Олена Зеркаль, без сумнівів, є одним з найвідомі-ших облич сучасної української дипломатії. При цьому назвати її «кар’єрним дипломатом» — не зовсім правильно. Хоча вона була тією людиною, яка, тривалий час працюючи у Мін’юсті, готувала й зробила можливим підписання Угоди про асоціацію з Євросоюзом, у МЗС вона прослужила лише 5 років і 3 місяці. Причому на одній і тій же посаді — заступника міністра з питань європейської інтеграції.

Але ж якими були ці п’ять років! Успішні позови України проти Росії в міжнародних судах, на яких дипломований юрист Олена Зеркаль виступала агентом нашої держави (не плутати з агентом 007, як пожартував колишній шеф Олени Володимирівни Павло Клімкін), стали першими подібними прецедентами та забезпечили собі місце в історії й підручниках. Попри перші переможні кроки, правове протистояння України з північним сусідом на міжнародних майданчиках тільки починається. І саме в цей момент Зеркаль оголошує про те, що залишає посаду. Рішення, яке дуже засмутило українців і викликало відверту й неприховану радість росіян.

Олена Зеркаль уже написала заяву про складання повноважень заступника міністра. Але не збирається відмовлятися від служіння інтересам свої країни.

Про здобутки та плани вона розповіла в інтерв’ю «Укрінформу» (www.ukrinform.uа) під час візиту до Берліна, де побувала на початку тижня.

— Пані Олено, так уже сталося, що для вас як заступника міністра закордонних справ, візит до Берліна став останнім закордонним…

— Знаєте, для мене Берлін — такий майданчик, де ми фактично прийняли рішення рухатися у справі, яка стосується імунітету військових кораблів і членів екіпажу. У лютому ми тут мали зустріч з юридичними командами МЗС Німеччини та Франції й обговорювали можливі шляхи звільнення українських моряків і взагалі правову базу щодо можливостей. Попередньо перед цим ми зустрілися з нашими професорами й провели вечір у внутрішній дискусії щодо того, як ми рухатимемося далі, зважаючи на те, що всі дипломатичні зусилля зі звільнення наших моряків залишилися без результату. Нам було важливо внутрішньо, для себе, визначити саме правовий шлях. Тоді й народилася ідея щодо застосування Морської конвенції та взагалі руху далі цим треком. І ми вийшли на зустріч з німцями й французами з чітким розумінням — як ми рухаємося. І це було зрозуміло і для німецьких, і для французьких колег.

Так що для мене це місце, Берлін, є свого роду вирішальним. Саме тут ми почали застосовувати правові механізми у зв’язку з тим, що дипломатичні провалилися.

— Окрім участі у Берлінській міжнародній зовнішньополітичній конференції, де ви виступили на панельній дискусії, у вас тут були також двосторонні зустрічі, зокрема в МЗС. Які питання обговорювали цього разу?

— Енергетику, питання газу, питання майбутнього контракту, питання імплементації змін до Європейської газової директиви — все те, чим я займалася останні п’ять років.

— Ви почули від німецької сторони те, що дає підстави не думати, що це зрада з боку Берліна?

— Я почула, що вони розуміють: рішення Стокгольмського арбітражу, яке стосується майже трьох мільярдів доларів, має бути виконане російською стороною, і що не може бути й мови про те, щоб Україна від нього просто відмовилася.

— Чи справді ми віримо в те, що ще можна зупинити проєкт «Північний потік—2», який уже майже добудований? За допомогою американських санкцій?

— Я завжди вірю в те, що все можливо.

Справді, єдине, що може зупинити проєкт, — це санкції, які накладаються на компанії, що займаються прокладанням цього газопроводу. Тому важливо, щоб це відбулося ще цього року, а не чекало до наступного.

Я розумію, що санкції не популярні в Німеччині. Але ми розраховували, що Німеччина повністю забезпечить імплементацію всіх необхідних умов до газового законодавства, які передбачать, що європейське законодавство розповсюджуватиметься на весь «Північний потік—2», а не тільки на його частину, яка пролягає за 12 морських миль, що фактично зменшує вплив цієї директиви на проєкт.

— Останні п’ять років ви займалися не тільки газовими питаннями, а й відстоюванням інтересів України в міжнародних судах. Міжнародний суд ООН 8 листопада відхилив усі заперечення з боку Росії щодо юрисдикції, тож РФ уперше відповідатиме за порушення міжнародного права. Що ви відчували, коли суддя зачитував рішення?

— Насправді, ми були дуже напруженими. Бо коли сприймаєш на слух, то завжди розумієш, що є багато питань, на які суд ще має дати відповіді.

У нас було кілька сценаріїв того, які можуть бути варіанти рішення, ми відпрацьовували їх усі. Коли судді виходили, ми стояли й чекали, і Всеволод Ченцов, наш посол у Нідерландах і наш коагент, мене запитав: «Це перший сценарій?». Я кажу: «Так». Він перепитує: «Точно перший?». А тут уже наші юристи передають записочку, в якій йдеться, що відбувся сценарій номер 1. Тобто повна перемога.

Відчуття було настільки… Це важко передати. Емоції зашкалювали, ми всі плакали. Тому що для нас це було дуже важливо.

— Це перша наша перемога в юридичній битві. Україна змогла переконати суд, що він може розглядати справу по суті. Слухання почнуться не раніше 2022 року…

— Слухання почнуться після того як росіяни подадуть свій меморандум. І дуже цікаво — що буде в цьому меморандумі. Бо їм доведеться відповідати на дуже незручні питання і надавати не просто інформацію, а докази того, як вони попереджували, як вони не допускали фінансування тероризму будь-якими особами, включаючи державних службовців, включаючи політиків, про яких ми зазначили в своєму меморандумі, включаючи те, як вони з нами проводили правове співробітництво, як проводили слідство, а також результати цих розслідувань.

— Вони можуть взагалі не подавати контрмеморандум?

— Тільки в тому випадку, якщо ми відмовимося від процесу.

Загалом у нас зараз є три справи. Перша — в Міжнародному суді ООН щодо фінансування тероризму та расової дискримінації (це рішення від 8 листопада). Ще є справа з 2016 року з Морської конвенції, що стосується прав України як прибережної держави (позов щодо порушення Росією Конвенції ООН з морського права було подано 14 вересня 2016-го. — Ред.), у якій ми в другому тижні червня провели слухання щодо юрисдикції й очікуємо рішення щодо юрисдикції. І третя справа, яка розпочалася цього року, — про порушення імунітету військових кораблів і членів екі-пажів.

— Ця справа починалася в травні у Гамбурзі, ми там з вами зустрічалися...

— Так. І там ми отримали рішення 19 до 1. (Проти проголосував суддя від Росії. — Ред.).

А 21 листопада в Гаазі відбулися перші процедурні слухання Арбітражного трибуналу в справі щодо порушення імунітету трьох українських військово-морських кораблів та 24 членів їхніх екіпажів.

— Моряки повернулися 7 вересня. Цими днями таки повернули і судна, але ж, м’яко кажучи, в не дуже гарному стані. Можете це прокоментувати?

— Це жодним чином не впливає на справу. Імунітет держави було порушено минулого року, якраз рік тому. А все решта — це вже питання компенсації за порушення імунітету.

— Стосовно компенсації. Про які компенсації і в яких справах ідеться?

— Усі хочуть знати про гроші… А йдеться про порушені права. І це першочергово — поновити порушені права. А вже потім, на підставі рішень, які визначають ці порушення, може йтися про компенсацію. Вона підраховується після визначення порушень. І якщо ми говоримо про фінансування тероризму та расову дискримінацію, то йтиметься про компенсацію не тільки державі, а й людям, які постраждали від цих незаконних дій Російської Федерації, що порушують ці конвенції.

Якщо ми говоримо про Морську конвенцію і якщо буде встановлена юрисдикція Міжнародного арбітражу, то мова може йти про дуже великі суми, пов’язані з тим, що Росія незаконно видобуває на нашому шельфі газ, нафту; що Росія незаконно проводить свою діяльність. І ми все це маємо підрахувати — як це вплинуло на наші права і яку це має прогресію. Всі підрахунки ведуться після встановлення порушення.

— Ну ось ми просимо суд підтвердити права України в Чорному й Азовському морях, у Керченській протоці. Росія намагається довести, що суд не має права розглядати справу по суті. Втім, як завжди. Ми можемо очікувати...

— Ми вже очікуємо. Залишилося почекати трошки на рішення.

— З новим місцем роботи вже визначилися?

— Я вже говорила, що я виходжу в громадянське суспільство і створюватиму платформу, яка займатиметься розвитком людського капіталу. Бо я вважаю, що ми багато років взагалі не працювали з цією тематикою, що в нас нема наступників, людей, які можуть прийти й займатися чимось і розуміти, що вони роблять. Бо коли експерти стають міністрами — це добре, але в них залишається менталітет експертів.

— Ви нещодавно сказали, що завжди бралися за роботу, яка включає виклики, за яку не хочуть братися інші. Ваш новий вибір — це саме така робота?

— Так.

— Але ви — юрист, ви вели всі ці надважливі для держави справи. Якщо буде потреба у вашій допомозі — щодо продовження справ, які ви починали, — чи готові прийти на допомогу?

— Я не полишаю людей, з якими працюю. Я завжди залишаюся в процесах, навіть якщо я формально не там. І мене не треба викликати, я сама приходжу.