних Альпах названі від українського слова «тичка»; там же — «Тесін» — від українського «теси», як дороговказні віхи). Образ Провідної зорі зберігає назва «Подолія» (індоарійською «dola» — шлях, доля), а Геродот назвав подолян «калліпідами» (латинь «callis» — шлях, стезя) та «траспіями» (траса — шлях). Насамкінець, назва «Ольвія» утворена від староанглійського «Olli via», або ж — «Holy Via» — Святі дороги, Святий край (Аріана Веджа) — «Хриса», або «Земля Трояня», як називали Україну грецький письменник Євсевій на початку IV сторіччя і Константин Багрянородний у X сторіччі.

Такі ось думи-роздуми приходять сьогодні при прочитанні книги «Завези од мене поклон в Україну ...», у дні, коли десь там, у РФ, умовою «нормандської зустрічі» комусь хочеться поставити надання «особливого статусу» для окремих районів справіку української землі, на могилах невинно убієних голодом п’яти мільйонів українців. Пригляньтеся до назв: там що не назва — присвята Богині, Покрові Запорізького козацтва. Отож на запитання «Чому все-таки українцям не потрібен особливий статус?» відповідь одна: заповіді Божі вищі від статусів.

Автор: Оксентій ОНОПЕНКО, Відень (Австрія).

Пошук:
розширений

Сергій Токарєв
Сергій Токарєв розказав про заходи, що покращать стан українського IT-сектору
Втрати контрактів та складнощі із залученням іноземних інвестицій — це ті виклики, з якими сьогодні найчастіше стикаються українські IT-компанії. На цьому наголошує Сергій Токарєв — IT-інвестор та бізнесмен, співзасновник інвестиційної групи Roosh. На його думку, становище вітчизняного сектору може покращити активний міжнародний іміджбілдинг.

SHABO провело серію дегустацій Великих вин України
Одне з провідних українських виноробних підприємств SHABO провело серію дегустацій, присвячену 20-річчю компанії.

Останні моніторинги:
00:00 28.03.2024 / Вечерняя Одесса
00:00 28.03.2024 / Вечерняя Одесса
00:00 28.03.2024 / Вечерняя Одесса
00:00 28.03.2024 / Вечерняя Одесса
00:00 28.03.2024 / Вечерняя Одесса


© 2005—2024 Інформаційне агентство «Контекст-Причорномор'я»
Свідоцтво Держкомітету інформаційної політики, телебачення та радіомовлення України №119 від 7.12.2004 р.
Використання будь-яких матеріалів сайту можливе лише з посиланням на інформаційне агентство «Контекст-Причорномор'я»
© 2005—2024 S&A design team / 0.013